Справа № 758/11511/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4435/2023 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
25 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року про продовження строку тримання під вартою,
В провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.
Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, у якому посилається на продовження існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, та високу вірогідність неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_7 . Прокурором у клопотанні також зазначено про те, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , є особливо тяжкий, пов'язаний із застосуванням насильства, його місце проживання є тимчасовим, він не має постійного місця роботи, а тому, розуміючи невідворотність покарання, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності шляхом переховування від суду, впливу на свідків.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 до 15 вересня 2023 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою вказав, що ризики, встановлені при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу та продовження строку його дії, не зменшились, продовжують існувати, прийняв до уваги існування певної ймовірності того, що останній з метою уникнення покарання може вдатися до відповідних дій, тому судом визнано доведеним існування ризику переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, вплив на свідків.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що стороною обвинувачення не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тяжкість покарання та категорія злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Також вважає безпідставним посилання прокурора на вимоги ст. 176 КПК України, оскільки ОСОБА_7 було затримано в порядку ст. 208 КПК України до внесення змін в ст. 176 КПК України, а тому наявні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Захисник також посилається на міцність соціальних зв'язків у обвинуваченого, наявність у нього родини, постійного місця проживання, відсутність судимостей, а також зазначає про тривалість перебування обвинуваченого під вартою (понад рік), що свідчить про втрату актуальності усіх ризиків.
Також посилається на обов'язковість визначення застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому з урахуванням сімейного та майнового стану обвинуваченого, відсутності переконливих доказів причетності до вчиненого кримінального правопорушення, вважає, що застава в мінімальних межах зможе достатньою мірою гарантувати виконання обов'язків обвинуваченим.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Про розгляд апеляційної скарги прокурор та обвинувачений повідомлені, клопотань від них про розгляд апеляційної скарги за їх особистою участю до суду не надійшло, тому їх неявка, в силу вимог ст.422-1 КПК України, не є перешкодою для апеляційного розгляду.
Заслухавши захисника, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку його тримання під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи суспільну небезпечність, характер кримінального правопорушення, приймаючи до уваги тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, які відносяться до злочинів, вчинених проти громадської безпеки, характер інкримінованого обвинуваченому правопорушення, а саме створення терористичної групи чи терористичної організації, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від 8 до 15 років, вказані обставини не дають підстав для обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують продовження дії обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Оскільки за змістом ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про доцільність подальшого перебування ОСОБА_7 під вартою, з огляду на категорію кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується (ч. 1 ст. 258-3 КК України), у частині не визначення розміру застави не допущено вимог кримінального процесуального закону.
Доводи обвинуваченого, що наявність ризиків, заявлених прокурором, не підтверджена доказами, є безпідставними, оскільки судом надана їм належна оцінка під час ухвалення судового рішення, з якою колегія суддів погоджується.
Посилання захисника на наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, стійких соціальних зв'язків, не є тими стримуючими факторами та не переважають можливих ризиків його неправомірної поведінки.
Доводи захисника щодо тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою (понад рік), є безпідставними, так Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Та обставина, що ОСОБА_7 затриманий у порядку ст.208 КПК України до часу набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуальних кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» від 14.04.2022 року , яким встановлена обов'язковість застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою у кримінальних провадженнях за підозрою особи у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, не свідчить про необхідність застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Відтак, колегія суддів вважає, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.404, 405,407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 липня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: