Ухвала
Іменем України
01 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 621/2376/22
провадження № 51-3862 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 17 січня 2023 року щодо неї у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12022221260000275, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Верхньозорянського Шевченківського району Харківської області, жительки
АДРЕСА_1 , раніше
не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 17 січня 2023 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
До набрання вироком законної сили змінено застосований у відношенні
ОСОБА_4 запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою
в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», постановлено взяти її під варту в залі суду.
Строк відбуття покарання постановлено рахувати з 17 січня 2023 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_4 у строк покарання зараховано строк її затримання з 18 вересня 2022 року до 19 вересня 2022 року, з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні, скасовано арешт на майно.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок районного суду - без змін.
За вироком суду встановлено, що 17 вересня 2022 року близько 21:30
ОСОБА_4 , разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 , перебувала за місцем проживання у житловому будинку АДРЕСА_1 , де спільно вживали спиртні напої, після чого між ними виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин. В ході цього конфлікту у ОСОБА_4 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_6 , тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Того ж числа та часу, негайно реалізуючи зазначений умисел, ОСОБА_4 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, суб'єктивно усвідомлюючи небезпеку
та протиправність своїх дій, маючи намір та бажаючи настання наслідків у вигляді смерті ОСОБА_6 , взяла до рук сокиру-колун, та нанесла нею не менше трьох ударів в область лівої скроневої частини голови ОСОБА_6 , чим спричинила йому важку відкриту проникаючу черепно-мозкову травму у формі забою головного мозку важкого ступеню, вогнищеві контузії лівої скроневої частки, пластинчатий субдуральний крововилив лівої скроневої ділянки, епідуральний крововилив лівої скроневої ділянки, багатоуламковий втиснутий перелом лівої скроневої кістки, забійні рани лівої скроневої ділянки, забійні рани лівої навколовушної та лівої вилицюватої ділянки, що ускладнилися у своїй течії розвитком посттравматичної сенсомоторної афазії, що в сукупності є тяжкими тілесними ушкодженнями за ознакою небезпеки для життя.
Однак, умисне вбивство не було закінчене та смерть ОСОБА_6 не настала
з причин, які не залежали від волі ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_6
була своєчасно надана медична допомога.
Зазначеними діями ОСОБА_4 вчинила закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 не погоджується з оскарженим вироком суду першої інстанції та просить його змінити в частині призначеного
їй покарання шляхом його пом'якшення, застосувавши до неї положення ст. 69 КК України.
Свої вимоги засуджена мотивує тим, що під час призначення їй покарання слід врахувати, зокрема, що вона вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала, притягується до кримінальної відповідальності вперше, раніше не судима, позитивно характеризується, на обліку в психіатричному
та наркологічному кабінетах не перебуває, є особою похилого віку, а також
те, що цивільного позову у кримінальному провадженні заявлено не було, претензій
до неї немає та позицію потерпілого, який просив ОСОБА_4 суворо не карати та не позбавляти її волі. До того ж у касаційній скарзі засуджена посилається
на те, що призначаючи їй покарання, касаційному суду необхідно зважити
на те, що на даний час вона проходить лікування у місцях позбавлення волі, внаслідок наявних у неї захворювань.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги
та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та кваліфікацію її дій
за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України у касаційному порядку не оскаржуються. Доводи касаційної скарги засудженої стосуються лише призначеного їй покарання. Згідно
ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Доводи засудженої щодо суворості призначеного їй покарання, а також про можливість застосування до неї положень ст. 69 КК України колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу,
що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною
у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого,
а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За змістом ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч
і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_4 покарання і в касаційній скарзі засудженої.
Як убачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись вищенаведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України
є особливо тяжким злочином, дані про особу винної, яка раніше не судима,
на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебувала, не працює,
за місцем фактичного проживання селищна рада будь-якими матеріалами
у відношенні неї не володіє.
Обставинами, що пом'якшують покарання визнано - відсутність претензій з боку потерпілого та похилий вік обвинуваченої, обставинами, які обтяжують покарання
- вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Урахувавши всю сукупність наведених обставин та даних про особу винної, серед яких й ті, про які йдеться у касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку
про необхідність призначення ОСОБА_4 мінімального покарання у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України з урахуванням положень Загальної частини цього Кодексу.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін.
Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Що стосується доводів засудженої про можливість призначення їй більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, із застосуванням положень ст. 69 КК України, то вони є безпідставними.
Статтею 69 КК України регламентовано, що за наявності кількох обставин,
що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, але лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час та після його вчинення, іншими факторами,
які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують,
а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Разом з тим, посилання засудженої у касаційній скарзі серед іншого на відсутність заявленого цивільного позову у цьому кримінальному провадженні, будь-яких претензій до неї, думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні, що до речі вже було предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, та окремі дані, які характеризують особу засудженої, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, не є достатніми підставами для застосування положень ст. 69 КК України та призначення їй більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Так, лише наявність у даному кримінальному провадженні обставин, що пом'якшують покарання, не є таким, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи усі обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судами (зокрема, вчинення засудженою особливо тяжкого злочину за наявності декількох обставин, які обтяжують покарання).
Крім того, доводи засудженої про те, що вона має певні захворювання,
не є достатньою підставою для пом'якшення їй покарання.
У разі встановлення погіршення стану здоров'я ОСОБА_4 з визнанням,
що її хвороби є тяжкими та перешкоджають відбуванню покарання, питання застосування щодо неї звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою може бути вирішене в порядку ст. 537 КПК України.
Саме тому, на думку колегії суддів, законні підстави для застосування
до ОСОБА_4 вимог ст. 69 КК України з урахуванням усіх доводів, наведених
у її касаційній скарзі, в даному випадку відсутні.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваного судового рішення
та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженої не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої
слід відмовити.
З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:
Відмовити засудженій ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 17 січня 2023 року щодо неї.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3