Провадження № 22-ц/803/5263/23 Справа № 212/2417/21 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Хейло Я. В.
31 липня 2023 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/2417/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Хейло Я.В.,
суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.,
сторони:
позивач: Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, яке постановлено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 31 березня 2023 року, -
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулось до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, в обґрунтування якого посилалось на те, що позивач є постачальником теплової енергії за адресою проживання відповідачів: АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі зареєстровані відповідачі, які не здійснюють оплату за отриману теплову енергію, у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з 01.10.2013 року по 28.02.2021 року.
У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по оплаті за надані послуги з централізованого опалення за період з 01.10.2013 року по 28.02.2021 року у розмірі 44040,83 гривень, суму індексу інфляції в розмірі 9 553,61 гривень, 3% річних у розмірі 3081,92 гривень, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року позов Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.10.2013 по 28.02.2021 у розмірі 44040,83 гривень, суму індексу інфляції в розмірі 9553,61 гривень, 3% річних у розмірі 3081,92 гривень, всього 56676 (п'ятдесят шість тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 36 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1135,00 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1135,00 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах. Вирішити питання щодо стягнення з позивача судового збору.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує того факту, що нею в період з 01 жовтня 2013 року по 28 лютого 2021 року не сплачувалась вартість нарахованої послуги по опаленню, проте вона не погоджується з нарахованою сумою заборгованості, оскільки сума заборгованості є необґрунтованою та завищеною.
Вказує, що опалювальна площа, за якою рахується борг, вказана позивачем - 36,7 кв.м., проте дійсно опалювальна площа складає 31,6 кв. Відповідач ОСОБА_1 погоджується, що нею не повідомлялось у 2019 році про вказане позивача.
Вважає, що позивачем повинна бути перерахована сума заборгованості з врахуванням опалювальної площі квартир, власником яких є відповідач.
Зазначає, що не знає до цього часу тариф на централізоване опалення, який було взято для розрахунку заборгованості.
Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подача позову відбулась у межах строку позовної давності, оскільки діями відповідача, що виразились у здійсненні платежів, відбулось переривання строків позовної давності.
Вважає, що звернувшись до суду у березні 2021 року позивач пропустив позовну давність до певних платежів, а саме платежів, які нараховані до березня 2018 року.
Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга не обґрунтована та її слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
АТ «Криворізька теплоцентраль» відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила), надає населенню м. Кривого Рогу теплову енергію для потреб опалення, у тому числі за місцем проживання відповідачів.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на обслуговуванні у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги з централізованого опалення.
Відповідно до Інформації про нарахування по рокам та детальної виписки з особового рахунку, наданих позивачем, вбачається, що заборгованість відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за централізоване опалення за період з 01.10.2013 року по 28.02.2021 року складає - 44040,83 грн.
Позиція апеляційного суду
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове.
Мотиви з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову складає 56676,36 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення, суд першої інстанції виходи з того, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачами дій по оплаті послуг з централізованого опалення, що мали регулярний щорічний характер і остання оплата була здійснена у лютому 2020 року, зокрема, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією № 1198, споживачем теплової енергії є фізична особа, яка є власником будівлі (орендодавцем) або суб'єктом підприємницької діяльності або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказаною статтею встановлено презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки відповідачами було здійснено оплату, що свідчить про переривання строків позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 44,45) відповідачем була здійснена оплата у січні 2020 року у розмірі 1000,00 грн., та у лютому 2020 року у розмірі 1000,00 грн. у той час було нараховано за січень 2020 року 1946,66 грн., та за лютий 2020 року - 1625,28грн.
Отже, колегія суддів не розцінює такі дії відповідача, як переривання строку позовної давності.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 26 березня 2021 року та просив стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.10.2013 року по 28.02.2021 року у сумі 44040,83 грн.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість може бути стягнута в межах трирічного строку, що передував зверненню до суду із позовною заявою, тобто з березня 2018 року по лютий 2021 року, що становить 27 331,95 грн., згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку з чим в цій частині вимоги щодо стягнення цієї заборгованості солідарно з відповідачів у судовому порядку підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , що опалювальна площа, за якою рахується борг, вказана позивачем - 36,7 кв.м., проте дійсно опалювальна площа складає 31,6 кв., у зв'язку з чим заборгованість визначена не вірно, колегія суддів не бере до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомила позивача про зміну розміру опалювальної площі, не зважаючи на існування технічного паспорту щодо квартир за якими рахується борг ще з 2019 році.
Посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що вона не до цього не обізнана щодо розміру тарифу на централізоване опалення, який було взято для розрахунку заборгованості, не позбавляє її обов'язку щодо сплати за надані послуги з централізованого опалення.
У позовній заяві позивач вказав що, окрім повернення боргу за надані ним послуги, відповідачі мають сплатити позивачеві три проценти річних й інфляційні втрати.
Так, згідно з частиною другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Беручи до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Отже, вирішуючи спори цієї категорії, судам слід враховувати, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв вимоги про стягнення з відповідача на його користь 3% річних від простроченої суми в сумі 3081,92 грн. та інфляційних втрат в сумі 9553,61 грн., нарахованих на суму несплаченої заборгованості.
Тобто, між сторонами склалися правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, на які відповідно до частини другої статті 625 ЦК України нараховується індекс інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
Встановлено колегією суддів, що заборгованість може бути стягнута в межах трирічного строку, що передував зверненню до суду із позовною заявою, тобто з березня 2018 року по лютий 2021 року, що становить 27 331,95 грн..
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, які розраховуються з врахуванням зазначеної вище суми заборгованості за останні три роки (з урахуванням меж позовної давності) що становить 3% річних - 2459,88 грн. та інфляційні втрати - 5415,03 грн.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим скасовує рішення суду на підставі п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з відповідачів на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» суму боргу за споживання теплової енергії, інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням меж позовної давності.
Розподіл судових витрат
Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, з відповідачів необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з розглядом у суді першої інстанції - 1410,10 грн.
Разом з тим, з позивача на корить відповідача ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору, понесені у зв'язку з розглядом у суді апеляційної інстанції - 1293,90 грн.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з березня 2018 року по лютий (включно) 2021 року у розмірі 27331,95 гривен, суму індексу інфляції в розмірі 5415,03 гривен, 3% річних у розмірі 2459,88 гривен.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 705,05 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 705,05 гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на користь відповідача ОСОБА_1 , пропорційно задоволених вимог, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1293,90 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: