Ухвала
25 липня 2023 року
м. Київ
справа № 683/2112/15-ц
провадження № 61-10356ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики.
Позов обґрунтовано тим, що 05 серпня 2013 року між сторонами укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої 05 серпня 2013 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 65 418,00 грн та зобов'язався повернути отримані кошти до 01 жовтня 2013 року.
24 серпня 2013 року між сторонами укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 52 868,00 грн та зобов'язався повернути отримані кошти до 01 жовтня 2013 року.
У травні 2015 року позивач звертався до відповідача з письмовими вимогами, щодо повернення заборгованості, на що відповідач ніяким чином не відреагував. Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за договорами позики від 05 серпня 2013 року та 24 серпня 2013 року, позивач вважав за можливе застосувати положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнути з відповідача три проценти річних за порушення зобов'язання, що складає по першій розписці - 3 269,11 грн, а по другій розписці - 2 641,95 грн, а також інфляційні втрати відповідно: 113 238,56 грн та 91 514,51 грн.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за позикою в розмірі 210 664,13 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 65 418,00 грн за договором позики від 05 серпня 2013 року та 52 868,00 грн за договором позики від 24 серпня 2013 року; 92 378,13 грн суми заборгованості із врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, а всього 210 664,13 грн та 2 106,64 грн. судових витрат.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року залишено без змін.
ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Іваницького А. М. у липні 2023 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року становить 2 684,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Таким чином, ціна позову у цій справі (210 664,13 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн).
Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Доводи представника заявника не свідчать про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для перегляду малозначної справи судом касаційної інстанції.
Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявник їх наявність не обґрунтував.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 21 березня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак