ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
31 серпня 2010 року 12:45 № 2а-8940/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Клочкової Н. В. та Огурцова О. П., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ЗАТ «Український Страховий Дім»
доДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
проскасування постанови
У судовому засіданні 31 серпня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ЗАТ «Український Страховий Дім»(надалі - також «Позивач») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (надалі -також «Відповідач», «Держфінпослуг») про скасування постанови про застосування штрафу від 20 січня 2010 року № СК-421/10 -57.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Постанова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про застосування штрафу від 20 січня 2010 року № СК-421/10 -57, -є незаконною та такою, що прийнята Відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України.
В судовому засіданні представником Позивача було зазначено про те, що ЗАТ «Український Страховий Дім»було виконано вимоги рішення Відповідача про застосування заходів впливу (припису) після набрання ним чинності.
Необґрунтованим, на думку представника Позивача, є висновок Відповідача про те, що Позивач зобов'язаний виплатити Страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 27 547, 10 грн., так як зазначена сума є сумою коштів, що необхідна на відновлювальний ремонт всього застрахованого автомобіля станом на 16 січня 2009 року, в той час, коли сума завданих Страхувальнику збитків внаслідок страхового випадку, що стався 11 січня 2009 року, становить 21 542, 42 грн.
Відповідно до умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-08 № 3103 Кв, у разі настання збитків за ризиками ДТП Страхувальник зобов'язаний надати Страховику або його представнику для огляду пошкоджений транспортний засіб (до початку ремонту) або його рештки для складання необхідних документів про заподіяння шкоди. Оскільки Страхувальник заднього бамперу Позивачу не надав, віднести витрати по відновленню заднього бампера застрахованого автомобіля до суми страхового відшкодування по даному страховому випадку було б порушенням чинного законодавства України.
Представник Відповідача -Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов, представником Відповідача було зазначено про те, що Постанову Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про застосування штрафу від 20 січня 2010 року № СК-421/10 -57, -прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а, відтак, правові підстави для її скасування відсутні.
Так, представник Відповідача вказала на те, що на підставі наданих законом повноважень, з метою перевірки фактів, викладених у скарзі громадянина ОСОБА_2, Держфінпослуг було проведено позапланову інспекцію ЗАТ «Український страховий дім»щодо невиконання Страховиком зобов'язань відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 31 грудня 2008 року НТ-08 № 3103, за результатами якої складено акт позапланової інспекції.
На підставі вищевказаного акту позапланової інспекції, як вказала представник Відповідача, до Позивача було застосовано захід впливу у вигляді припису про усунення порушень, яким зобов'язано ЗАТ «Український страховий дім»усунути порушення статті 20 Закону України «Про страхування»та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності.
У зв'язку з неналежним виконанням Позивачем припису про усунення порушень, до Позивача правомірно, на думку представника Відповідача, було застосовано захід впливу у вигляді постанови про застосування штрафу від 20 січня 2010 року № СК-421/10-57 у розмірі 17 000 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Відповідно до статті 20 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: 1) ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; 2) нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; 3) нагляду за діяльністю фінансових установ; 4) застосування уповноваженими державними органами заходів впливу; 5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо інших ринків фінансових послуг -спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»уповноважений орган у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Уповноваженого органу застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.
У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Уповноважений орган застосовує заходи впливу відповідно до закону (частина 1 статті 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством, є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (пункт 1 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 (надалі -також «Положення»).
Пунктом 3 Положення визначено основні завдання Комісії.
Відповідно до підпункту 3 частини пункту 4 Положення Комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції здійснює згідно із законами України державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів).
Відносини у сфері страхування, принципи створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб визначено Законом України «Про страхування».
Страхування -це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Права спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю визначено статтею 37 Закону України «Про страхування».
Пунктами 3, 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про страхування»визнаено, що уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків); проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення.
З метою перевірки фактів, викладених у скарзі громадянина ОСОБА_2, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України було проведено позапланову інспекцію ЗАТ «Український страховий дім»щодо невиконання страховиком зобов'язань відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 31 грудня 2008 року НТ-08 № 3103.
За результатами позапланової інспекції Відповідачем складено Акт позапланової інспекції Закритого акціонерного товариства «Український Страховий Дім»від 8 липня 2009 року № 26/09-26-3189, яким встановлено порушення Позивачем вимог Закону України «Про страхування»та Ліцензійних умов провадження страхової діяльності.
З метою забезпечення захисту інтересів споживачів фінансових послуг, врегулювання порядку застосування заходів впливу та забезпечення захисту прав осіб, щодо яких вони застосовуються, Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125 затверджено Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу.
Пунктом 2. 1 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу визначено перелік заходів впливу, які можуть застосовуватися Держфінпослуг.
Відповідно до пункту 4. 3 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу уповноважені особи Держфінпослуг приймають рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 6 пункту 2.1 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня порушення провадження у Справі.
Днем порушення провадження у Справі є дата складання акта про порушення або дата складання акта безвиїзної перевірки, акта інспекції, акта про відсутність суб'єкта нагляду за заявленим місцезнаходженням, акта про недопуск інспекційної групи до проведення інспекції, акта про ненадання суб'єктом нагляду документів, які вимагалися для інспекції (далі -акт перевірки), висновками яких є встановлення порушення законодавства про фінансові послуги (пункт 4.4 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу).
Постанова про накладення штрафних санкцій, передбачених статтею 41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», приймається уповноваженою особою Держфінпослуг протягом 10 календарних днів після отримання нею акта про порушення або акта перевірки, висновком якого є встановлення порушення законодавства про фінансові послуги, та документів, які стосуються Справи. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання уповноваженою особою Держфінпослуг протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (пункт 4.3 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу).
28 липня 2009 року Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні на ім'я Позивача винесено Припис № СК-421/09-825, яким Закрите акціонерне товариство «Український Страховий Дім»зобов'язано усунути виявлені порушення вимог законодавства України у сфері надання фінансових послуг.
12 серпня 2008 року Позивач звернувся до Відповідача зі скаргою № 1943 на рішення про застосування заходів впливу (вих. № СК-421/09-825 від 28 липня 2009 року) по страхувальнику ОСОБА_2, в якому просив скасувати Рішення від 28 липня 2009 року вих. № СК-421/09-825 (стосовно страхувальника ОСОБА_2).
Рішенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні від 2 вересня 2009 року № 11058/47-8 припис директора інспекційного департаменту від 28 липня 2009 року № СК-421/09-825 залишено без змін, скаргу Позивача -без задоволення.
Актом Відповідача про порушення законодавства у сфері фінансових послуг Закритим акціонерним товариством «Український Страховий Дім»від 1 грудня 2009 року № 1518/42/5 встановлено порушення Позивачем пункту 6.13 розділу 6 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125, щодо невиконання рішення про застосування заходів впливу після набрання ним чинності.
9 грудня 2009 року Позивачем подано Заперечення до акта про порушення № 1518/42/5 від 1 грудня 2009 року.
На підставі Акту про порушення законодавства у сфері фінансових послуг Закритим акціонерним товариством «Український Страховий Дім»від 1 грудня 2009 року № 1518/42/5, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України прийнято Постанову № СК-421/10-57 від 20 січня 2010 року про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства про фінансові послуги, якою до ЗАТ «Український Страховий Дім»застосовано штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн.
Постанову Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № СК-421/10-57 від 20 січня 2010 року про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства про фінансові послуги Позивач вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є скасування Постанови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № СК-421/10-57 від 20 січня 2010 року про застосування штрафу за невиконання (неналежне виконання) вимог законодавства про фінансові послуги, як рішення суб'єкта владних повноважень.
Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Суд звертає увагу на те, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд приходить до наступних висновків.
Підставою прийняття Відповідачем оскаржуваної постанови став висновок Відповідача про невиконання Позивачем вимог припису про усунення порушень законодавства про фінансові послуги, а саме - пункту 6.13 розділу 6 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125 щодо невиконання Особою рішення про застосування заходів впливу після набрання ним чинності (невиконання Припису від 28 липня 2009 року № СК-421/09-825).
Пунктом 6.12 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу визначено, що рішення про застосування заходів впливу після набрання ним чинності є обов'язковим до виконання Особами. У разі невиконання рішення Держфінпослуг вживає заходів щодо його виконання у порядку, визначеному законодавством.
Приписом Відповідача від 28 липня 2009 року № СК-421/09/825 було встановлено порушення Позивачем вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг, а саме: пункту 3 частини 1 статті 20, частини 1 статті 25, статті 26 Закону України «Про страхування», пункту 2.15, 2.16 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40.
Статтею 20 Закону України «Про страхування»визначено обов'язки страховика.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування»страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (частина 1 статті 25 Закону України «Про страхування»).
Порядок відмови у страхових виплатах або страховому відшкодуванні визначено статтею 26 Закону України «Про страхування».
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником -фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Розділом 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності визначено вимоги до провадження страхової діяльності.
Пунктом 2.15 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності визначено, що страховик зобов'язаний дотримуватись обов'язків, визначених статтею 20 Закону України «Про страхування».
Згідно з пунктом Ліцензійних умов провадження страхової діяльності здійснення страховиком страхових виплат провадиться у порядку та на умовах, визначених статтею 25 Закону України «Про страхування». Страховик зобов'язаний на підставі ведення журналу реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування формувати резерв збитків (резерв заявлених, але не виплачених збитків) та забезпечувати його ліквідне розміщення.
Судом встановлено, що 31 грудня 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім»та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-08 № 3103 Кв (надалі -також «Договір»), відповідно до якого на страхування було прийнято автомобіль Mazda 3, державний номер НОМЕР_3
Розділом 5 Договору визначено перелік страхових випадків та обсяг зобов'язань страховика.
11 січня 2009 року сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля Mazda 3, державний номер НОМЕР_3
Згідно Довідки Відділу Деснянського ГУМВС в м. Києві -11 січня 2009 року о 15:00 год. на вул. М. Цвітаєвої, 14, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Мазда 3 номерний знак НОМЕР_4 отримав механічні пошкодження: задній бампер, права задня блок-фара.
Згідно з Страховим актом № НТ-08/3103/Кв/1 вартість відновлювального ремонту становить 21 542, 42 грн.
12 січня 2009 року ЗАТ «Український Страховий Дім»було зареєстровано повідомлення про настання страхового випадку за № 0142, подану Страхувальником ОСОБА_2) у зв'язку з настанням страхового випадку (дорожньо-транспортна пригода) із автомобілем Mazda 3 (державний номерний знак НОМЕР_2), який мав місце 11 січня 2009 року.
13 січня 2009 року аварійним комісаром було складено акт огляду пошкодженого транспортного засобу Mazda 3 (державний номер НОМЕР_2).
16 січня 2009 року ЗАТ «Український Страховий Дім»було складено калькуляцію розміру збитку завданого застрахованому автомобілю на суму 27 547, 10 грн., з якою ознайомлено страхувальника ОСОБА_2
4 лютого 2009 року ЗАТ «Український Страховий Дім»зареєстровано заяву на виплату страхового відшкодування (вх. № 844).
16 березня 2009 року Позивачем було зареєстровано пояснення страхувальника ОСОБА_2 по страховому випадку.
Відповідно до пункту 10.13 розділу 10 Договору при відмові у проведенні виплати страхового відшкодування, відповідне рішення Страховика має бути прийнято протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з дня передачі Страховику всіх документів, зазначених в пункту 10.1 цього Договору. Протягом цього ж строку повідомлення про відмову у проведенні виплати страхового відшкодування має бути відправлено Страхувальнику рекомендованим листом, із зазначенням причин відмови.
З матеріалів справи Судом встановлено, що згідно з поданою, громадянином ОСОБА_2 заявою на виплату страхового відшкодування від 4 лютого 2009 року № 844 та іншими необхідними документами, які передбачені Договором, останній з яких був отриманий ЗАТ «Український Страховий Дім» 29 квітня 2009 року за вх. № 3541, для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, ЗАТ «Український Страховий Дім»листом від 24 червня 2009 року № 1520 було повідомлено Страхувальника про відсутність підстав для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування (відмова у виплаті страхового відшкодування).
Відтак, Суд звертає увагу на те, що ЗАТ «Український Страховий Дім»було порушено строки прийняття рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування Страхувальнику, встановлені Правилами, що є порушенням вимог статті 26 Закону України «Про страхування»щодо прийняття рішення про відмову у страховій виплаті у строк більший, ніж передбачений правилами страхування.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відмова ЗАТ «Український Страховий Дім»у виплаті страхового відшкодування була здійснена на підставі пункту 11.2.8 розділу 11 Договору, й мотивована тим, що Страхувальником ОСОБА_2 були порушені зобов'язання, зазначені в пункті 8.1.1 розділу 8 Договору, а саме -не здійснено дзвінок до страхової компанії з повідомленням про страхову подію негайно, як тільки це стало можливим та здійснення ремонту транспортного засобу без згоди на те страховика.
Відповідно до пункту 11.2.8 розділу 11 Договору підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування Страховика є порушення Страхувальником своїх обов'язків, зазначених у пункті 8.1.1.
Як вбачається з наданого ОСОБА_2 поясненні (вх. б/н від 16 березня 2009 року № 403), Страхувальник зазначив, що ним були здійснені дзвінки з мобільного телефону на номери телефонів НОМЕР_5 та НОМЕР_6, які вказані на першій сторінці Договору, як зазначено у пункті 8.1.1 Договору, але на дзвінки ніхто не відповідав.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що в спірних правовідносинах відсутні правові підстави стверджувати про порушення вимог пункту 8.1.1 Договору щодо здійснення дзвінка до Страхової компанії.
Крім того, судом встановлено, що Страхувальником ОСОБА_2 вчасно, у строк, визначений в пункті 8.1.5 Договору було надано особисто до ЗАТ «Український Страховий Дім»письмове повідомлення про настання страхового випадку.
Стосовно здійснення ремонту транспортного засобу Mazda 3 (державний номер НОМЕР_2) без згоди на те Страховика, Суд звертає увагу на те, що Договором страхування не передбачено форми надання такої згоди.
Необґрунтованими є посилання представника Позивача на те, що оскільки ОСОБА_2 не було надано Позивачу заднього бамперу (чи його рештків), неможливо встановити те, що відсутність заднього бамперу автомобіля є наслідком страхового випадку, з огляду на наступне.
В матеріалах справи є міститься Довідка Відділу Деснянського ГУМВС України в м. Києві, зі змісту якої вбачається, що механічні пошкодження заднього бамперу та правої задньої блок-фари автомобіля Mazda 3 є наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 1 січня 2009 року то вул. М. Цветаєвої, 14.
Вказана Довідка є належним доказом на підтвердження того, що відсутність заднього бамперу та правої задньої блок-фари є наслідком страхового випадку, який мав місце 11 січня 2009 року.
Відтак, у Позивача відсутні правові підстави стверджувати про відсутність підтверджуючих факт страхового випадку документів.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те, що відмова ЗАТ «Український страховий Дім»у здійсненні страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 у повному обсязі (в розмірі 27 547, 10 грн.) у зв'язку з страховим випадком, який мав місце 11 січня 2009 року не відповідає умовам Договору та Правилам страхування, а, отже, ЗАТ «Український Страховий Дім»допустило порушення умов Договору страхування, що є порушенням вимог пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування»щодо невиконання страховиком зобов'язання при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк, а також порушення вимог частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування»щодо нездійснення виплати страхового відшкодування згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що не виконання ЗАТ «Український Страховий Дім»вимог пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування»щодо невиконання страховиком зобов'язання при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк, а також порушення вимог частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування»щодо нездійснення виплати страхового відшкодування згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника та страхового акта є порушенням вимог пункту 2.15 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності щодо невиконання зобов'язань страховиком дотримуватись обов'язків, визначених статтею 20 Закону України «Про страхування»; пункту 2.16 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності щодо нездійснення страховиком страхової виплати у порядку та на умовах визначених статтею 25 Закону України «Про страхування».
На підставі матеріалів справи та системного аналізу вимог чинного законодавства України Суд прийшов до висновку про вірність висновку Відповідача про порушення Позивачем чинного законодавства у сфері фінансових послуг та правомірність накладення штрафу у розмірі 17 000 грн.
Жодних доказів, які б спростовували факт порушення Позивачем чинного законодавства, представником Позивача не надано, а Судом не встановлено.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Суддя Н. В. Клочкова
О. П. Огурцов