Справа № 465/3922/22 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/1054/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
01 серпня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Матяш С.І.
з участю представника позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Цап Оксани Романівни на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2023 року в складі судді Марків Ю.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -
встановив:
У липні 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , у якому просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 за період з травня 2013 року по травень 2022 року у розмірі 2 735 775,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Вимоги обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.09.2013 шлюб між нею та відповідачем розірвано. У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає із ОСОБА_2 та знаходиться на її утриманні.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22.07.2013 вирішено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки в розмірі 1500,00 грн. щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Вказане рішення про стягнення аліментів відповідачем не виконується. Відповідно до розрахунку загальна сума заборгованості за аліментами боржника станом на червень 2022 року становить 165 000,00грн. У зв'язку з цим, просила суд стягнути з відповідача пеню за зазначений період, у порядку, передбаченому ч. 1ст. 196 СК України.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено.
Судові витрати по сплаті судового збору віднесено за рахунок держави.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , в особі адвоката Цап О.Р., вважає таке незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що пеня за прострочення аліментів виникла з вини відповідача, який свідомо з 2013 року уникав обов'язку утримувати дитину в добровільному порядку, а також сплачувати аліменти у примусовому порядку з квітня 2014 року - моменту відкриття виконавчого провадження. Вважає, що відповідач ввів в оману суд стверджуючи, що про судове рішення про стягнення аліментів він дізнався лише у 2022 році.
Наголошує, що звертаючись до суду про стягнення аліментів вказувала адресу останнього місця проживання відповідача разом з сім'єю, оскільки місця прописки у нього не було, зважаючи на наявність громадянства Азербайджану. Про подальше своє місце перебування відповідач не повідомляв. Лише звернення до суду з позовом про стягнення пені спонукало відповідача сплати заборгованість по аліментах.
Звертає увагу на те, що відповідач частково визнав позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 10 000 грн, проте суд на це не зважав і відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, що є істотним порушенням з боку суду.
Зазначає, що факт обізнаності відповідача про стягнення аліментів за судовим рішенням підтверджується матеріалами справи №465/7081/13-ц, оскільки ОСОБА_3 виступав ініціатором позову про розірвання шлюбу, ознайомився із нормами Сімейного кодексу України, де окрім підстав розірвання шлюбу, зазначено обов'язки з утримання дітей батьками.
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнити.
29.05.2023 від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка, на його думку, вводить в оману суд. Просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із такого.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в обрахованому позивачем розмірі ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач ОСОБА_3 свідомо не виконував рішення про стягнення аліментів, що призвело до заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів, що фактично не знав про існування судового розгляду справи про стягнення аліментів, а з часу коли дізнався про існування виконавчого провадження та заборгованості, вжив усіх заходів для сплати аліментів та повністю погасив заборгованість, що свідчить про відсутність обов'язкових умов, визначених ч.1 ст.196 СК України, для стягнення з відповідача неустойки (пені).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 січня 2010 року, який рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.09.2013 розірваний.
За час спільного проживання у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 08.02.2010 Посольством України в Азербайджанській республіці.
22.07.2013 Франківським районним судом м. Львова ухвалено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1500,00 грн. щомісячно, починаючи з 29.05.2013 і до досягнення дитиною повноліття.
На виконання судового рішення, 12.08.2013 Франківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист №2/465/2399/13 про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1500,00 грн. щомісячно, починаючи з 29.05.2013 і до досягнення дитиною повноліття.
Зазначений лист пред'явлено до примусового виконання 08 квітня 2014 року.
Постановою головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Харко Марії Михайлівни від 09.04.2014 відкрито виконавче провадження №42899517.
Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами, заборгованість відповідача за аліментами станом на червень 2022 року становить 165 000,00 грн.
Таким чином, позивачка стверджує, що відповідач не сплачує аліменти визначені рішення суду.
Із долучених відповідачем копій матеріалів виконавчого провадження №42899517 встановлено, що 04.10.2016 головним державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Харко Марією Михайлівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження».
Постановою в.о. заступника начальника Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Харко Марії Михайлівни від 07.08.2020 постанова про закінчення виконавчого провадження №42899517 скасована.
Постановою державного виконавця від 11.08.2020 внесені відомості про боржника до Єдиного державного реєстру боржників, підстава: невірно заповнено адресу боржника.
Постановою державного виконавця від 26.03.2021 внесені зміни (доповнення) реєстраційних даних боржника, підстава: заява стягувача про ІПН та дату народження боржника 22.01.1985.
Постановою державного виконавця від 21.04.2021 скасовано виконавчу дію від 11.08.2020 «внесення відомостей про боржника до Єдиного державного реєстру боржників», у зв'язку з тим, що про боржника ОСОБА_5 неможливо знайти відомості у Єдиному державному реєстрі боржників, відомості внесені повторно.
Відповідно до вказаних матеріалів адресою проживання боржника ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1 ; дата народження боржника була зазначена: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані обставини підтверджуються Інформацією про виконавче провадження.
Згідно із частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку, неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Аналіз змісту статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_3 стало відомо про наявність заочного рішення Франківського районного суду м. Львова про стягнення аліментів від 22.07.2013 лише 16.06.2021, про що свідчить подання 07.07.2021 його представником заяви про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.12.2021 залишена без задоволення.
При цьому, як свідчать дані постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 42899517 від 09.04.2014, місцем проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_1 .
Також, звертаючись до суду із позовом про стягнення аліментів 29.05.2013, позивачка ОСОБА_6 вказала місце проживання відповідача ОСОБА_3 адресу свого місця проживання: АДРЕСА_1
В той час, як ОСОБА_3 звертаючись 13 липня 2013 року до суду з позовом про розірвання шлюбу зазначив своє місце проживання: АДРЕСА_2 . При цьому у позовній заяві стверджував, що не проживає з ОСОБА_2 з серпня 2011 року.
Зазначені обставини вказують на те, що станом на час прийняття судом рішення про стягнення аліментів (22.07.2013) позивачка ОСОБА_2 була добре обізнана про те, що з відповідачем за зазначеною нею адресою не проживає, при цьому не заперечуючи проти розірвання шлюбу, подала суду відповідну заяву. Натомість, володіючи інформацією про місце проживання відповідача ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), а також контактні дані, про такі суду не повідомила.
Прийняття судом заочного рішення позбавило відповідача можливості своєчасно таке виконувати.
Пред'являючи 08.04.2014 до виконання виконавчий лист №2/465/2399/13 від 12.08.2013, ОСОБА_2 не повідомила орган державної виконавчої служби про можливе місце проживання чи перебування боржника з метою його подальшого розшуку у встановленому законом порядку та передачі на виконання за місцем проживання, чи роботи.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що місцем проживання ОСОБА_3 було зазначено останнє їй відоме місце проживання (без реєстрації), апеляційним судом оцінюється критично.
Статтею 31 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час відкриття виконавчого провадження ВП 42899517 визначено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Виходячи з аналізу вказаної статті, боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направляти боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.
Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано доказів, які б свідчили про обізнаність відповідача про наявність судового рішення від 22 липня 2013 року та відкритого виконавчого провадження за цим судовим рішенням.
За відсутності переконливих доказів того, що відповідач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 42899517 від 09.04.2014, підстав вважати, що відповідач ухилявся від сплати аліментів немає, а відтак відсутні підстави для висновку, що заборгованість із сплати аліментів виникла з вини відповідача.
Внесенні протягом 2020-2021 років державним виконавцем зміни про особу боржника, свідчать про некоректне ведення виконавчого провадження та не відображення такого в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень.
Дізнавшись у травні 2021 року про наявність судового рішення з приводу стягнення з відповідача аліментів, ОСОБА_3 18.05.2021 звернувся до державного виконавця із заявою про передачу матеріалів виконавчого провадження №42899517 за місцем свого проживання.
За змістом заяви, з квітня 2014 року відповідач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , про що було відомо стягувачу ОСОБА_2 .
Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів від 19.09.2022, станом на серпень 2022 року, відповідач сплатив: - 162 000,00 грн. заборгованості за аліментами; - 16 200, 00 грн. виконавчого збору; - 81 000, 00 грн. штрафу; - 3 600,00 аліментів.
Загальна сума коштів, сплачених ОСОБА_3 склала 262 800,00 грн., що стверджується відповідними квитанціями АТ «А-Банк» від 19.09.2022.
Відповідно до довідки державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) №57756/28 від 27.09.2022, станом на 27.09.2022 у ОСОБА_3 відсутня заборгованість по сплаті аліментів за виконавчим листом № 2/465/2399/19, виданим Франківським районним судом м. Львова 12.08.2013.
Встановлені обставини справи вказують на те, що відповідач ОСОБА_3 не ухилявся від сплати аліментів, а дізнавшись про наявність судового рішення, виконавчого провадження та заборгованості зі сплати аліментів, вжив заходів щодо її погашення та виконання судового рішення, а відтак вина відповідача у простроченні сплати аліментів відсутня, оскільки останній довів, що не знав і не міг знати про існування, як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання дитини, так і виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів, що, в свою чергу, виключає наявність підстав для стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 258, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Цап Оксани Романівни - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 серпня 2023 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк