Ухвала
26 липня 2023 року
м. Київ
справа № 756/13856/21
провадження № 61-10099ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,
У вересні 2021 року ТОВ «Київський центр правової допомоги» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг.
Позов обґрунтовано тим, що 21 грудня 2020 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір від 21 грудня 2020 року № Д-672, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за дорученням замовника надавати юридичні послуги, зазначені в договорі. Згідно з пунктом 5.8 договору невід'ємними частинами цього договору є Інформаційна записка (завдання замовника виконавцю), заповнена замовником власноручно, а також акт про надання юридичних послуг. 21 грудня 2020 року відповідачем надано позивачу Інформаційну записку до договору, якою відповідач надав позивачу завдання. 25 грудня 2020 року за фактом надання запитуваних документів, необхідних для виконання завдання, та внесення відповідачем 50% від вартості послуг, позивачем складено проєкти документів згідно з пунктом 1.2 договору, про що було повідомлено відповідача та призначено зустріч для видачі. Оскільки відповідач залишила повідомлення позивача без уваги та не вчинила дій спрямованих на отримання результату отриманих послуг, позивачем направлено поштовим відправленням складені на замовлення відповідача проєкти документів.
Листом від 03 червня 2021 року № 265 на адресу відповідачки направлено акт про надання юридичних послуг, який ОСОБА_1 відповідно до підпункту 2.2.5 пункту 2.5 зобов'язана була підписати. Жодних повідомлень або примірників акта про надання юридичних послуг, підписаних з боку відповідачки, на адресу позивача не надходило.
Отже, позивач вважає, що у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним з відповідачем договором, і надані юридичні послуги були отримані відповідачем. В свою чергу відповідачка умови договору не виконала належним чином. Згідно з пунктом 3.1 договору вартість юридичних послуг, вказаних у пункті 1.2 цього договору, становить 6 500,00 грн, і сплачується замовником у наступний термін: 25 грудня 2020 року - 3 250,00 грн. Пунктом 3.2 договору визначено, що замовник вносить попередню оплату у розмірі 3 250,00 грн. Відповідачка здійснила оплату за договором частково, а саме 21 грудня 2020 року відповідачкою внесено суму попередньої оплати в розмірі 3 250,00 грн. Отже, станом на дату другого платежу за договором від 25 грудня 2020 року у відповідачки виникла заборгованість у розмірі 3 250,00 грн. Та обставина, що відповідачка ухиляється від підписання акта не впливає на її обов'язок сплатити вартість наданих послуг, оскільки відповідно до пункту 5.7 договору, сторони домовились, що у разі ухилення або невмотивованої відмови замовника від підписання направленого йому акта, послуги будуть вважатися прийнятими замовником беззастережно та у повному обсязі.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором про надання юридичних послуг від 21 грудня 2020 року № Д-672 у розмірі 3 250,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року замінено сторону первісного позивача ТОВ «Київський центр правової допомоги» на його правонаступника фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року позов ФОП ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 3 250,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року залишено без змін.
ОСОБА_1 у липні 2023 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року становить 2 684,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Таким чином, ціна позову у цій справі 3 250,00 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн).
Касаційна скарга містить посилання на те, що судове рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Зокрема, заявниця вказує, що справа становить значний суспільний інтерес та має для неї виняткове значення, оскільки стосується захисту майнових прав, які підлягають захисту та поновленню.
Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявницею не надано належних доказів на підтвердження таких доводів, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для висновку про відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, заявники їх наявність не обґрунтували.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявниками подано касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак