судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2023 року в справі № 749/1095/21 (провадження № 61-6977св23)
за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Сновська гімназія» Чернігівської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.
На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що наказом відповідача від 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з підстави відсутності щеплення проти COVID-19. Вважала відсторонення незаконним та таким, що порушує її права.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 31 травня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року без змін.
Колегія суддів вважала, що відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Основним Законом України є Конституція України, статтею третьою якої проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
У частині другій статті 28 Конституції України зазначено, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів (статті 75, 85 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, втім цей орган не наділений повноваженнями приймати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Отже, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Статтею 21 КЗпП України визначено рівність трудових прав громадян та заборонено будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження.
В Україні відсутній закон, яким би встановлювалась обов'язковість щеплення проти COVID-19.
Встановлення такого обмеження постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, яка є підзаконним актом, суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Враховуючи викладене, оскільки Кабінет Міністрів України не мав повноважень обмежувати конституційні права і свободи людини і громадянина, а Верховна Рада України не приймала закону щодо обов'язковості щеплення проти COVID-19, вважаю, що відсторонення позивача від роботи у зв'язку з відсутністю у неї такого щеплення однозначно є незаконним та порушує її право на працю.
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягали скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Суддя М. Ю. Тітов