Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2137/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А)
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8)
про стягнення 112292,90 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 112292,90 грн., що складається з : 72380,00 грн. страхового відшкодування, 18045,42 грн. пені, 19351,04 грн. інфляційних втрат та 2516,44 грн. 3% річних.
Попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи складається з витрат по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. та 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.05.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
16.06.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про долучення документів (вх. №15488) з доказами оплати витрат на правничу допомогу, а саме: копією платіжної інструкції №4890 від 15.05.2023, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.05.2023, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» (код ЄДРПОУ 30035289) повернулась 08.06.2023 до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Також судом, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи було направлено на офіційну електронну пошту відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 29.05.2023, повідомлену позивачем у позовній заяві та зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Окрім цього, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи секретарем судового засідання було здійснено відповідну телефонограму на відомі засоби зв'язку, повідомлені позивачем у позовній заяві та зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, телефонограма відповідачем прийнята не була.
Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Матеріалами справи установлено, що 10.01.2020 року між Приватним акціонерним товариством «СК «УСГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Онур Конструкціон Інтернешнл» було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0197-00104, відповідно до умов пункту п. 1.1 якого, предметом договору є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечить чинному законодавству України пов'язаних з:
- володінням користуванням і розпорядженням застрахованим ТЗ та ДО - страхування наземного транспортного засобу (надалі - КАСКО);
- відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної майну третіх осіб - добровільне страхування цивільно-правової відповідальності водія (надалі - ДЦВ);
- життям, здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб - добровільне страхування від нещасного випадку з водієм та пасажирами (надалі - ДНВ).
Відповідно до Додатку № 1 та Додаткового договору № 5, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «FIAT», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .
Так, із обставин справи убачається, що 13.10.2021 року о 09 год. 55 хв. по вул. Юрія Савіцького, 48 в смт. Летичів Хмельницької області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Toyota Land Cruiser 200, номерний знак НОМЕР_2 , здійснив аварійну ситуацію водію ОСОБА_2 , який керував автомобілем Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , та рухався назустріч по вул. Юрія Савіцького, внаслідок чого водій Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , допустив зіткнення з електроопором, чим порушив вимоги п.1.5 Правил дорожнього руху і вчинив адміністративне порушення передбачене ч.5, 122 КУпАП.
За наслідками вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «FIAT» державний реєстраційний № НОМЕР_1 , що був застрахований у позивача згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0197- 00104 (механічні пошкодження ТЗ зафіксовані в акті огляду пошкодженого ТЗ).
Із наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії постанови Летичівського районного суду Хмельницької області від 20.09.2022 у справі №678/1192/21 убачається, що ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5, ст. 122 КУпАП (т.с. 1, а.с. 30).
Надалі, із обставин справи слідує, що страхувальник 13.10.2021 року звернувся до позивача із письмовими поясненнями про обставини настання події, а 09.11.2021 з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.
10.11.2021 позивачем на підставі рахунку №НПК00334 від 03.11.2021 було складено страховий акт № ДККА-78037 та розрахунок суми страхового відшкодування (т.с. 1, а.с.38-39).
На підставі вищевказаних документів, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 74980,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення №30553 від 10.11.2021 (т.с. 1, а.с.40).
На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ( ОСОБА_1 ) транспортного засобу «TOYOTA», державний реєстраційний № НОМЕР_2 станом на 13.10.2021 року була застрахована у відповідача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" згідно з полісом № ЕР-204909403, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією витягу з централізованої бази даних МТСБУ. (т.с. 1, а.с. 41).
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що до позивача у порядку зворотної вимоги (суброгації) перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди, завданої внаслідок зазначеної вище ДТП.
Із обставин справи слідує, що 06.12.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № 45305, до якої було долучено належним чином засвідчені копії документів, що передбачені статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зазначена заява була отримана відповідачем 13.12.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією рекомендованого повідомленням про вручення поштового відправлення. (т.с. 1, а.с. 43).
Отже, на переконання позивача, з урахуванням положень ст. 36 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування відповідачем мало бути сплачене не пізніше 14.03.2022.
Втім відповідач станом на дату подачі позовної заяви виплату страхового відшкодування в добровільному порядку не здійснив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Матеріалами справи підтверджено, що цивільно-правова відповідальність водія ( ОСОБА_1 ) транспортного засобу «TOYOTA», державний реєстраційний № НОМЕР_2 станом на 13.10.2021 року була застрахована у відповідача - Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега Гарант» згідно з полісом № ЕР-204909403, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією витягу з централізованої бази даних МТСБУ. (т.с. 1, а.с. 41).
Так, вищевказаним полісом № ЕР-204909403 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі 130000,00 грн.; франшиза - 2600,00 грн.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04 липня 2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02 жовтня 2018 року відображено правову позицію, згідно з якою до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Так, статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Тобто, розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи. При цьому, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що до позивача, який здійснив виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування в сумі 74980,00 грн., перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги, яке перейшло до позивача, зважаючи на визначені полісом розміри лімітів відповідальності (130000,00 грн.) та франшизи (2600,00 грн.), у відповідача існує обов'язок з відшкодування позивачу суми страхового відшкодування у розмірі 72380,00 грн. (74980,00-2600,00).
Отже, вимога позивача про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 72380,00 грн. є правомірною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині заявленої до стягнення пені у розмірі 18045,42 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).
За умовами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 18045,42 грн., суд зазначає, що вказаний розрахунок суперечить вимогам частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки визначений період, за який нараховується пеня не узгоджується з нормами наведеного закону.
Так, за розрахунком позивача, період, за який нараховується пеня визначено - з 11.11.2022 по 11.05.2023.
Тоді, як відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як установлено матеріалами справи, зобов'язання відповідача з відшкодування позивачу суми страхового відшкодування мало бути виконано у строк до 14.03.2022. Отже, період нарахування пені мав обчислюватися з 15.03.2022 по 12.09.2022 (шість місяців). Таким чином, нарахування пені згідно з вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України у даному разі припинився ще 12.09.2022.
Отже, вимога позивача щодо стягнення пені у розмірі 18045,42 задоволенню не підлягає.
Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 2516,44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 19351,04 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 2516,44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 19351,04 грн. підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з підстав, наведених вище.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на обидві сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 Господарсько процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 5000,00 грн. суми вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв'язку із подачею позовної заяви та розглядом справи.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження надання професійної правничої допомоги адвокатом надано належним чином засвідчені копії документів. А саме:
- договору про надання правової (правничої) допомоги №1-12/2022-К від 20.12.2022;
- акту виконаних робіт від 12.05.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги №1-12/2022-К від 20.12.2022;
- платіжної інструкції №4890 від 15.05.2023 на суму 20000,00 грн. з призначенням платежу «Сплата за над. правової (правничої) доп. зг договору про надання про надання прав (правничої) допомоги №1-12/2022-К від 20.12.22 зг акту виконаних робіт від 12.05.23»
- довіреності №0122-139 від 23.12.2022;
- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10423/10 від 20.12.2021 на ім'я Гедз Юлії Володимирівни;
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачеві у справі №922/2137/23.
За висновками суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності їхнього розміру, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами. Клопотань від відповідача щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.
При цьому суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, враховуючи часткове задоволення позову, суд покладає витрати на правову допомогу на обидві сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 6/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) - 72380,00 грн. страхового відшкодування; 2516,44 грн. 3% річних; 19351,04 грн. інфляційних втрат; 2252,68 грн. судового збору та 4196,50 грн. витрат на правову допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" липня 2023 р.
Суддя Є.М. Жиляєв