Справа № 2-5093
2010р.
14 вересня 2010р. Печерський районний суд м. Києва
в складі : головуючого - судді Рейнарт І.М.
при секретарі - Довгій К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3
- про визнання нечинним окремого положення договору, тлумачення змісту пункту договору та визначення терміну дії договору і стягнення заборгованості по договору -
встановив:
позивачка звернулася до суду з позовом, який вона та її представник підтримали у судовому засіданні, та просить здійснити тлумачення п. 2 договору, укладеного 06 квітня 2009р. між нею та відповідачем про проживання дитини та сплату аліментів на їх неповнолітню дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати п. 2 договору в частині обмеження строків виплати аліментних зобов'язань недійсним внаслідок невідповідності чинному законодавству і п. 26 вказаного договору, а також таким, що порушує права дитини, встановити термін дії договору до досягнення ОСОБА_2 повноліття, стягнути з відповідача заборгованість по договору з 01 січня 2010р. до моменту набрання чинності рішенням суду з розрахунку недоплат відповідачем зазначеної у п. 2 договору суми аліментів протягом вказаного періоду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що з 05 листопада 1994р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано 02 липня 2009р., від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_2. 06 квітня 2009р. між нею та відповідачем був укладений нотаріально посвідчений договір про місце проживання дитини та сплату аліментів на дитину. Враховуючи, що відповідач мав нерегулярний, мінливий дохід, пунктом 2 договору розмір аліментів на утримання дитини був визначений у сумі, яка становитиме гривневий еквівалент 1200 доларів США на місяць, але не більше 10 000грн., і сплачуватиметься не пізніше 15 числа поточного місяця до 31 грудня 2009р., однак, пунктом 26 договору встановлено строк дії договору до повноліття дитини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2.
Позивачка стверджує, що при посвідченні договору необхідно було сплатити 1% від ціни договору, а оскільки вона працювала на державній службі і мала невеликий дохід, вона не мала можливості сплати вказану суму, тому відповідач запропонував зазначити у договорі термін виплати ним аліментів до 31 грудня 2009р., запевняючи її, що в грудні 2009р. термін дії вказаного пункту буде продовжено.
Позивачка зазначає, що до грудня 2009р. відповідач сплачував аліменти у сумі, встановленій п. 2 договору, однак, робив це нерегулярно та затримував виплати. З січня 2010р. відповідач самовільно зменшив суму виплат та почав сплачувати аліменти у сумі 5 000грн., хоча вона неодноразово зверталася до відповідача щодо продовження терміну дії п. 2 договору, однак, відповідач не вжив жодних дій з цього приводу.
Позивачка вважає, що відповідач порушив умови договору, сплачуючи з січня 2010р. лише 5 000грн. щомісяця, хоча в середньому повинен був сплачувати 1200 доларів США з розрахунку 7,9 грн. за 1 долар, тому з нього повинна бути стягнута недоплачена сума аліментів з січня 2010р. до моменту подачі позову у сумі 26 880грн.
Позивачка стверджує, що вказаними діями відповідач порушує права та інтереси дитини, тому вона вимушена звернутися до суду із вказаним позовом.
Також позивачка просить стягнути з відповідача на її користь державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позов та його підстави підтрима-
- 2 -
ли, додавши, що діючим законодавством визначений термін сплати аліментів до повноліття дитини, тому обмежений строк виплати аліментів, визначений у договорі, не відповідає зазначеній нормі закону.
Відповідач та його представник у судовому засіданні позов не визнали, зазначивши, що умови договору були обговорені та погоджені сторонами, у тому числі і строки виплати аліментів у сумі, еквівалентній 1200 доларам США. При цьому він взяв на себе зобов'язання до 31 грудня 2009р. придбати дочці ОСОБА_2 квартиру загальною площею не менше 80 кв.м. у Шевченківському або Печерському районах м. Києва, тому до вказаної дати був визначений строк виплати аліментів, однак, у зв'язку з фінансовою кризою він втратив роботу, у нього було скрутне матеріальне становище, тому квартира ним придбана не була, однак він добровільно з 1 січня 2010р. почав виплачувати щомісячно аліменти у розмірі 5000грн., що відповідає його матеріальним можливостям.
Відповідач стверджує, що жодної домовленості щодо сплати ним аліментів після зазначеної дати у розмірі еквівалентному 1200 доларам США між ним та позивачкою не було, а її твердження про те, що строк сплати аліментів був встановлений лише до 31 грудня 2009р. у зв'язку з неможливістю позивачкою оплатити 1% ціни договору за посвідчення його нотаріусом не відповідає дійсності, оскільки пунктом 27 договору встановлено, що витрати за складання та посвідчення договору сторони несуть порівну.
Відповідач стверджує, що п. 26 договору стосується інших умов договору, які не були обмежені конкретними строками.
Вислухавши сторони, свідка, вивчивши надані документи, судом встановлено, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 листопада по 1994р., 02 липня 2009р. шлюб було розірвано (с.с.8,14). У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 20 серпня 1996р. Відділом реєстрації актів громадянського стану Радянського району м. Києва (с.с.9).
Суду не надано документів на підставі яких позивачка змінила прізвище на ОСОБА_1, однак, у судовому засіданні відповідач не заперечував той факт, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою по справі, позивачка являється матір'ю їх дочки ОСОБА_2 та стороною у договорі, укладеному 6 квітня 2009р.
06 квітня 2009р. батьки дитини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1, сторони у справі, уклали договір про місце проживання дитини, її утримання та участь у її вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В (с.с.12-13).
Пунктом 2 вказаного договору встановлено, що батько дитини ОСОБА_3, буде виплачувати щомісяця на утримання дитини до 31 грудня 2009р. аліменти в сумі в гривнях, еквівалентній 1 200 доларам США за курсом купівлі долару США Першої Київської філії Відкритого акціонерного банку "ВіЕйБі Банк", встановленим на момент виплати аліментів.
Згідно ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Частиною 3 вказаної норми передбачено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Таким чином, тлумаченню підлягає той правочин, який містить суперечності слів і понять.
З тексту позовної заяви та пояснень позивачки і її представника у судовому засідан-ні встановлено, що слова та поняття, які викладені у п. 2 договору, не містять суперечнос-ті, а спір існує стосовно строку виплати аліментів, визначеного у даному пункті договору, тому суд вважає, що даний пункт договору тлумачення не потребує.
Відповідно до ч.1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 189 Сімейного кодексу України батькам надано право укласти дого-вір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір ук-
- 3 -
ладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Використовуючи дане законом право, сторони уклали вищевказаний договір, де передбачили розмір аліментів та строки їх виплати. При цьому не були порушені права та інтереси дитини, так як розмір визначених аліментів не був меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК України, умови договору передбачають застосування індексації розміру аліментів, як це вимагає ч. 2 ст. 184 СК України, а також право батьків на внесення змін та доповнень до договору щодо продовження строку виплати аліментів.
Таким чином, у судовому засіданні не було встановлено, що спірний пункт договору порушує права дитини та не відповідає вимогам діючого законодавства.
Посилання позивачки та її представника на те, що спірний пункт договору не відповідає вимогам ст. 180 СК України, так як не передбачає обов'язку відповідача спла-чувати аліменти до досягнення дитиною повноліття, суд вважає безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Даною нормою визначений термін, протягом якого батьки зобов'язані утримувати дитину, однак ні дана норма, ні інші статті Сімейного Кодексу, які регулюють обов'язок батьків утримувати дитину та його виконання, не передбачають обов'язку при укладанні відповідного договору обов'язково передбачати термін сплати аліментів до повноліття дитини.
Діюче сімейне законодавство України передбачає, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначають самі батьки за домовленістю між собою, і така домовленість може передбачати не тільки розмір аліментів, але строки їх виплати та різні способи утримання.
Укладаючи договір, позивачка та відповідач погодили його умови, у тому числі і строки виплати визначених ними аліментів, що відповідала їх волі, як про це зазначено у п. 24 договору, однак це не позбавляє права позивачку звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів у випадку ухилення відповідача після 31 грудня 2009р. від утримання їх дочки або якщо вона вважає, що аліменти, які сплачує відповідач після 1 січня 2010р. за своїм розміром є меншими від тих, які відповідач може сплачувати відповідно до свого матеріального забезпечення.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він був свід-ком переговорів між сторонами стосовно укладення договору і підтвердив, що сторони тривалий час обговорювали умови договору. При цьому між ними не виникали суперечки стосовно розміру аліментів або інших умов з цього питання, однак свідок не був присут-нім при узгодженні остаточного варіанту тексту договору та не обізнаний про строки виплати аліментів, розмір яких був встановлений договором.
У судовому засіданні позивачка визнала, що відповідач з 1 січня 2010р. добровіль-но сплачує їй аліменти у розмірі 5000грн. щомісячно, що є більшим від розміру, передбаченому у ч. 2 ст. 182 СК України і свідчить про те, що відповідач не ухиляється від свого обов'язку утримувати дитину.
Посилання позивачки на те, що спірний пункт договору не відповідає положенням п. 26 цього ж договору, не може бути підставою для визнання будь якого пункту договору недійсним, так як це не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Крім того, договір, який уклали сторони, містить 23 пункти умов, дія яких у часі і визначена у п. 26 договору, так як строки виплати аліментів у визначеному сторонами розмірі,були конкретно зазначені у п. 2 договору.
Позивачкою та її представником не було надано доказів у підтвердження того, що відповідач мав заборгованість по сплаті аліментів, визначених у договорі, станом на 31 грудня 2009р.
Твердження позивачки про те, що відповідач повинен продовжувати виплату аліментів у розмірі, визначеному у договорі, тому має заборгованість з 1 січня 2010р., не ґрунтуються на умовах укладеного договору, тому відсутні законні підстави для задоволення цих позовних вимог.
Вимоги позивачки про встановлення терміну дії договору в частині обов'язку від -
- 4 -
повідача виплачувати аліменти у розмірі еквівалентному 1200 доларам США щомісячно задоволенню не підлягають, так як такої домовленості між сторонами досягнуто не було, а діюче законодавство України не передбачає можливості суду самостійно визначати умови договору, який повинен бути укладений батьками по домовленості між собою.
При цьому у судовому засіданні позивачкою не були заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів з відповідача.
Враховуючи, що у судовому засіданні не було встановлено, що договір, укладений між сторонами стосовно розміру та строків сплати аліментів на дитину, не відповідає вимогам діючого законодавства та порушує права дитини, позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 180, 181, 189 Сімейного кодексу України, ст.ст. 203, 213 ЦК України, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд
вирішив:
у позові ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання нечинним окремого положення договору, тлумачення змісту пункту договору та визначення терміну дії договору і стягнення заборгованості по договору, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.