01 серпня 2023 року Справа № 160/11115/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 004174 від 10 травня 2023 року на ОСОБА_1 , у сумі 17000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відносно позивачки винесено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № 004174 від 10 травня 2023 року в сумі 17 000 грн. Позивачка, уважає її неправомірною, оскільки ОСОБА_1 не відносить до суб'єкта, який має відповідати за встановлене під час рейдової перевірки 18 квітня 2023 року порушення водієм транспортного засобу марки IVEСO, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності позивачці на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.07.2020 року. Позивач, зазначила, що вона не є а ні перевізником, а ні фізичною особою-підприємцем, проте в протоколі, який складений працівниками відповідача, перевізником зазначено ФОП ОСОБА_2 . Тому, вважає протиправною оскаржувану постанову відповідача про застосування до неї адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05 червня 2023 року до суду надійшов відзив Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Крім того, зазначив, що під час перевірки виявлено порушення статті 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а також вимог пункту 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 № 385, а саме: відсутня заповнена тахокарта водія за 18.04.2023. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1, що полягала у відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме: заповненої тахокарти водія за 18.04.2023. Відповідач зауважив, що на позивачку поширюється дія Закону України «Про автомобільний транспорт». Оскільки, фізичні чи юридичні особи є автомобільними перевізниками, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж для власних потреб чи надають послугу перевезення. Вважають, що доводи позовної заяви не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2023 року заяву про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Судом встановлено, що 18 квітня 2023 року о 12 годині 46 хвилин , водій - ОСОБА_3 був зупиненим на автодорозі Н-11, Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка, смт. Партизанське - посадовими особами Відділу державного нагляду і контролю у Дніпропетровській області з метою перевірки транспортного засобу ІVЕСО, бортовий-тентований, державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.07.2020 року.
Згідно акту відповідача № 003112 від 18 квітня 2023 року було встановлено, що автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_2 .
На підставі акта № 003112 від 18 квітня 2023 року перевірки відповідачем винесено постанову № 004174 від 10 травня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 в сумі 17000,00 грн (а.с.20).
Позивачка не погодившись із вказаною постановою звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" (далі Закон).
Відповідно до ст. 1 Закону автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
Відповідно до ст. 33 Закону автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт" та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів (ст. 34 Закону).
Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт передбачена статтею 60 Закону, відповідно до якої за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем винесено постанову № 004174 від 10.05.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн., як до автомобільного перевізника, який допустив порушення статті 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а також вимог пункту 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 № 385, а саме: відсутня заповнена тахокарта водія за 18.04.2023 р.
Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідно, не є суб'єктом відповідальності за цим Законом.
Так, позивач є власником транспортних засобів марки IVEСO бортовий тентований, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.19).
18.04.2023 перевезення транспортним засобом марки IVEСO, державний номер НОМЕР_1 , здійснював автомобільний перевізник ФОП ОСОБА_2 , що зазначено у товарно-транспортній накладній № Р1453 від 18.04.2023р., наданій водієм представникам управління Укртрансбезпеки (а.с.64).
За змістом ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть автомобільні перевізники, а не власники транспортних засобів, які на законних підставах надали у користування належний їм на праві приватної власності транспортний засіб.
Тобто, в межах спірних правовідносин позивач не мав статусу автомобільного перевізника, тому не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.
Автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, це особа, яка його використовує, тобто здійснює перевезення пасажирів чи (та) вантажів цим транспортним засобом.
Аналогічного правозастосування дотримується Верховний Суд в постанові від 09.08.2019 р. в справі № 806/1450/16.
Отже, висновок відповідача до допущення порушень законодавства про автомобільний транспорт позивачем як автомобільним перевізником не відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що на час проведення перевірки позивач не використовувала автомобіль для власних потреб та не надавала послуг з перевезення, у її діях відсутній склад правопорушення, що підтверджується матеріалами справи, а також беручи до уваги, що відповідачем у справі не доведено правомірності свого рішення, суд вважає, що за наведених обставин і правових норм вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню. Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд враховує, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, не дотримався вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", тому таке рішення не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у сумі 2000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, проте таких доказів до суду не надав.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., надано Договір про надання правової допомоги від 15.05.2023р., акт про надання правничої (правової) допомоги від 15.05.2023 року, згідно якого, позивачка сплатила 2000,00 грн гонорар адвоката за складання адміністративного позову, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.05.2023 р. серія АЕ № 1199648.
Отже, позивачем сплачено розмір гонорару адвоката у сумі 2 000,00 грн., який є фіксованим, узгодженим сторонами та фактично сплачений клієнтом, що підтверджується відповідним актом.
Таким чином, вищенаведені обставини не вимагають будь-якого іншого підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги та надання суду актів наданих послуг (виконаних робіт) з детальним описом їх обсягів та вартості.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, а саме: «витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».
Відповідно до ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд доходить висновку про стягнення з Державної служби з безпеки на транспорті за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн.
А також, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби з безпеки на транспорті 1073,00 грн в рахунок відшкодування судового збору (а.с.8).
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 004174 від 10 травня 2023 року у сумі 17000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ-39816845) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073, 60 та правничої допомоги у розмірі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев