Справа № 2607/4562/12
17 лютого 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді - Анохіна А.М.,
за участю секретаря - Йогансен К.Д.,
представника заявника Танащука М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарський Олександр Володимирович про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
Адвокат Танащук М.В. у листопаді 2022 року звернувся до суду з заявою в інтересах заявника і просить скасувати тимчасове обмеження у праві його виїзду за кордон.
Свою заяву обгрунтовує тим, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.12.2021 року по справі № 2607/4562/12 подання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.06.2022, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21.12.2021 скасовано, а подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа задоволено та обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання рішення Подільського районного суду від 24.01.2013 (Справа № 2607/4562/12).
Вказане подання було подане приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О.В. в межах виконавчого провадження № 60296750 з примусового виконання виконавчого листа № 2607/4562/12, виданого Подільським районним судом м. Києва 29.05.2013 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 127993,11 грн.
Зазначає, що приватним виконавцем Кошарським О.В. було відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 2607/4562/12, виданого Подільським районним судом м. Києва 29.05.2013, шо підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження № 60296750 від 11.10.2019.
Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана на поштову адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 , однак ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою та офіційно не зареєстрований за нею.
ОСОБА_1 не отримував та не міг отримувати жодної кореспонденції від приватного виконавця Кошарського О.В., що свідчить про його необізнаність про відкриття виконавчого провадження № 60296750.
З матеріалів виконавчого провадження № 60296750 вбачається, що приватним виконавцем було підготовлено виклики від 11.10.2019 № 60296750/1949, від 30.01.2020 № 60296750/412, від 03.11.2021 № 60296750/8316.
Вважає, що неявка ОСОБА_1 до приватного виконавця на його виклики не має на меті умислу їх невиконання, а є наслідком неотримання боржником вказаних викликів.
Крім того, відсутність повідомлення про вручення поштового відправлення з особистим підписом або прізвищем боржника; факт того, що ОСОБА_1 на дату надіслання - 03.11.2021 та «вручення» вимоги - 27.11.2021 не був зареєстрований та, відповідно, не проживав за адресою, на яку було надіслано цю вимогу, твердження про те, що боржник особисто отримав вказану вимогу є без підставним та необгрунтованим.
ОСОБА_1 не знав про примусове виконання рішення Подільського районного суду м. Києва про стягнення з нього суми заборгованості, оскільки не був зареєстрований та, відповідно, не проживав за адресою, на яку надсилалися приватним виконавцем процесуальні документи, а тому виїзд боржника за кордон не пов'язаний з умисним ухиленням від виконання рішення суду.
Зі змісту листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вих. № 91-34182/0/15-21 від 03.09.2021 вбачається, що ОСОБА_1 22.05.2019 року виїхав за межі України, а 27.05.2019 в'їхав на територію України, шо свідчить про те, що боржник не намагався виїхати за межі України з метою невиконання рішення суду.
Крім того, сам факт здійснення боржником перетину державного кордону України не є беззаперечною підставою вважати, що боржник має намір виїхати за межі території України.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
З урахуванням цього, просить задовольнити заяву.
14 грудня 2022 року до суду стягувачем подано заперечення. Зазначає, що боржник в своїй заяві посилається на те, що обмеження у праві виїзду за межі України на даний час порушує його права, проте заявником не надано доказів про погашення заборгованості за кредитним договором перед кредитором в повному обсязі та закінчення виконавчого провадження з підстав повного виконання рішення суду.
З урахуванням цього вважає, що такі дії заявника свідчать саме про його ухилення від виконання рішення суду, а тому просить відмовити в задоволенні клопотання.
У судовому засіданні представник заяву підтримав та просив задовольнити.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення заяви, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Таким чином, статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Судом встановлено, що ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.12.2021 року по справі № 2607/4562/12 подання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 09.06.2022, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21.12.2021 скасовано, а подання приватного виконавця задоволено.
Відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Судом встановлено та не спростовано заявником, а також підтверджено приватним виконавцем та представником стягувача, з моменту відкриття виконавчого провадження заявник заходів до погашення боргу не вживав і ініціативи з метою його виконання не проявляв.
Тобто, рішення суду до цього часу залишається не виконаним.
Згідно з п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом наведених норм закону тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України можливе лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього за рішенням суду, або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Суд враховує, що ст.ст. 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
В Рішенні Конституційного суду України № 11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч.1 ст.55 Конституції України.
Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
За змістом ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.
Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання дій та прийняття рішень.
Суд вважає, що ухилення боржника від виконання судового рішення призводить до виникнення негативних наслідків як для стягувача, так і для держави, оскільки реальне виконання рішення суду є одним з показників ефективності роботи державних органів та сприяє зміцненню авторитету держави.
Суд враховує, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлює юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема:
1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
2) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;
3) своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;
4) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Приватний виконавець у судовому засіданні зазначив, що боржник вказаних вимог закону не дотримується та ігнорує їх.
З урахуванням тривалості перебування виконавчого документа на виконанні та вимог Закону України «Про виконавче провадження» суд вважає, що принцип розумності строків виконавчого провадження в даному випадку не може вважатися дотриманим.
При вирішенні клопотання суд також враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд.
Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення права.
Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження.
У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787/2011 від 02 січня 2011 року зазначено, що виконання рішень Європейського суду з прав людини відзначається існуванням основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що серйозно підривають верховенство права.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду та рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З точки зору ст. 2 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року обов'язковість рішення суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя.
На це ж посилається і Європейський Суд з прав людини в рішеннях «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року та «Іммобільяре Саффі проти Італії».
Як зазначається у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05 липня 2012 року, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.
Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Також, суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату.
Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 129 -1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Представником у судовому засіданні жодним чином не було наведено існування будь-яких об'єктивних обставин, які були чи є перешкодою для виконання рішення суду протягом тривалого часу.
Крім того, відсутнє посилання на неможливість його виконання в силу будь-яких причин, у тому числі матеріальних, і які б свідчили про відсутність підстав для висновку про його ухилення від виконання рішення суду.
За таких обставин суд приходить до висновку, що свідоме ухилення боржника від погашення заборгованості заявником не спростовані, а тому необхідність у застосуванні до нього обмеження у праві виїзду за межі України не відпала.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 18, 441 ЦПК України, Законом України « Про виконавче провадження», суд,
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарський Олександр Володимирович про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 15 днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.М.Анохін