Провадження № 11-кп/803/2800/23 Справа № 207/1767/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
31 липня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185, п.п. 1,12 ч.2 ст.115 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 1, 10, 12 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 194 КК України.
Під час судового засідання ухвалою колегії суддів Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 08 вересня 2023 року, включно.
В апеляційній скарзі обвинувачений порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку із незаконністю та необґрунтованістю.
В обґрунтування зазначає, що прокурор в судовому засіданні не надав жодних доказів на підтвердження його винуватості в інкримінованому злочині та наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК, окрім своїх власних помислів. Вважає, що пояснення свідка не є дійсними, так як ним не надано жодних доказів його провини. Також зазначає, що він у лікаря нарколога та психіатра на обліках не перебуває, з моменту звільнення, а саме в період з 17.08.2019 року по 18.04.2022 року, жодних кримінальних правопорушень не вчиняв, мав постійне місце роботи, спиртними напоями не зловживав та в цей період з дитячого будинку йому повернули доньку, яку він самостійно виховував.
Тому обвинувачений просить апеляційний суд скасувати ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року та обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, одне з яких (ч.1 ст.115 КК) згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК ризику того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, про існування якого свідчить як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, так і дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, на момент затримання офіційно не працював та не мав постійного заробітку, а також факт того, що відомостей щодо незадовільного стану здоров'я та неможливості його подальшого тримання під вартою до суду не надходило.
Разом з цим суд дійшов до переконання, що у судовому засіданні прокурором не доведено наявності ризиків, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що не оспорюється стороною обвинувачення, а отже ці висновки слід вважати доведеними.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 08 вересня 2023 року, включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України та відсутність підстав для продовження йому строку тримання під вартою, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлений судом ризик не відпав та продовжує існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Також, на думку колегії суддів, посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, що він на обліках у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, самостійно виховує доньку, до моменту затримання мав постійне місце роботи та спиртними напоями не зловживав, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду, оскільки це не спростовує висновку суду про те, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Водночас доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо відсутності доказів на підтвердження його вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд апеляційної інстанції на даній стадії кримінального провадження не розглядає, оскільки ці питання є предметом перевірки суду першої інстанції під час розгляду справи по суті.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 липня 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою, стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 08 вересня 2023 року, включно - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4