2 вересня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Власенка О.В., Юзюка О.М.,
при секретарі : Дідик А.Б.
розглянула в порядку ст. 304-1 ЦПК України цивільну справу № 22ц-1318 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Нетішинського міського суду від 14 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в місті Нетішині про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити підвищення до пенсії як дитині війни.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
20 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління пенсійного фонду України в місті Нетішині про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання виплатити підвищення до пенсії як дитині війни. Зазначила, що має статус дитини війни і відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В зв'язку з тим, що таке підвищення у 2006-2007 роках їй не виплачувалось, а в 2008 році виплачувалось в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, просила відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушеного права, визнати відмову відповідача незаконною і стягнути з управління пенсійного фонду України в місті Нетішині на її користь матеріальну шкоду у вигляді боргу, що склався за 2006 - 2008 роки у розмірі 3891,9 грн. та зобов'язати відповідача в подальшому нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу.
Постановою Нетішинського міського суду від 14 січня 2010 року позов задоволено частково. Цією постановою поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Визнано протиправною бездіяльність управління пенсійного фонду України в місті Нетішині по невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року та зобов'язано здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року. В решті позову відмовлено. Судові витрати по справі віднесено на рахунок держави.
Головуючий у першій інстанції - Кулеша Л.М. Справа № 22ц-1318
Доповідач - Власенко О.В. Категорія № 57
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та заміни способу захисту та відновлення порушеного права та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначила, що задовольнивши частково позовні вимоги суд здійснив заміну способу захисту та відновлення порушеного права.
Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
У відповідності з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.
Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років, а тому, у відповідності з вимогами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», вона має статус дитини війни.
У 2008 році позивачка отримувала підвищення до пенсії: з 1 січня 2008 року - 47 грн., з 1 квітня 2008 року - 48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року - 48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року - 49 грн. 80 коп.
Дані обставини підтверджуються паспортом громадянина України та пенсійним посвідченням на ім'я позивачки і довідкою УПФ щодо її статусу та розміру виплаченого підвищення до пенсії.
Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (у редакції на час набрання ним чинності - 1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено на 2007 рік дію вказаної норми, а статтею 111 цього Закону було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст.ст. 71 п. 12, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України. Ці норми діяли з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року і у відповідності до ст. 152 ч. 2 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після цього відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.
З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» ці положення не змінювались.
Отже, з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до цього часу особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невиплату позивачці підвищення до пенсії у належних розмірах за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 8 жовтня 2008 року до 31 грудня 2008 року.
Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на УПФ зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення до пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, який має вищу юридичну силу.
Також судом правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Давши належну оцінку вказаним обставинам, іншим наявним в справі доказам, суд першої інстанції обґрунтовано, у відповідності з матеріалами справи та законом, частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду, містять посилання на обставини, які з достатньою повнотою досліджувались судом, тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Керуючись ст. ст. 304-1, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Нетішинського міського суду від 14 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду О.В.Власенко