20 серпня 2010 рокуСправа № 2а-2060/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Каленюк Ж.В.,
при секретарі судового засідання Ковальчуку С.В.,
з участю представника позивача Стадник Л.І.,
з участю представника відповідача - Контрольно-ревізійного управління в Волинській області - Мартинюка В.В.,
представника відповідача - Контрольно-ревізійного відділу в м. Луцьку і Луцькому районі - Козлова І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Волинські старожитності" Державного підприємства “Науково-дослідний центр “Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України до Контрольно-ревізійного управління в Волинській області, Контрольно-ревізійного відділу в м. Луцьку і Луцькому районі про визнання дій щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності протиправними та відсутність компетенції,
Дочірнє підприємство «Волинські старожитності Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України (далі - ДП «Волинські старожитності», підприємство) звернулося з адміністративним позовом з уточненими вимогами до Контрольно-ревізійного управління в Волинській області (далі - КРУ в Волинській області), Контрольно-ревізійного відділу в м. Луцьку і Луцькому районі (далі - КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі), в якому просить визнати дії щодо проведення ревізії всієї фінансово-господарської діяльності підприємства відповідно до п.1.2.1.2 плану контрольно-ревізійної роботи КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі на другий квартал, затвердженого наказом КРУ в Волинській області від 22.03.2010 року №29-од, протиправними, а також визнати відсутність компетенції відповідачів щодо здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням фінансових ресурсів, необоротних та інших активів ДП «Волинські старожитності», джерелом надходження яких не є кошти з державних бюджетів усіх рівнів та державних фондів, комунальне, державне майно.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він не є суб'єктом державного сектору економіки або підприємством, яке отримує (отримувало в періоді, який планується до перевірки) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовує (використовувало у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, і тому не входить до переліку суб'єктів, що підлягають перевірці органами контрольно-ревізійної служби, про що повідомлено КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі.
Незважаючи на це, підприємство включено до плану контрольно-ревізійної роботи КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі на другий квартал 2010 року, що був затверджений наказом КРУ в Волинській області від 22.03.2010 року №29-од.
Також позивач зазначає, що у 2009 календарному році підприємство проводило діяльність лише сім місяців (менше одного року), тому не підлягає включенню до плану контрольних заходів. Надана КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі програма не відповідає вимогам Стандарту державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна; підприємству не пред'явлено розпорядчі документи на проведення контрольних заходів.
Дії відповідачів щодо проведення ревізії всієї фінансово-господарської діяльності вважає протиправними, та крім того, просить визнати відсутність компетенції відповідачів на проведення державного фінансового контролю за коштами та майном підприємства, джерелом надходження яких не є кошти з державних бюджетів усіх рівнів та державних фондів, комунальне, державне майно.
Відповідач - КРУ в Волинській області - заперечив проти позову з таких підстав.
Проведення ревізії фінансово-господарської діяльності позивача було заплановано на другий квартал 2010 року відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи КРВ в м. Луцьку і Луцьку районі, затвердженого наказом КРУ в Волинській області від 22.03.2010 року № 29-од. При цьому КРУ в Волинській області керувалось тим, що ДП «Волинські старожитності» відноситься до підконтрольних органам державної контрольно-ревізійної служби установ, оскільки входить до державного сектору економіки: 100 % статутного фонду позивача належить Державному підприємству «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології HAH України.
Дані ознаки, на думку відповідача, дають підставу для проведення ревізії позивача. Крім того, позивач здійснює проведення експертиз програм і будівельних, меліоративних, шляхових та інших проектів, погодження на стадії проектування відведення земельних ділянок під містобудівні, шляхові, меліоративні та землевпорядні роботи після їх археологічного дослідження та ін. Така діяльність належить до повноважень державного органу охорони культурної спадщини, що також відносить позивача до підконтрольних установ, а тому держава в особі органів контрольно-ревізійної служби вправі здійснити контроль за такою діяльністю господарюючого суб'єкта,
Відповідач - КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі - у письмовому запереченні проти позову його вимог не визнав з аналогічних підстав, що й КРУ в Волинській області.
Відповідачі просили відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням її уточнень.
Представники відповідачів, кожен зокрема, у судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на ті ж самі підстави, що викладені у їх письмових запереченнях, та просили у його задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
13.05.2010 року ДП «Волинські старожитності» отримало від КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі лист-повідомлення від 11.05.2010 року № 940-12/261 про проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.01.2009 року по завершений період 2010 року (а.с.11). Початок ревізії з 25.05.2010 року, закінчення ревізії 02.07.2010 року. Як вбачається з п.1.2.1.2 плану роботи відділу на другий квартал 2010 року, затвердженого наказом КРУ в Волинській області від 22.03.2010 року № 29-од, ревізію заплановано з метою контролю за використанням бюджетних коштів, збереження державного та комунального майна, дотримання фінансово-бюджетної дисципліни на підприємстві (розділ І плану, а.с.62-63).
07.06.2010 року провідний контролер-ревізор на підставі направлення № 118 від 07.06.2010 року (а.с12) прибув за місцем знаходження підприємства та повідомив про початок ревізії з терміном проведення з 07.06.2010 по 09.07.2010 року. Програма ревізії при цьому надана не була, про що свідчить запис в журналі реєстрації перевірок (а.с.16 на звороті). Представнику КРВ було надано лист-довідку від 25.03.2010 року №314-02/01-34 ДП «Науково-дослідний центр «Охоронно-археологічна служба України» Інституту археології НАН України (далі - ДП «ОАСУ») про те, що ДП «Волинські старожитності» з державного бюджету не фінансується, державне чи комунальне майно ним не використовується (а.с.13).
05.07.2010 року провідний контролер-ревізор на підставі направлення № 135 від 30.06.2010 року (а.с.14) повторно повідомила за місцем знаходження підприємства про початок ревізії з терміном проведення з 30.06.2010 по 30.07.2010 року, надавши програму ревізії (а.с.15), про що свідчить запис в журналі перевірок (а.с.17, зворот).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України від 26.01.1993 року N 2939-XII «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (далі - Закон N 2939-XII).
Згідно зі ст.2 Закону N 2939-XII головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Таким чином, Закон чітко визначає межі повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби та спосіб їх реалізації.
Як встановлено у судовому засіданні, КРУ в Волинській області є органом державної влади відповідно до ст.7 Закону N 2939-XII зі статусом юридичної особи та здійснює функції, покладені на контрольно-ревізійну службу у ст.8 вказаного Закону.
КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі здійснює свою діяльність без права юридичної особи, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.38) та виконує свої функції стосовно управління на рівні міст та районів. Відділ діє на підставі Положення, затвердженого наказом КРУ в Волинській області від 21.05.2007 року № 76-од (а.с.68-70).
І КРУ в Волинській області, і КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі у розумінні ст.3 КАС України є суб'єктами владних повноважень, що здійснюють владні управлінські функції щодо підконтрольних суб'єктів у межах повноважень, визначених ст.8, 9 Закону N 2939-XII.
Відповідно до ст.2 Закону N 2939-XII державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, діяльність відповідачів має відповідати вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", а право відповідачів на проведення перевірок підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.
Згідно п.1 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (далі - Порядок №550), останній визначає процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи).
Відповідно до п.2 згаданого Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Згідно з п.1 ст.10 Закону N 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право: перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо).
Відповідно до ч.12 п.З Порядку №550 фінансово-господарська діяльність об'єкта контролю - сукупність рішень, дій та операцій, які об'єкт контролю приймає та здійснює в частині володіння, використання та розпорядження фінансовими ресурсами, необоротними та іншими активами.
При розгляді даного спору з'ясуванню підлягає питання, чи є позивач підконтрольним органам контрольно-ревізійної служби суб'єктом та чи підлягає державному фінансовому контролю уся його фінансово-господарська діяльність.
Стандартом державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна - 1 «Терміни, які вживаються в Стандартах державного фінансового контролю», затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 09.08.2002 року № 168 визначено, що контрольний захід - це сукупність способів і методичних прийомів фінансового контролю (ревізія, перевірка, оцінка, розслідування та вивчення), які застосовуються суб'єктами державного фінансового контролю в межах повноважень, визначених Конституцією України та іншими актами законодавства, що регулюють їх діяльність, і спрямовані на повний комплекс (систему) або окремі процеси (етапи) фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з використанням, бюджетних коштів, державного і комунального майна.
Таким чином, аналізуючи дані положення нормативних актів суд приходить до висновку, що державний фінансовий контроль може здійснюватися стосовно усієї фінансово-господарської діяльності чи її окремих процесів.
У п.2.1 вказаного Стандарту встановлено, що суб'єктами господарювання є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, якщо такі суб'єкти беруть участь у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні активів, що належать державі, а також використовують кошти, що залишаються у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів чи державних цільових фондів, та кредити, отримані під гарантії Кабінету Міністрів України, за винятком розташованих на території України іноземних дипломатичних представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, а також представництв нерезидентів, які не провадять підприємницької діяльності.
Довідкою АА № 033489/683 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.24) встановлено, що ДП «Волинські старожитності» є юридичною особою за організаційно-правовою формою «дочірнє підприємство».
Відповідно до ч.ч. 8 ст.63 Господарського кодексу України (ГК України) у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім (вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України).
Сам порядок та спосіб створення підприємства не є, на думку суду, єдиною та визначальною ознакою для визначення його як суб'єкта, підконтрольного органам державної контрольно-ревізійної служби. Даний критерій слід розглядати у сукупності з іншими ознаками, які розкривають сутність фінансово-господарської діяльності підприємства.
Як вбачається з оборотної відомості за рахунком 40 «Статутний капітал» (а.с.36), статутний капітал позивача становить 100 грн. Поповнення статутного фонду Статутом не передбачено. Статутний капітал у вказаному розмірі сформовано ДП «ОАСУ», на підставі наказу від 01.09.2008 року № 314-02/07 яким і було створено ДП «Волинські старожитності».
Зі змісту Статуту ДП «Волинські старожитності» (а.с.19-23) слідує, що позивач є власником майна, переданого йому засновником у власність, майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством України, продукції, виробленої у результаті господарської діяльності, одержаних доходів, в т.ч. грошових коштів та є самостійним господарюючим суб'єктом, здійснює свою діяльність на принципах повного госпрозрахунку та самофінансування. Підприємство самостійно планує свою діяльність та перспективи розвитку, збільшення власних доходів його працівників (п.п.1.7, 5.2, 7.1).
Поняття госпрозрахунку міститься в п.1.9 Інструкції про порядок використання і обліку позабюджетних коштів бюджетних установ і звітності про них, затвердженої наказом Міністерства фінансів України та Головним управлінням Державного казначейства України № 63 від 11.08.1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.09.1998 року за № 561/3001, згідно з яким госпрозрахунок - це діяльність, заснована на самоокупності та самофінансуванні. Самоокупність - це покриття витрат за рахунок власних доходів від реалізації товарів і послуг. Самофінансування - це здійснення розширеного відтворення за рахунок чистого прибутку без залучення бюджетних асигнувань та основних засобів і матеріальних цінностей, придбаних за цей рахунок.
Відповідно до ст.134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном.
Таким чином, ДП «Волинські старожитності» самостійно здійснюють функції власника переданого та набутого майна.
Згідно з положеннями Конституції України та статей 325, 326, 327 Цивільного кодексу України (ЦК України) право власності в залежності від суб'єктів права поділяється на право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності. Відповідно до ч.1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Кошти, що були передано Засновником - ДП «ОАСУ» - до статутного фонду ДП «Волинській старожитності» є власністю останнього.
Відповідно до ст.74-75 ГК України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Отже, визначальною ознакою таких підприємств є право господарського відання чи управління переданим майном.
За цими ознаками позивач не є таким, що набув статусу державного підприємства.
Згідно зі ст.22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Отже, не менш важливим критерієм для визначення підконтрольної установи є встановлення організаційно-господарських функцій органів управління об'єктами власності.
Статтею 3 Закону України від 21.09.2006 року N 185-V «Про управління об'єктами державної власності» (далі - Закон N 185-V) визначено об'єкти управління державної власності: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Таким чином, корпоративними правами по відношенню до підприємства володіють засновники. Наведене дає підстави вважати, що поняття «власник майна» та «власник корпоративних прав» не є тотожними і не означають, що власник корпоративних прав є в той самий час і власником майна.
Крім того, згідно з ч.1 ст.4 Закону N 185-V суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
ДП «ОАСУ» - засновник ДП «Волинські старожитності» - не є суб'єктом управління об'єктами державної власності та не наділений відповідними повноваженнями, визначеними у ст.ст.5-11 Закону N 185-V.
Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.24), позивач за інституційним сектором економіки віднесено до державних не фінансових корпорацій. Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 року №96, до державних нефінансових корпорацій (S.11001) відносяться корпорації та квазікорпорації, які контролюються органами державного управління; при цьому контроль за корпорацією визначається шляхом розроблення генеральної політики корпорації та призначення директорів (якщо існує така необхідність). Органи державного управління можуть одержати можливість щодо здійснення контролю за корпорацією шляхом: придбання контрольного пакету акцій, які надають право голосу, чи встановлення інших форм контролю за більш ніж половиною голосів акціонерів; прийняття спеціального законодавства, наказу чи положення, що надає органам державного управління право визначати політику корпорації чи призначати її директорів.
Аналіз наказу від 01.09.2008 року №314-02/07 та Статуту підприємства (п.4.8.) дає можливість стверджувати, що єдиними повноваженнями ДП «ОАСУ» щодо створеного ним дочірнього підприємства є призначення на посаду директора та його звільнення. Вказане узгоджується зі змістом Статуту ДП «ОАСУ» (а.с.52-58).
При порівнянні статутів ДП «ОАСУ» та його дочірнього підприємства - «Волинські старожитності» - вбачається, що стосовно останнього засновник не виконує інших організаційно-господарських повноважень як орган управління (в тому числі і щодо планування діяльності - п.5.2 Статуту).
Крім цього, слід зазначити, що позивач не належить до числа розпорядників державних коштів, передбачених чинним законодавством про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року N 921 встановлено, що державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів, кошти підприємств, кошти, які надаються розпорядникам державних коштів під гарантії Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з міжнародними фінансовими організаціями. Розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією України і законодавством, підприємства, а також підприємства, установи чи організації, уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів.
Таким чином, законом встановлено вичерпний перелік осіб, які є розпорядниками державних коштів і тому інші особи, відмінні від тих, які зазначені в переліку, не можуть набувати статусу розпорядників державних коштів і, відповідно, на них не розповсюджується дія чинного законодавства про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.
Відповідачі не надали суду доказів про те, що позивач отримував кошти державних бюджетів.
Враховуючи викладене, позивач не є суб'єктом державного сектору економіки або підприємством, яке отримує (отримувало в періоді, який планується до перевірки) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовує (використовувало у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно і тому відповідно не входить до переліку суб'єктів, що підлягають перевірці органами контрольно-ревізійної служби. Суд приходить до висновку, що позивач належить до суб'єктів приватного права та здійснює свою діяльність на базі майна приватної форми власності.
Посилання представників відповідачів на віднесення ДП «Волинські старожитності» до підконтрольних їм установ у зв'язку із здійсненням останнім повноважень у сфері охорони культурної спадщини судом відхиляються. Так згідно зі ст. 3 від 08.06 2000 року N 1805-III «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самовряднування. Отже, позивач не є органом охорони культурної спадщини, а свою статутну діяльність провадить з метою одержання прибутку як суб'єкт підприємницької діяльності (п.1.7 Статуту).
На підставі комплексного аналізу норм чинного законодавства та досліджених у судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що відсутність у позивача державних, бюджетних коштів та майна згідно з довідкою засновника від 25.03.010 року № 314-02/01-34 (а.с.13); відсутність у позивача державного, бюджетного джерела формування фінансових ресурсів та повноважень з розпорядження державними коштами (не є розпорядником державних коштів); наявність у позивача права власності на всі одержані доходи, все набуте майно, в тому числі, переданого засновником (відповідно до п.7.1. Статуту), свідчить про відсутність повноважень органів контрольно-ревізійної служби щодо державного фінансового контролю фінансово-господарської діяльності позивача.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що вказане не означає про відсутність повноважень органів контрольно-ревізійної служби здійснювати такий контроль у разі отримання позивачем коштів з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використання державного чи комунального майна. Водночас, у такому випадку, державний фінансовий контроль підлягає реалізації державною контрольно-ревізійною службою стосовно не усієї, а окремих процесів фінансово-господарської діяльності ДП «Волинські старожитності».
Таким чином, суд вважає вимоги позивача про визнання відсутності повноважень Контрольно-ревізійного управління в Волинській області, Контрольно-ревізійного відділу в м. Луцьку і Луцькому районі щодо здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням фінансових ресурсів, необоротних та інших активів ДП "Волинські старожитності", джерелом надходження яких не є кошти державних бюджетів та державних фондів, комунальне та державне майно, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Судовим розглядом встановлено, що КРВ в м.Луцьку та Луцькому районі ревізію не було проведено у зв'язку із не допуском з боку позивача до її проведення. Оскільки перевірка фактично не проведена, то і права позивача не порушені. Сам по собі план контрольно-ревізійної роботи не породжує юридичних наслідків, а лише свідчить про наміри.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання протиправними дій щодо проведення ревізії всієї фінансово-господарської діяльності підприємства відповідно до п.1.2.1.2 плану контрольно-ревізійної роботи КРВ в м. Луцьку і Луцькому районі на II квартал, затвердженого наказом КРУ в Волинській області від 22.03.2010 року №29-од, не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.2, 71, 160 ч.3, 162, 163 КАС України, на підставі Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу", суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати відсутність повноважень Контрольно-ревізійного управління в Волинській області, Контрольно-ревізійного відділу в м. Луцьку і Луцькому районі щодо здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням фінансових ресурсів, необоротних та інших активів Дочірнього підприємства "Волинські старожитності" Державного підприємства “Науково-дослідний центр “Охоронна археологічна служба України” Інституту археології НАН України, джерелом надходження яких не є кошти державних бюджетів та державних фондів, комунальне та державне майно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається позивачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 25 серпня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В. Каленюк