Постанова
Іменем України
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 295/6506/16-ц
провадження № 61-5419 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представник ОСОБА_2 - адвокат Красовський Володимир Миколайович,
третя особа - орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського Володимира Миколайовича, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року у складі судді Зосименка О. М.
та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року
у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила суд:
- встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 2000 року до 2015 року;
- визнати недійсним договір дарування 35/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений
11 березня 2016 року ОСОБА_2 на користь його сина ОСОБА_3 ;
- визнати спільною сумісною власністю подружжя 20/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину
від 20/100 частин указаного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами;
- визнати за нею право власності на 1/2 частину від 20/100 частин зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 16 квітня 1979 року ОСОБА_2 згідно з договором дарування набув 37/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина житлового будинку належала: ОСОБА_4 (35/300)
та ОСОБА_5 (28/100).
З 1999 року вона разом із ОСОБА_2 проживали однією сім'єю
без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом їздили на відпочинок, тобто перебували в усталених сімейних відносинах, що притаманні подружжю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , яка успадкувала після смерті ОСОБА_5 28/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , подарувала належну їй частку ОСОБА_2 .
У зв'язку з чим, ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на 65/100 частин указаного будинку.
11 березня 2016 року ОСОБА_2 подарував 35/100 частин спірного будинку своєму старшому сину - ОСОБА_3 . Позивач уважала,
що, подарувавши старшому сину частину будинку, ОСОБА_2 ,
як батько дітей, порушив права молодшого неповнолітнього їхнього спільного сина - ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю. ОСОБА_2
не визнає її права на спірний будинок та намагається виселити разом
із сином ОСОБА_6 , проте у них відсутнє інше житло. З цього приводу вона неодноразово зверталася до органів поліції.
Вказувала, що у період їх спільного проживання ними за спільні
кошти здійснено добудову житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Унаслідок цього, загальний розмір належної ОСОБА_2 частки у майні зріс з 65/100 до 85/100 частин
(37/100 частки він отримав у дарунок від батька, 28/100
від ОСОБА_9 , що становить 65/100). Однак, у 2016 році зареєстрував 85/100, тобто 20/100 частки домоволодіння є спільно набутим майном за період їх спільного проживання як подружжя у 2001-2014 роках,
а тому вона має право на 1/2 частину від 20/100 частин спірного будинку.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд задовольнити
її позов.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 2000 року
до 2015 року.
Визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_2
та ОСОБА_1 20/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину
від 20/100 частин житлового будинку за цією адресою.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину
від 20/100 частин житлового будинку за зазначеною адресою.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що допитані судом свідки підтвердили факт того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у зазначений період. Установивши факт їхнього спільного проживання без реєстрації шлюбу, а отже й ведення спільного господарства та накопичення спільних коштів, суд дійшов висновку, що на майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2
у період з 1999 року до 2015 року, поширюється правовий режим спільної сумісної власності відповідно до вимог СК України.
11 грудня 2015 року ОСОБА_2 зареєстровано декларацію
про готовність об'єкта до експлуатації, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено прибудову літ. «а5» та «а6», надбудову «А5», «А4». Відповідно до другого розділу зазначеної декларації «Інформація про об'єкт будівництва»: початок будівництва «А5» - 2009 рік, «А4» - 2004 рік, «а5» та «а6» - 2004 рік; закінчення будівництва - 2005,
2010 роки. При цьому прибудова складається із трьох кімнат, загальною площею 98,8 кв. м, житловою площею 34,8 кв. м. Таким чином, частка власності відповідача збільшилася на 20/100 частин - до 85/100 ідеальних часток. Ураховуючи, що набуття зазначеного майна відбулося за час проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_1 однією сім'єю
без реєстрації шлюбу, суд дійшов висновку, що 20/100 ідеальних
часток спірного житлового будинку належить ОСОБА_2
та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2018 року в частині визначення початку періоду спільного проживання сторін однією сім'єю
без реєстрації шлюбу змінено з 2000 року на 01 січня 2004 року. У решті рішення районного суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про встановлення юридичного факту, посилався на те, що СК України набрав чинності з 01 січня 2004 року і законодавець
не надав йому зворотної сили, а тому положення статті 74 цього Кодексу можливо застосовувати тільки до правовідносин, що виникли після
цієї дати.
Частиною першою статті 62 СК України передбачено, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до інформаційної довідки
з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 лютого 2016 року
за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності
на 85/100 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 . Отже, частка, що зареєстрована за ОСОБА_2 збільшилася на 20/100 частин (85/100 - 65/100) у період з 2004 року
до 2010 року, а тому висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору є обґрунтованими.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у частині вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя 20/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину
від 20/100 частин та за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину
від 20/100 частин цього житлового будинку скасовано, направлено справу
у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін (провадження № 61-8628св19).
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
у відповідній частині та направляючи справу на новий розгляд,
суд касаційної інстанції виходив із передчасності висновків судів
про можливість поширення на збільшену частину майна режиму спільного сумісного майна подружжя, оскільки судами не було встановлено,
чи відбулося збільшення майна внаслідок спільних затрат подружжя,
не з'ясовано вартість спірного майна до його збільшення та після вчинення дій з добудови та переобладнання приміщення, а також не встановлено факт істотного збільшення вартості майна, за наслідками чого вирішити спір з урахуванням вимог статті 62 СК України та правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.
Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині встановлення юридичного факту набрали законної сили.
Останнім рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20/100 частин житлового будинку у АДРЕСА_1 , визнання
за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині
від 20/100 ідеальних часток зазначеного будинку, за кожним задоволено.
Визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_2
та ОСОБА_1 20/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину
від 20/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину
від 20/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом спору є майно ОСОБА_2 , яке під час спільного проживання однією сім'єю
без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період
із 01 січня 2004 року по 31 грудня 2014 року стало предметом здійснення капітального ремонту та істотного переобладнання за рахунок чого суттєво збільшилась площа об'єкта нерухомого майна (з 58,3 кв. м до 98,6 кв. м)
й вартість будинку (1 555 360,00 грн). Указане підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 15 серпня 2022 року № 457/08-2022, складеним судовим експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр будівельних та земельних експертиз» Свістуновим І. С. (далі - висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 15 серпня 2022 року № 457/08-2022).
ОСОБА_2 не спростував належними доказами факт участі ОСОБА_1 у спільних затратах, пов'язаних із здійсненням ремонту будинку, його добудови чи перебудови, тобто в істотному збільшенні вартості спірного майна та належної йому частки у цьому майні. При цьому ним не надано й доказів, що такі істотні переобладнання здійснювалися виключно за його особисті кошти.
Суд першої інстанції врахував відповідні норми СК України, ЦК України.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського В. М., залишено без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, у зв'язку з чим правильно встановив, що за наслідками реконструкцій та добудов у будинку АДРЕСА_1 за час спільного проживання сторін загальний розмір належної ОСОБА_2 частки збільшився
із 65/100 до 85/100 ідеальних часток. Відповідно істотно збільшилися
і вартість цього майна за рахунок добудов та реконструкцій, що, серед іншого, підтверджується висновком судової оціночно-будівельної експертизи від 15 серпня 2022 року № 457/08-2022. Тому суд уважав
20/100 частин спірного майна є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Належних доказів на підтвердження того, що вартість спірного нерухомого майна збільшилася лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , а також того, що ОСОБА_1 не приймала участі у його реконструкції
та будівництві прибудов, відповідачем не надано.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми СК України, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також роз'яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2008 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Красовський В. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого
2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 квітня
2023 року, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 27 квітня 2023 року касаційну скаргу представника
ОСОБА_2 - адвоката Красовського В. М., залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу № 295/6506/16-ц із Богунського районного суду
м. Житомира. Відмовлено у задоволенні клопотання заявника
про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року задоволено частково клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського В. М.,
про зупинення виконання (дії) судових рішень. Зупинено дію рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року,
до закінчення його перегляду в касаційному порядку. В іншій частині клопотання відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2023 року призначено справу
до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського В. М., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права
та порушили норми процесуального права, неповно з'ясували обставини справи, що має істотне значення для її вирішення, не врахували постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20 та постанову Верховного Суду від 03 лютого 2021 року, ухвалену у цій справі за наслідками касаційного перегляду попередніх судових рішень.
Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження наявності
її грошових затрат, які б призвели до істотного збільшення вартості спірного майна, та загалом не доведено, що істотне збільшення вартості спірного майна відбулося саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін, а судами попередніх інстанцій цього не встановлено.
Не встановлено судами й те, що саме до 01 серпня 2006 року (останній день офіційного працевлаштування позивача) відбулося істотне збільшення вартості спірного майна.
Суди попередніх інстанцій порушили положення частини п'ятої статті 411 ЦПК України, оскільки під час нового розгляду справи не врахували вказівки постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у цій справі (провадження № 61-8628св19).
Зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
За договором дарування від 16 квітня 1979 року, посвідченим нотаріусом Другої житомирської державної нотаріальної контори Слобожанюк Л. М., ОСОБА_10 подарував своєму сину ОСОБА_2
37/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,30 кв. м (а. с. 23-24, 79-80, т. 1).
Згідно із договором дарування частини житлового будинку від 06 лютого 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрованим у реєстрі за № 281, ОСОБА_9 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 28/100 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 (а. с. 77, т. 1).
Право приватної власності на нерухоме майно за договором зареєстроване за ОСОБА_2 05 березня 2009 року (а. с. 78, т. 1).
У центрі надання адміністративних послуг Житомирської міської ради ОСОБА_2 11 грудня 2015 року за № 17447 зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, у якій за адресою будинку АДРЕСА_1 зазначено прибудови літ. «а5» та «а6», надбудови літ. «А4» та «А5». Внесено відомості про початок будівництва - у 2004 році та про його закінчення у 2010 році. Загальна площа будівлі становить 98,8 кв. м (а. с. 96-97, т. 2).
Відповідно до довідки-розрахунку на встановлення нових розмірів ідеальних часток на житловий будинок
АДРЕСА_1 за фактичним користуванням, за результатами проведеної 12 січня 2016 року інвентаризації, виходячи з вартості будинку, розміри ідеальних часток складають: ОСОБА_2 - 85/100 частин, ОСОБА_4 - 15/100 частин (а. с. 147, т. 1; а. с. 17-18, т. 2).
У заяві від 26 січня 2016 року, посвідченій приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрованій в реєстрі за № 44, 45 зазначено, що ОСОБА_4
та ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , їх ідеальні частки, які встановлені виходячи
з вартості будинку та фактичного користування, складають:
ОСОБА_2 - 85/100 ідеальних часток, ОСОБА_4 -
15/100 ідеальних часток (а. с. 145, т. 1).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно від 02 лютого 2016 року № 52449055 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 лютого 2016 року, індексний номер 28032099 за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на 85/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 19, т. 2).
На підставі договору дарування частини житлового будинку від 11 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О., зареєстрований в реєстрі за № 2767, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність своєму сину - ОСОБА_3 35/100 частин будинку
АДРЕСА_1 (а. с. 122 зворот, т. 1).
Згідно з трудової книжки ОСОБА_1 з 12 вересня 2000 року
до 18 серпня 2006 року вона була офіційно працевлаштована у товаристві
з обмеженою відповідальністю «Ферпласт-Україна» та мала офіційний дохід (а. с. 52-53, т. 1).
15 серпня 2022 року за наслідками проведення судової оціночно-будівельної експертизи складено висновок судової оціночно-будівельної експертизи № 457/08-2022 (а. с. 3-50, т. 3), яким встановлено:
«1. Вартість квартири № 4 (площею 58,3 кв. м) та 1/2 частини сараю
(літ. «Б»), що входили до складу 37/100 частки житлового будинку
за адресою: АДРЕСА_1 , в стані на 01 січня 2004 року, цінах на дату проведення дослідження, становить 424 231,00 грн.
2. За даними представлених на дослідження матеріалів, у період із 01 січня 2004 року по 04 березня 2009 року у приміщеннях квартири № 4 , які входили до складу 37/100 частки цього житлового будинку, здійснено перепланування та будівництво прибудови (літ. «а5» та «а6») та надбудови (літ. «А4»), в результаті чого площа квартири № 4 збільшилась із 58,3 кв. м до 98,6 кв. м (в тому числі 40,8 самовільно побудовано), а також влаштовано інженерні комунікації, зокрема: водопостачання
та водовідведення (каналізація). Встановити точну дату початку виконання кожного етапу будівельних робіт, виходячи із обсягу наданих
на дослідження матеріалів, не вбачається за можливе.
3. Вартість квартири № 4 , що входила до складу 37/100 частки указаного житлового будинку в стані на 04 березня 2009 року після здійснених прибудов та надбудов у період з 01 січня 2004 року по 04 березня 2009 року, в цінах на дату проведення дослідження, становить: 814 597,00 грн.
4. Вартість об'єктів нерухомого майна, що входило до складу 65/100 частки зазначеного житлового будинку в стані на 05 березня 2004 року, а саме: приміщень загальною площею 96,3 кв. м, у цінах на дату проведення дослідження, становить: 760 500,00 грн.
5. Виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів у період
із 05 березня 2004 року по 31 грудня 2014 року в спірному житловому будинку проведені наступні роботи:
- в приміщеннях, які входили до складу 37/100 частки здійснено перепланування, влаштовано прибудови (літ. «а5» та «а6») та надбудови (літ. «А4»), в результаті чого площа квартири збільшилася із 58,3 кв. м
до 98,6 кв. м (в тому числі 40,8 самовільно побудовано), а також влаштовано інженерні комунікації (водопостачання та каналізація);
- на місці тамбура № 2-1 (площею 3,0 кв. м), кухні № 2-2 (площею 8,4 кв. м) та кімнати № 2-3 (площею 8,9 кв. м), що входили до складу 28/100 частки, які зазначені в технічному паспорті від 14 листопада 2005 року
(а. с. 7-11, т. 2) станом на 18 квітня 2015 року розташована самочинна прибудова загальною площею 62,8 кв. м,…, тим самим збільшено площу квартири № 2 із 20,3 кв. м до 62,8 кв. м (в тому числі 62,8 кв. м самочинно побудовані). Встановити точну дату початку виконання кожного етапу будівельних робіт, виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів,
не вбачається за можливе.
6. Вартість приміщень, що входили до складу 65/100 частки цього житлового будинку та здійснених прибудов із надбудовами у період
з 05 березня 2004 року по 31 грудня 2014 року в цінах на дату проведення дослідження, становить: 1 555 360,00 грн».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського В. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20/100 частин спірного житлового будинку відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи,
які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше
не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно,
що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка,
які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім'єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один
із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17
та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого
з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить
їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю
між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових
чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний
від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку,
що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного
з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників, при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року
у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), яку враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору, зазначала,
що: «втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим,
та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів
на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення
про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом
з урахуванням усіх її обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати
не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною правилом, мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний
із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого,
не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.».
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя 20/100 частин спірного житлового будинку та визнання за кожним право власності
на 1/2 частину від 20/100 частин цього будинку, та направляючи справу
на новий розгляд у відповідній частині (провадження № 61-8628св19), Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року виходив
із того, що судами не було встановлено, чи відбулося збільшення майна внаслідок спільних затрат подружжя, не з'ясовано вартість спірного майна до його збільшення та після вчинення дій з добудови та переобладнання приміщення, а також не встановлено факт істотного збільшення вартості майна.
У силу положень частини п'ятої статті 411 ЦПК України, частини першої статті 417 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попередні судові рішення судів, ухвалою Богунського районного суду
м. Житомира від 22 лютого 2022 року за клопотанням представника позивача було призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено відповідні питання (а. с. 206-207, т. 2).
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи
від 15 серпня 2022 року № 457/08-2022 (а. с. 3-50, т. 3) встановлено, що:
«1. Вартість квартири
№ 4 (площею 58,3 кв. м) та 1/2 частини сараю (літ. «Б» ), що входили до складу 37/100 частки житлового будинку
за адресою: АДРЕСА_1 , в стані на 01 січня 2004 року, цінах на дату проведення дослідження, становить 424 231,00 грн.
2. За даними представлених на дослідження матеріалів, у період із 01 січня 2004 року по 04 березня 2009 року у приміщеннях квартири № 4 , які входили до складу 37/100 частки цього житлового будинку, здійснено перепланування та будівництво прибудови (літ. «а5» та «а6») та надбудови (літ. «А4»), в результаті чого площа квартири № 4 збільшилась із 58,3 кв. м до 98,6 кв. м (в тому числі 40,8 самовільно побудовано), а також влаштовано інженерні комунікації, зокрема: водопостачання
та водовідведення (каналізація). Встановити точну дату початку виконання кожного етапу будівельних робіт, виходячи із обсягу наданих
на дослідження матеріалів, не вбачається за можливе.
3. Вартість квартири № 4 , що входила до складу 37/100 частки указаного житлового будинку в стані на 04 березня 2009 року після здійснених прибудов та надбудов у період з 01 січня 2004 року по 04 березня 2009 року, в цінах на дату проведення дослідження, становить: 814 597,00 грн.
4. Вартість об'єктів нерухомого майна, що входило до складу 65/100 частки зазначеного житлового будинку в стані на 05 березня 2004 року, а саме: приміщень загальною площею 96,3 кв. м…, в цінах на дату проведення дослідження, становить: 760 500,00 грн.
5. Виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів у період
із 05 березня 2004 року по 31 грудня 2014 року в спірному житловому будинку проведені наступні роботи:
- в приміщеннях, які входили до складу 37/100 частки здійснено перепланування, влаштовано прибудови (літ. «а5» та «а6») та надбудови (літ. «А4»), в результаті чого площа квартири збільшилася із 58,3 кв. м
до 98,6 кв. м (в тому числі 40,8 самовільно побудовано), а також влаштовано інженерні комунікації (водопостачання та каналізація);
- на місці тамбура № 2-1 (площею 3,0 кв. м), кухні № 2-2 (площею 8,4 кв. м) та кімнати № 2-3 (площею 8,9 кв. м), що входили до складу 28/100 частки, які зазначені в технічному паспорті від 14 листопада 2005 року
(а. с. 7-11, т. 2) станом на 18 квітня 2015 року розташована самочинна прибудова загальною площею 62,8 кв. м,…, тим самим збільшено площу квартири № 2 із 20,3 кв. м до 62,8 кв. м (в тому числі 62,8 кв. м самочинно побудовані). Встановити точну дату початку виконання кожного етапу будівельних робіт, виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів,
не вбачається за можливе.
6. Вартість приміщень, що входили до складу 65/100 частки цього житлового будинку та здійснених прибудов із надбудовами у період
з 05 березня 2004 року по 31 грудня 2014 року в цінах на дату проведення дослідження, становить: 1 555 360,00 грн».
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи
та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип
не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі відповідних договорів дарування
від 16 квітня 1979 року та від 06 лютого 2009 року ОСОБА_2
став власником 65/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 23-24, 77, 78, 79-80, т. 1).
У центрі надання адміністративних послуг Житомирської міської ради ОСОБА_2 11 грудня 2015 року за № 17447 зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, у якій за адресою будинку АДРЕСА_1 зазначено прибудови літ. «а5» та «а6», надбудови літ. «А4» та «А5». Внесено відомості про початок будівництва - у 2004 році та про його закінчення у 2010 році. Загальна площа будівлі становить 98,8 кв. м (а. с. 96-97, т. 2).
Відповідно до довідки-розрахунку на встановлення нових розмірів ідеальних часток на житловий будинок
АДРЕСА_1 за фактичним користуванням, за результатами проведеної 12 січня 2016 року інвентаризації, а також заяви від 26 січня 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гаркушею О. Л., зареєстрованої в реєстрі за № 44, 45,
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є співвласниками цього будинку,
їх ідеальні частки, які встановлені виходячи з вартості будинку
та фактичного користування, складають: ОСОБА_2 -
85/100 ідеальних часток, ОСОБА_4 - 15/100 ідеальних часток
(а. с. 145, 147 т. 1).
Право приватної власності на 85/100 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 зареєстровано 02 лютого 2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28032099 (а. с. 19, т. 2).
Отже, за загальний розмір належної ОСОБА_2 частки спірного майна збільшився із 65/100 до 85/100 частин.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам і доводам сторін, урахувавши висновки судової оціночно-будівельної експертизи, факт офіційного працевлаштування позивача у відповідний період, а також вказівки суду касаційної інстанції (частина п'ята статті 411 ЦПК України), зробили правильні висновки, що у період спільного проживання сторін
за наслідками реконструкції та добудови кількісні та вартісні характеристики спірного житлового будинку істотно збільшилися, а тому 20/100 частин спірного майна є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Належних доказів на підтвердження того, що вартість спірного нерухомого майна збільшилася лише за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , а також того, що ОСОБА_1 не приймала участі у його реконструкції
та будівництві прибудов, відповідачем не надано.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.
Зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті вирішення спору
не суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду, зазначених заявником у касаційній скарзі. Вони узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20/100 частин спірного житлового будинку, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального
та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів
і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить
до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20/100 частин спірного житлового будинку - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень
не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2023 року зупинено дію рішення районного суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, то його дію слід поновити.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Красовського Володимира Миколайовича, залишити
без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 лютого 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 21 лютого 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець