02 серпня 2023 року Справа № 160/13120/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника відповідача 3 про залишення адміністративного позову без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної установи “Дніпровська установа виконання покарання №4”, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди, -
13.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача-1: Державної установи “Дніпровська установа виконання покарання №4”, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про виклик свідків по справі №160/13120/23.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 року відмовлено в задоволенні заяви Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
24.07.2023 року від Дніпропетровської обласної прокуратури до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду.
Заява обґрунтована тим, що позивачем фактично оскаржуються події, які мали місце у період з 19.04.2021 року по 14.02.2022 року, а тому позовну заяву про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди було подано до суду з пропуском строку звернення до суду.
Вирішуючи по суті заявлене Дніпропетровською обласною прокуратурою клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, законодавством регламентовано чіткі строки звернення до суду з адміністративним позовом, перебіг яких починається з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права або законного інтересу, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.
Початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася, або повинна була дізнатись про порушення. Зазвичай ці два моменти збігаються, хоч це й не обов'язковим. Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду від 05 липня 2018 року по справі №810/384/17.
Таким чином, законодавством передбачено, що у разі, якщо особа не знала про порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, зокрема, вказав, що позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена. Позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
В ухвалі від 22.01.2019 року по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена така ж позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа "Мельник проти України") погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Строк в шість місяців визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилася, чи буде вона звертатися до суду із позовом.
Крім цього, початок перебігу шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про їх порушення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2020 року у справі № 826/10808/18.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права щодо строків звернення до суду, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 227/2015/17.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023р. у справі №380/14933/22.
Зі змісту позову судом встановлено, що 05 серпня 2001 року ОСОБА_1 було взято під варту за підозрою у скоєнні злочину та утримували під вартою у СІЗО-З міста Дніпропетровська.
15 квітня 2002 року було засуджено до довічного позбавлення волі вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року, а вже 23 липня 2002 року Верховний Суд України розглянувши ОСОБА_1 та його адвоката касаційні скарги на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04.2002 року постановив ухвалу "про залишення касаційних скарг без задоволення, а вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.04. 2002 року без змін".
30 липня 2003 року позивача було етаповано з СІЗО-З міста Дніпропетровська до Державної Установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» (далі - ДУ«ДВК(№89)») для подальшого тримання під вартою у камерах сектору максимального рівня безпеки (далі - СМРБ ).
За рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, яке було прийнято в рамках кримінального провадження по справі № 205/9421/20, для безпосередньої участі в судових засіданнях, 19 квітня 2021 року о 11:00 годині позивача було етаповано з ДУ«ДВК(№89)» до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», де його утримували до 11:00 години 14 лютого 2022 року.
Суд зазначає, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач фактично оскаржує дії, бездіяльність відповідачів 1, 2, які мали місце у період з квітня 2021 року по лютий 2022 року.
Разом з тим, позовна заява до відповідачів 1, 2 подана позивачем 13.06.2023 року, тобто з значним пропуском шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.
Таким чином, звернення позивача до відповідачів 1,2 13.06.2023 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові № 240/12017/19 від 31.03.2021 року.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Таким чином, позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів 1, 2 з пропуском встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України строку звернення до суду, при цьому не навів обставин, які об'єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Додатково суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЕREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE №116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO №23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).
У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
З огляду на встановлене, керуючись наведеними нормами та джерелами права, суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом до відповідачів 1, 2, оскільки позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
При цьому, суд вважає за необхідне продовжити розгляд справи в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди щодо відповідача - Дніпропетровської обласної прокуратури, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, події, яких стосуються позовні вимоги відносно Дніпропетровської обласної прокуратури тривають у часі з моменту винесення 11.10.2021 року ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська в справі № 204/5909/21, якою було частково задоволено клопотання ОСОБА_1 та зобов'язано уповноважену особу Дніпропетровської обласної прокуратури провести перевірку скарг та заяв позивача щодо неналежного його утримання в ДУ«ДУВП(№4)» та порушення інших його прав, про що свідчать долучені до матеріалів справи відповіді на запити адвоката від 06.03.2023 року, від 15.03.2023 року та від 10.04.2023 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди до відповідача-1: Державної установи “Дніпровська установа виконання покарання №4”, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 242, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про залишення адміністративного позову без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної установи “Дніпровська установа виконання покарання №4”, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідача-3: Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання дій, рішення та бездіяльності протиправними, стягнення моральної шкоди до відповідача-1: Державної установи “Дніпровська установа виконання покарання №4”, відповідача-2: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції - залишити без розгляду.
Продовжити розгляд справи в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди щодо відповідача - Дніпропетровської обласної прокуратури.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник