вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" липня 2023 р. Справа№ 911/2643/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Коробенка Г.П.
Кравчука Г.А.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
на рішення Господарського суду Київської області від 19.04.2023
у справі № 911/2643/22 (суддя - Смірнов О.Г.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про стягнення 62068,48 грн,
У грудні 2022 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (далі - відповідач) про стягнення 62068,48 грн, у тому числі: 41754,91 грн основного боргу, 12675,19 грн пені, 923,18 грн 3% річних та 6715,20 грн інфляційних втрат коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є Регіональне відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - третя особа, РВ ФДМУ) та відповідачем було укладено договір оренди №2151 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, відповідно до якого відповідачу було надано в оренду частину приміщення №226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу "D" у Міжнародному аеропорту "Бориспіль" з метою здійснення діяльності з реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу, балансоутримувачем якого є позивач, і відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату в пропорції 70% х 30% до Державного бюджету та балансоутримувачу. Однак, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором, у зв'язку із чим за період з 01 по 23 лютого 2022 року утворився борг перед позивачем в сумі 41754,91 грн, на який нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати коштів.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на відсутність заборгованості, оскільки згідно підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.06.2020 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (надалі - Постанова КМУ №611) від сплати орендної плати звільняються орендарі, які орендують побутове обслуговування населення (додаток 1 до Постанови); згідно підпункту 2 вказаної постанови відповідач має право сплачувати оренду плату у розмірі 25% нарахованої орендної плати, оскільки використовує орендоване приміщення на території аеропорту для розміщення торгівельного об'єкту (продаж послуг з реєстрації багажу) (додаток 3 до Постанови); оскільки він одночасно підпадає під критерії додатків 1 і 3 мають застосовуватись правила пріоритету норм за найбільш сприятливим для нього тлумаченням; у матеріалах справи відсутні первинні документи (акт виконаних робіт); відповідач не отримував рахунок за лютий 2022 року, а позивачем не надано доказів наявності повноважень у особи, яка його підписала; у зв'язку із дією форс-мажорних обставин (введення воєнного стану) відсутні підстави для застосування заходів відповідальності; оскільки відповідач не визнає наявність заборгованості, відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річних.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19 квітня 2023 року позов задоволено частково.
З Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" стягнуто на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" заборгованість у сумі 20877 грн. 46 коп., пеню в сумі 3935 грн. 26 коп., три проценти річних в сумі 461 грн. 59 коп., інфляційні втрати коштів в сумі 3527 грн. 25 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1151 грн. 26 коп., видавши наказ.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Постановою №611 встановлено знижувальні коефіцієнти до орендної плати в залежності від цільового призначення орендованого майна, зокрема згідно п. 1 додатку 2 до Постанови знижка у 50% застосовується у разі використання нерухомого державного майна для розміщення офісних приміщень (зокрема в аеропортах), але відповідач використовує орендоване майно для здійснення діяльності з реєстрації та само реєстрації пасажирів і багажу; також відповідач не відноситься до суб'єктів малого підприємництва, оскільки кількість його працівників, згідно відкритих даних у мережі Інтернет, становить 1100 осіб; третьою особою було відмовлено відповідачу у застосуванні знижки, згідно вказаної постанови, до спірного договору; судом першої інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.02.2022 у справі №921/1/21 щодо застосування положень Постанови №611.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 20 червня 2023 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.
Сторони і третя особа були повідомлені про відкриття апеляційного провадження в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) шляхом направлення ухвали суду через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему і ухвала доставлена до їх електронних кабінетів 26.05.2023, що підтверджується довідками про доставку від 29.05.2022.
20.06.2023 третьою особою через систему "Електронний суд" подані пояснення, в яких він просить задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на те, що орендар самостійно визначає мету використання майна і обраний ним вид використання впливає на розмір орендної плати; лише у разі відповідності мети використання державного майна в договорі, яка передбачена Постановою №611, то лише в такому випадку наявні підстави для застосування знижки (звільнення); Постанова №611 не мала на меті застосування знижок/звільнення від сплати орендної плати всіх орендарів державного майна, у іншому випадку така логіка протирічить завданню Методики розрахунку орендної плати; обрана відповідачем мета використання майна (здійснення діяльності з реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу) не передбачає надання знижки згідно з Постановою №611.
22.06.2023 відповідачем через систему "Електронний суд" поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення, фактично дублюючи зміст відзиву на позовну заяву (його розділ 1 "Стислий виклад обставин цієї справи" та пункт 2.1 "Щодо зменшення розміру орендної плати за Договором оренди №2151").
Оскільки відзив на апеляційну скаргу подано поза межами строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження без обґрунтування поважності пропуску такого строку, зважаючи на норми статей 118, 263 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.
Частиною 3 ст. 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем до апеляційної скарги додано копію листа третьої особи від 28.12.2020 №50-02.02-5176 з Переліком орендарів, що звернулись до РВ ФДМУ щодо перерахунку орендної плати на період карантину; примірник інформації про кількість працівників відповідача, розміщеної в мережі Інтернет.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Надані позивачем нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 04.09.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях), як Орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг", як Орендарем, укладено Договір оренди №2151 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину приміщення №226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу "D" (інв. 47578), площею 65,0 кв. м, (далі - Майно), що розміщена за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт, та перебуває на балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (скорочено - ДП "МА "Бориспіль"), код ЄДРПОУ 20572069 (далі - Балансоутримувач), вартість якої, визначена згідно з висновком про вартість станом на 31 травня 2018 і становить за незалежною оцінкою 6 043 862,00 грн. без врахування ПДВ.
Згідно з п. 1.2 Договору Майно передається в оренду з метою здійснення діяльності з реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу.
Пунктами 3.1, 3.3, 3.4., 3.6, 3.7 Договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2018 року 75 548, 28 грн. (сімдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок вісім грн. 28 коп). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України. У разі користування Майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування. Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати, за весь період невиконання зобов'язання включно.
Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується "Призначення платежу" за зразком, наведеним у розділі 11 Договору) (п. 5.4. Договору).
Відповідно до п. 9.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п.п. 10.1, 10.4 Договору його укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з "04" вересня 2018 р. до "03" серпня 2021 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
Додатком №1 до Договору також передбачений розрахунок плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП "МА "Бориспіль".
Відповідно до підписаного між Орендодавцем та Орендарем 04.09.2018 акта приймання-передачі орендованого майна, за погодженням ДП "МА "Бориспіль", Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування визначене Договором нерухоме майно.
Договір було продовжено у порядку, встановленому ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", без проведення аукціону.
Так, згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", між Орендодавцем, позивачем та відповідачем 15.11.2021 було укладено додаткову угоду про подовження Договору.
Додаткова угода від 15.11.2021 укладена шляхом викладення Договору в новій редакції (далі - Договір від 15.11.2021), що в подальшому регулює взаємовідносини між Орендодавцем та сторонами щодо користування державним нерухомим майном.
Згідно п. 4.1 розділу I "Змінювані умови договору" (далі-Умови) Договору від 15.11.2021 об'єкт оренди - нерухоме майно (далі-Майно), а саме, частина приміщення №226 на 3-му поверсі пасажирського терміналу "D" площею 65,0 кв.м, що розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7.
Відповідно до п. 7.1 Умов Договору від 15.11.2021 цільове призначення Майна - здійснення діяльності з реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу.
Місячна орендна плата визначена на підставі абзацу 3 частини 7 статті 18 ЗУ "Про оренду державного і комунального майна" (далі - Закон) і становить 92421,94 грн. без ПДВ (п. 9.1 Умов Договору від 15.11.2021).
Пунктом 12.1. Умов Договору від 15.11.2021 передбачено, що це договір діє до " 03" липня 2024 р. включно.
Згідно з п. 16 Умов Договору від 15.11.2021 співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладання договору становить: Балансоутримувачу - 30 відсотків суми орендної плати, державному бюджету - 70 відсотків суми орендної плати.
Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов (або в іншому співвідношенні, визначеному законодавством), щомісяця: до 15 числа, що настає за поточним місяцем оренди (п. 3.3 розділу ІІ "Незмінювані умови договору" Договору від 15.11.2021).
Відповідно до п. 3.4 розділу ІІ "Незмінювані умови договору" Договору від 15.11.2021 Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків Балансоутримувача. Балансоутримувач виставляє рахунок на загальну суму орендної плати із зазначенням частини орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача, і частини орендної плати, яка сплачується до державного бюджету. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати. Орендар сплачує Балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із податком на додану вартість, нарахованим на загальну суму орендної плати. Балансоутримувач надсилає Орендарю рахунок не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати платежу. Протягом п'яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди Балансоутримувач передає Орендарю акт виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації Орендаря платником податку на додану вартість.
На суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати (п. 3.9 розділу ІІ "Незмінювані умови договору" Договору від 15.11.2021).
Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" виставлено відповідачу рахунок-фактури №76/406 від 28.02.2022 за лютий 2022 на суму 100211,78 грн. з ПДВ., з яких на користь позивача належало до сплати 41754, 91 грн.
Позивач вказує, що ним було направлено відповідачу рахунок-фактури засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення "M.E.Doc" (My Electronic Document, також Medoc, Медок), а останнім 25.05.2022 було отримано відповідний рахунок, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію універсального документу до електронного відправлення.
Також у матеріалах справи наявний акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 на суму 100211,78 грн разом з ПДВ, що підписаний електронним підписом зі сторони позивача генеральним директором Дубревським О.Ю.
Позивач зазначає, що відправив відповідачу вказаний акт засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення "M.E.Doc", а останній отримав його 19.03.2022, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи копію роздруківки з повідомленням про доставку документа адресату, однак підписаний акт відповідач не повернув.
Позивач вказує, що відповідач в порушення умов Договору від 15.11.2021 не сплатив на його користь орендну плату за користування Майном у лютому 2022 року (за період з 01 по 23 лютого 2022 року).
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію №35-28/5-100 від 30.09.2022, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 41754, 91 грн у місячний строк на рахунок Балансоутримувача. Претензія була отримана відповідачем 18.10.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Однак, відповідач на претензію не відповів, оренду плату за лютий 2022 року не сплатив.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 41754,91 грн основного боргу, 12675,19 грн пені, 923,18 грн 3% річних та 6715,20 грн інфляційних втрат коштів.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на те, що спірні правовідносини підпадають під дію положень пункту 1 Постанови №611, згідно яких він звільняється від сплати орендної плати (додаток 1) та має сплачувати оренду плату в розмірі 25% (додаток 3), також вказував на форс-мажорні обставини, відсутність акту виконаних робіт по договору, тощо.
За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки згідно підпункту 2 пункту 1 Постанови КМУ №611 орендна плата підлягала сплаті у розмірі 50% (додаток 2 до Постанови), тому стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 20877,46 грн, пеню в сумі 3935,26 грн, три проценти річних в сумі 461,59 грн, інфляційні втрати в сумі 3527,25 грн.
Північний апеляційний господарський суд погоджується висновком суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позову, однак вважає, що рішення підлягає зміні в частині розміру стягуваної пені, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Права та обов'язки між позивачем та відповідачем у даній справі виникли на підставі договору оренди №2151 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 04.09.2018, який викладений у новій редакції згідно Договору від 15.11.2021 та за своєю правовою природою є договором оренди державного майна,
Статтею 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується зі статтею 759 ЦК України, встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного станом на час укладання додаткової угоди), яка кореспондується з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
Отже, відповідно до наведених положень ЦК України, ГК України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" сторонами договору (оренди) з відповідними правами та обов'язками є: наймодавець (орендодавець) - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та наймач (орендар) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг".
Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Пунктом 9.1 Умов Договору від 15.11.2021 місячна орендна плата, визначена на підставі абзацу 3 частини 7 статті 18 ЗУ "Про оренду державного і комунального майна" і становить 92421,94 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 16 Умов Договору від 15.11.2021 співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладання договору становить: Балансоутримувачу - 30 відсотків суми орендної плати, державному бюджету - 70 відсотків суми орендної плати.
Отже, позивач, як балансоутримувач державного майна, що передано в оренду відповідачу, має право на отримання 30% від визначеної договором орендної плати.
Позивачем було направлено відповідачу акт приймання-здачі послуг від 28.02.2022 та рахунок-фактуру №76/406 від 28.02.2022 на оплату за надані послуги за лютий 2022 року в сумі 832509.82 грн без ПДВ, 100211,74 грн з ПДВ (за 23 дні лютого 2022 року, до початку введення воєнного стану), що спростовує доводи відповідача про відсутність первинних документів.
Однак, позивачем не враховано, що 11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, якою установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин.
Постановою КМУ №611 врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема, у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі:
50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
При цьому пунктом 2 цієї Постанови доручено орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї Постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховним Судом розглядався ряд спорів за позовами Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про стягнення заборгованості з орендної плати та у постановах від 26.06.2021 у справі №910/13397/20 та від 20.10.2021 у справі №911/3067/20 сформовані правові позиції щодо застосування положень Постанови КМУ №611, згідно яких:
- за змістом пункту 1 додатку № 2 до Постанови КМУ №611 "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків", до цього переліку включено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів;
- відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів, відповідно до пункту 2 Постанови КМУ №611, має право на зниження орендної плати на 50 відсотків;
- відповідно до пункту 2 Постанови КМУ №611 зобов'язано орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину;
- з огляду на положення Постанови КМУ №611 нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати;
- за договором оренди орендодавцем державного майна є РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, отже, забезпечити нарахування орендної плати на період карантину може тільки орендодавець;
- оскільки Постанова КМУ №611 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, суд приходить до висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди, цією постановою не вимагається;
- позивач не є ні стороною договору оренди, ні власником державного майна, а лише як балансоутримувач майна отримує визначену орендодавцем у договорі частину орендної плати, у зв'язку з чим позивач, не маючи жодного стосунку до правовідносин сторін за договором, не уповноважений визначати порядок нарахування орендної плати. Такі повноваження має виключно власник майна та сторона договору оренди. Тобто, у даному випадку позивач штучно створив спір щодо розміру належної до сплати наймачем орендної плати, всупереч волевиявленню як органу управління - Кабінету Міністрів України, який встановив порядок нарахування орендної плати у спірний період.
Вказані правові позиції в подальшому були підтримані сталою практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 08.02.2023 у справі №911/1047/21 між цими ж сторонами але щодо іншого договору оренди
У постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №921/1/21, на яку посилається позивач, викладено висновок про те, що право на зменшення орендної плати (або звільнення від її сплати) орендарі відповідної категорії отримують автоматично, за умови відповідності критеріям, прямо визначеним Постановою № 611 та не залежно від того, чи припинили такі орендарі свою діяльність на орендованому майні внаслідок запровадження карантину (п.37 вказаної постанови).
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що в процесі розгляду справи між сторонами виник спір, який полягає в тому, чи наявне у відповідача право на застосування пільг зі сплати орендної плати, запроваджених Постановою №611.
При цьому позивач вважає, що відповідач не відноситься до жодного з суб'єктів перерахованих в додатках 1 та 3 цієї постанови, а відповідач вважає, що до нього підлягають застосуванню пільги, визначені як у додатку 1 і у додатку 3 цієї постанови, тому мають застосовуватись правила пріоритету норм за найбільш сприятливим для нього тлумаченням.
Також, з наданих доказів вбачається, що відповідач отримав в оренду приміщення, розташовані в будівлі аеропорту "Бориспіль" з метою здійснення діяльності з реєстрації та само реєстрації пасажирів і багажу.
У додатку 1 до Постанови №611 наведено перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, в тому числі орендарі, які орендують приміщення з метою побутового обслуговування населення.
Відповідач у відзиві на позов наголошував на тому, що пасажири, які прибувають до аеропорту "Бориспіль", використовують пункти для зважування багажу, після чого термінал видає пасажирові багажну бирку, яка є підтвердженням реєстрації багажу на рейс для конкретного пасажира, відтак, за доводами відповідача, він здійснює побутове обслуговування населення.
Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції з посиланням на Галузевий класифікатор "Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування", хоча реєстрація та самореєстрація багажу і спрямована певною мірою на задоволення побутових потреб пасажирів, втім діяльність відповідача в повній мірі критеріям надання побутових послуг населенню не відповідає, відтак, суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача стосовно того, що його можна віднести до осіб, яким надається пільга зі сплати орендної плати за користування нерухомим державним майном згідно додатку 1 до Постанови №611.
У додатку 3 до Постанови №611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків, в тому числі, орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів торговельних об'єктів.
Позивач також у відзиві на позов стверджував, що орендоване майно використовується ним для розміщення на території аеропорту "Бориспіль" торгівельного об'єкту, а саме пунктів, у яких здійснюється реалізація (продаж) послуг з реєстрації та самореєстрації багажу, у зв'язку з чим відповідач має право на зменшення орендної плати на 75% відповідно до додатку 3 до Постанови №611.
Вказані доводи відповідача суперечать положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 №833 "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів", тому суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутність підстав вважати, що відповідач відноситься до осіб, яким надається пільга зі сплати орендної плати за користування нерухомим державним майном у розмірі 25 відсотків згідно додатку 3 до Постанови №611.
Разом з тим, у постанові Верховного суду від 22.11.2022 у справі №911/654/21 зроблено висновок про те, що Постанова № 611 була розроблена саме з метою надання державою підтримки орендарям державного майна під час дії карантину, а будь-яка державна підтримка, у тому числі і державна підтримка орендарів державного майна, має ґрунтуватися, зокрема, на принципах справедливості, розумності, передбачуваності, та, відповідно, суб'єкти, яким вона надається, повинні мати рівні можливості для її отримання та не піддаватися невиправданим обмеженням у отриманні такої державної підтримки.
У вказаній вище постанові Верховного суду також вказано, що Постанова №611 приймалася саме з метою надання підтримки суб'єктам, що є орендарями державного майна, сама по собі відсутність у переліку орендарів, яким надається знижка зі сплати орендної плати, які отримали в оренду державне майно з метою розміщення зали очікування в аеропорту, не може позбавляти таку особу права на державну підтримку, закріпленого у Постанові №611.
Так, додатком 2 Постанови №611 визначено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків, зокрема такими орендарями є dітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб'єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах) (пункт 2 додатку 2).
Згідно з положеннями ч.1 ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, із загального визначення господарської діяльності вбачається, що її сутність полягає у діяльності, яка відноситься до сфери виробництва, до складу якої входить як виготовлення продукції, так і надання послуг.
Відповідно до Національного класифікатора України "Класифікація видів економічної діяльності", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457, класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.
За змістом розділу 4 вказаного Наказу виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності.
Термін "виробництво" призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.
Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Послуги - це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.
Певною мірою наведене узгоджується і підтверджується змістом норм ч. 3 ст. 286 та ч. 1 ст. 333 ГК України, в яких загальна діяльність орендаря вважається виробничою (ст. 286), а фінанси суб'єктів господарювання віднесено до загальної фінансовою системи, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) (ст. 333).
Згідно положень Законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про ціни та ціноутворення" предметом виробництва можуть бути як товари, так і послуги, та для обох цих категорій застосовними є одні і ті ж самі процеси, зокрема виробничий. Під продукцією розуміється як товар, так і послуга та процес її надання є виробництвом послуги, відповідно, діяльність суб'єктів господарювання з надання послуг відноситься до виробничої діяльності.
Іншим критерієм, якому має відповідати відповідач для того, щоб мати право на пільгу зі сплати орендної плати за пунктом 2 додатку 2 Постанови №611 є здійснення ним своєї виробничої діяльності на орендованих виробничих площах в аеропорту.
Як вірно встановив суд першої інстанції, виробничими приміщеннями є ті приміщення, що власне використовуються суб'єктом господарювання для виробництва товарів чи послуг і орендовані відповідачем приміщення цілком відповідають зазначеним критеріям, адже метою оренди приміщень в аеропорту "Бориспіль" була реєстрація та самореєстрація пасажирів і багажу.
Однак, п. 2 додатку 2 Постанови №611 використовує термін "виробнича площа", проте діюче законодавство про оренду не передбачає такої, окремо визначеної категорії приміщень, як "виробнича площа", що дає підстави для висновку, що коли в зазначеному додатку згадуються орендовані виробничі площі, то видавник Постанови №611 під орендованими виробничим площами мав на увазі орендовані виробничі приміщення, тобто ті приміщення, які є необхідними для виробництва товарів (робіт, послуг).
При цьому, до виробничих площ, навіть у розумінні Фонду державного майна України, згідно Переліку вільних виробничих площ, які можуть використовуватися переміщеними підприємствами, розробленому на виконання розпорядженням КМУ від 25.03.2022 №246-р, відносяться будь-які приміщення, що можуть виступати об'єктами оренди з метою здійснення на таких площах виробничої діяльності з виробництва товарів (робіт, послуг).
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що орендоване відповідачем приміщення використовується ним у якості виробничої площі для здійснення виробничої діяльності з надання послуг з реєстрації та самореєстації пасажирів і багажу, що є складовою повітряного перевезення.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно розділу IX "Реєстрація пасажирів та оформлення багажу" Авіаційних правил для перевезення пасажирів та оформлення багажу авіаперевізник або агент з обслуговування відповідно до договору повітряного перевезення забезпечує проведення реєстрації пасажирів та оформлення багажу із застосуванням автоматизованих систем контролю відправлень (DCS), за винятком авіаперевізників, які здійснюють перевезення з аеропортів (злітно-посадкових майданчиків), не обладнаних автоматизованими системами контролю відправлень. Під час реєстрації пасажирів та оформлення багажу весь багаж пасажира, передбачений для повітряного перевезення, крім речей, зазначених у пункті 1 глави 2 розділу XI цих Авіаційних правил, підлягає зважуванню. Авіаперевізник або агент з обслуговування зобов?язаний зазначити у багажній квитанції кількість і вагу прийнятого до повітряного перевезення багажу та видати пасажиру відривний талон ідентифікаційної багажної бирки на зареєстрований багаж. Багаж пасажира приймається до повітряного перевезення під час його оформлення в аеропорту відправлення, аеропорту трансферу, аеропорту зупинки або в іншому пункті реєстрації, визначеному авіаперевізником.
Згідно положень ст. 1 Повітряного кодексу України наземне обслуговування - послуги з наземного обслуговування повітряних суден, екіпажу, пасажирів, вантажу, багажу, пошти, що надаються користувачам аеропорту на території аеропорту (аеродрому) або за його межами (п. 64); суб'єкт наземного обслуговування - суб'єкт авіаційної діяльності, який надає послуги з наземного обслуговування (п. 98).
В статтях 71, 72, 75 Повітряного кодексу України діяльність аеропортів, яка полягає у наданні послуг користувачам аеропорту визначена як виробнича діяльність, а пропускні можливості аеропорту як виробничі можливості.
Відтак, з урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що відповідач відповідає всім критеріям, визначених п. 2 додатку 2 до Постанови №611 та має право на нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном у розмірі 50 відсотків.
Щодо доводів позивача про те, що відповідач не є суб'єктом малого підприємництва, то вони відхиляються судом, оскільки відповідачем належними і допустимими доказами не доведено, що середня кількість працівників відповідача за звітний період (календарний рік) перевищувала 50 осіб та одночасно його річний дохід від будь-якої діяльності перевищував суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Поряд з цим, відмова відповідачу у застосуванні знижки навіть за п. 2 додатку 2 до Постанови №611 свідчила б про невиправдане та немотивоване обмеження відповідача в його правах та охоронюваних законом інтересах, адже він також здійснює свою діяльність на території аеропорту "Бориспіль", та його діяльність також залежить від пасажиропотоку цього аеропорту, тобто відповідач перебуває у схожому становищі порівняно із орендарями, що орендують приміщення з метою розміщення в аеропортах торгівельних об'єктів або з метою побутового обслуговування населення.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995 (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ "Bellet v. France", заява № 23805/94, 4 December 1995, § 36).
Невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності є. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.
Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі "C. G. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria)).
ЄСПЛ у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06, рішення від 18.12.2008) зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21.01.2022 у справі №910/15737/20, від 07.10.2021 у справі №903/834/20, від 03.07.2019, у справі №911/1521/18, від 09.11.2020 у справі №904/2404/18.
Постанова № 611 була розроблена саме з метою надання державою підтримки орендарям державного майна під час дії карантину, а будь-яка державна підтримка, у тому числі і державна підтримка орендарів державного майна, має ґрунтуватися, зокрема, на принципах справедливості, розумності, передбачуваності, та, відповідно, суб'єкти, яким вона надається, повинні мати рівні можливості для її отримання та не піддаватися невиправданим обмеженням у отриманні такої державної підтримки.
Безумовно, в умовах триваючого карантину та суттєвого зниження пасажиропотоку в аеропортах, існуючі обмеження, ставлять орендарів у складне фінансове становище, тож цілком виправданим є встановлення на час дії карантину знижки зі сплати орендної плати за державне майно, зокрема для орендарів, що орендують приміщення в аеропортах.
Постанова № 611, зважаючи на мету, яку вона переслідувала, не може бути направлена на позбавлення суб'єктів, які отримали в оренду приміщення з метою здійснення діяльності з реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу права отримати державну підтримку на період встановленого в країні карантину, поряд із орендарями, що розміщують в аеропортах кафе, бари, чи торгівельні об'єкти, зважаючи, зокрема на те, що діяльність відповідача спрямована на надання послуг з обслуговування пасажирів.
Звідси надання Постановою №611 знижки зі сплати орендної плати за державне майно іншим орендарям, зокрема, тим, що орендують приміщення в аеропортах, з метою розміщення кафе, барів, ресторанів, кафетеріїв та торгівельних об'єктів, та відмова у зменшенні розміру орендної плати відповідачеві у наведеному випадку свідчила би про невиправдане та немотивоване обмеження останнього в його правах та охоронюваних законом інтересах, адже він також здійснює свою діяльність на території аеропорту "Бориспіль" та його діяльність теж залежить від пасажиропотоку цього аеропорту, тобто відповідач перебуває у схожому становищі порівняно із орендарями, що орендують приміщення з метою розміщення в аеропортах барів, кафе, ресторанів та торгівельних об'єктів.
Приймаючи до уваги, що функціонування таких послуг є складовою наземного обслуговування пасажирів в аеропорту "Бориспіль", що є державним підприємством, забезпечує повноту обслуговування пасажирів, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що відсутність в додатках 1-3 до Постанови №611 прямої вказівки на орендарів приміщень, що використовуються з метою реєстрації та самореєстрації пасажирів і багажу не є наслідком бажання позбавити таких суб'єктів права на пільгу, а є наслідком того, що таке цільове призначення приміщення є надто окремим, спеціальним, неочевидним та нерозповсюдженим цільовим призначенням орендованого майна, яке могло прямо не бути враховано Кабінетом Міністрів України під час розробки зазначеної постанови, принаймні в додатку 3, який є спеціальним для орендарів приміщень в аеропортах.
Проте, пункт 2 додатку 2 до Постанови №611 дозволяє віднести до категорії осіб, що здійснюють виробничу діяльність на орендованих приміщеннях зокрема в аеропортах, осіб, яких не було віднесено до спеціального додатку 3, але які відповідають критеріям зазначеним у пукнті 2 додатку 2, зокрема які є юридичними особами та здійснюють виробничу діяльність на виробничих площах в аеропорту.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по суті, базовий розмір орендної плати у спірний період має становити 50% від нарахованого розміру орендної плати, визначеного відповідними первинними документами, наявними у матеріалах справи, тому з урахуванням вимог Постанови №611, за вірним перерахунком суду, у відповідача наявний обов'язок зі сплати орендної плати у розмірі 50% від нарахованої позивачем суми за лютий 2022 року, що становить 20877,46 грн. (41754, 91 грн. / 50%).
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач, у свою чергу, не довів факту відсутності заборгованості з орендної плати за вказаний період, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 20877,46 грн.
Згідно зі статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з нормами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У сфері господарювання, згідно з частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3.9. розділу ІІ "Незмінювані умови договору" Договору від 15.11.2021 на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував пеню в сумі 12675,19 грн за період з 16.03.2022 по 09.12.2022 від суми заборгованості 41754,91 грн.
Суд першої інстанції здійснив перерахунок пені на суму боргу у розмірі 20877,46 грн і за період з 16.03.2022 по 16.09.2022, тобто обмеживши період нарахування шістьма місяцями, і прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 3935,26 грн.
Однак, при цьому суд першої інстанції помилково не врахував, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнити пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Відповідно до ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, пеня має нараховуватись на суму боргу у розмірі 20877,46 грн за період з 16.03.2022 по 09.12.2022, який визначений позивачем у позовній заяві, тому, згідно розрахунку апеляційного господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 337,60 грн пені, відповідно рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просив стягнути з відповідача 923,18 грн 3% річних та 6 715,20 грн інфляційних втрат коштів за період з 16.03.2022 по 09.12.2022 від суми заборгованості 41 754,91 грн.
Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок з врахуванням встановленої суми основного боргу, дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 461,59 грн, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 3 527,25 грн.
Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо виникнення форс-мажорних обставин, оскільки відповідачем не доведено об'єктивної неможливості виконання умов договору або звільнення від відповідальності за їх невиконання у зв'язку з введенням на території України воєнного стану.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Однак, з огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Київської області прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені, а тому, відповідно до положень частини 4 ст. 277 ГПК України, підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної і резолютивної частини відповідно до даної постанови.
Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним господарським судом змінено рішення суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього по сплаті судового збору за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишити без задоволення.
2. Змінити рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2023 року, виклавши його мотивувальну частину відповідно до даної постанови та виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:
"1. Позов Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг" (08301, Київська область, Бориспільський р-н, м. Бориспіль-7, "Бориспіль" Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (08300, Київська область, Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069) заборгованість у сумі 20877 (двадцять тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 46 коп., пеню в сумі 6 337 (шість тисяч триста тридцять сім) грн. 60 коп., три проценти річних в сумі 461 (чотириста шістдесят одну) грн. 59 коп., інфляційні втрати в сумі 3527 (три тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 25 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 247 (одна тисяча двісті сорок сім) грн. 28 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити."
3. Справу повернути до Господарського суду Київської області.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31.07.2022.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.П. Коробенко
Г.А. Кравчук