Справа № 2-600
2010 р.
07 вересня 2010 року смт.Білокуракине
Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:
головуючого судді: Максименко О.Ю.
при секретарі: Бондаренко В.М.
за участю позивача: ОСОБА_1
за участю представника відповідача: Гусакової І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Білокуракине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» про зміну дати звільнення та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» про зміну дати звільнення з 07.05.2010 року на день пред'явлення позову, видачу трудової книжки та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 3850 грн. 20 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона працювала на посаді інженера в Білокуракинському РЕМ ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання». 23.04.2010 року нею особисто на ім'я начальника Білокуракинського РЕМ було подано заяву про звільнення з посади за угодою сторін. З 05.05.2010 року вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в Білокуракинській ЦРЛ. 06.05.2010 року вона звернулася до начальника Білокуракинського РЕМ з заявою, якою вона відзивала свою заяву про звільнення. Оскільки в організації в прийнятті цієї заяви їй було відмовлено, посилаючись на те, що зазначену заяву необхідно направляти до відділу кадрів, який знаходиться в ТОВ «ЛЕО», 07.05.2010 року вона свою заяву направила до відділу кадрів замовленим листом. Листом № 586 від 12.05.2010 року її було повідомлено про те, що вона звільнена з посади згідно раніше поданої заяви та направлено на її адресу копію наказу №5к-02/25 від 05.05.2010 року про припинення трудового договору. Після чого, 21.05.2010 року нею було направлено рекомендованим листом заяву до начальника підрозділу відділу оформлення трудових відносин, якою вона повідомила про те, що її звільнення відбулося з порушенням та про свій намір після одужання та виписки з лікарні повернутися на своє робоче місце й продовжити працювати. Після виходу з лікарняного та повернення на робоче місце її фактично не допустити до роботи та повідомили про те, що вона звільнена, а на її посаді працює вже інша особа. За таких обставин вона заявою від 10.06.2010 року, адресованою на ім'я начальника Білокуракинського РЕМ ТОВ «ЛЕО» та начальника підрозділу відділу оформлення трудових відносин ТОВ «ЛЕО», повідомила про продовження трудових відносин та повернення на своє робоче місце з 10.06.2010 року. Втім, до роботи її так допущено і не було. У зв'язку з чим 10.06.2010 року вона звернулася з відповідною заявою до прокуратури Білокуракинського району Луганської області. На її звернення їй була надана відповідь, що підстав для внесення документів прокурорського реагування не вбачається, однак у разі незгоди вона може звернутися з відповідною заявою до суду. Позивачка вважає, що її звільнення було проведено з порушенням законодавства, а саме: наказ про звільнення було видано у той самий день, коли вона потрапила до лікарні, фактично вона була ознайомлена з наказом не в день звільнення, а лише протягом п'яти днів після його видання. Окрім того, до теперішнього часу їй не видано трудову книжку, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості стати на облік до Білокуракинського районного центру зайнятості, отримати статус безробітного та жодної виплати допомоги. У зв'язку з чим вона просить змінити дату її звільнення з 07.05.2010 року на день пред'явлення позову, тобто, на 10.08.2010 року, та стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, який складає 54 дня, в розмірі 3850 грн. 20 коп.
В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позовної заяви та надала суду аналогічні пояснення, доповнивши, що 07.05.2010 року, після надіслання до відділу кадрів замовленим листом з повідомленням заяву про відізвання своєї заяви про звільнення, таку саму заяву вона передала через людей до відділу кадрів, які особисто передали заяву до Північної філії ТОВ «ЛЕО» у м. Щастя. І саме цю заяву було їй повернуто рекомендованим листом, який вона отримала 11.05.2010р. Після звернення до прокуратури Білокуракинського району вона відмовлялася отримувати всі поштові листи, які їй надходили з ТОВ «ЛЕО». Після отримання відповіді з прокуратури вона 07.07.2010 року отримала з ТОВ «ЛЕО» лист з пропозицією отримати свою трудову книжку, а при відсутності можливості отримати трудову книжку особисто, надати письмову заяву, згідно якої трудову книжку їй надішлють поштою. Оскільки зі своїм звільненням позивачка була не згодна та збиралася з цього питання звертатися до суду, до відділу кадрів щодо отримання трудової книжки вона не зверталася. Додому їй ніхто трудову книжку не приносив. Проте, на стадії судових дебатів позивачка в усній формі змінила свої позовні вимоги та просила змінити дату звільнення не на день пред'явлення позову, а на 07.07.2010 року, тобто на день отримання листа з ТОВ «ЛЕО» щодо отримання трудової книжки, та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу по 07.07.2010 року в розмірі 3422 грн. 40 коп.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнала та пояснила, що 07.05.2010 року був виданий наказ № 5к-02/25 про припинення трудового договору за угодою сторін. У зв'язку з находженням ОСОБА_1 на лікарняному з 05.05.2010 року по 21.05.2010 року та відсутності на роботі у день видачі наказу (згідно заяви позивачки про звільнення), ОСОБА_1 з даним наказом була ознайомлена в приміщенні Білокуракинського РЕМ, прибувши туди о 14.30год. Але від підпису про ознайомлення з ним та отримання копії цього наказу ОСОБА_1 безпідставно відмовилася, залишивши приміщення РЕМу, про що комісією у складі працівників ТОВ «ЛЕО» був складений акт. Окрім того, 19.05.2010 року рекомендованим листом зазначений наказ позивачці був вручений під особистий підпис. Після звільнення позивачки відділом кадрів 11.05.2010р. була отримана заява про відклик заяви про звільнення. Проте, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу та працівника. В даному випадку такої домовленості не було. Видати трудову книжку ОСОБА_1 ТОВ «ЛЕО» у день звільнення не мало змоги, оскільки позивачка була відсутня на роботі з 05.05.2010 року по 21.05.2010 року у зв'язку з хворобою. В день звільнення ОСОБА_1 їй було направлено повідомлення з проханням отримання трудової книжки, яке нею було отримано 12.05.2010р. Після цього їй неодноразово, а саме: 14.06., 16.06., 18.06.2010 року були надіслані рекомендованою поштою аналогічні листи, від отримання яких згідно поштових довідок позивачка відмовилась. Проте, 07.07.2010р. та 19.07.2010 року позивачці були вручені рекомендовані листи з поштовим повідомленням з роз'ясненням їй права направлення позивачці трудової книжки поштою за наявності її письмової згоди. Жодного разу ОСОБА_1 не надала на це своєї згоди. 10.06.2010р. комісія у складі 3-х представників ТОВ «ЛЕО» за місцем проживання позивачки намагалася вручити їй трудову книжку, але позивачка відмовилася від її отримання, про що був складений акт від 10.06.2010р. Таким чином, провини ТОВ «ЛЕО» в неотриманні позивачкою трудової книжки немає. Окрім того, представник відповідача вважає, що позивачка пропустила місячний строк звернення до суду, передбачений КЗпП України. У зв'язку з чим представник відповідача просить відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа, начальник Білокуракинського РЕМу Чухрай О.І. на попередньому судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, підтримав заперечення, надані представником відповідача, на слухання справи не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши докази по справі кожний окремо та в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу про припинення трудового договору (контракту) № 5к-2/25 від 05.05.2010 року звільнена з 07.05.2010 року за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення є заява ОСОБА_1 (а.с.15).
Зазначений наказ отриманий ОСОБА_1 19.05.2010 року (а.с.29-31).
З 05.05.2010 року по 21.05.2010 року ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному, що визнають обидві сторони, у зв'язку з чим відповідно до ст.. 61 ЦПК України ця обставина доказуванню не підлягає.
07.05.2010р. ОСОБА_1 надіслала до ТОВ «ЛЕО» заяву про відзив своєї заяви про звільнення від 23.04.2010р. разом з пояснювальною запискою, яку ТОВ «ЛЕО» Північні ВЕМ було отримано 11.05.2010 року (а.с.46, 47). Відповідь на цю заяву їй було надано начальником Білокуракинського РЕМу, яка була надіслана їй 12.05.2010р. разом з наказом про звільнення (а.с.29).
25.05.2010 року ОСОБА_1 з'явилася до Білокуракинського РЕМу, де їй було оголошено наказ по звільнення, однак від підпису про ознайомлення та отримання копії вона відмовилася, про що був складений відповідний акт (а.с.28).
Ознайомлення з наказом 25.05.2010 року ОСОБА_1 заперечує.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили, що 25.05.2010р. ОСОБА_1 оголошувався наказ про звільнення, однак від підпису вона відмовилася, про що був складений акт. Також свідки пояснили, що при цих подіях була присутня юрисконсульт підприємства ОСОБА_2, однак при відповіді на питання свідки уточнили, що не можуть згадати, чи була ОСОБА_2 саме при оголошенні наказу, чи тільки при складанні акту. Позивач і представник відповідача підтвердили, що при оголошенні наказу представник відповідача ОСОБА_2 не була присутня, з позивачем вони зустрілися на території Білокуракинського РЕМу, коли ОСОБА_1 покидала приміщення Білокуракинського РЕМу.
З того ж дня, тобто з 25.05.2010 року по 09.06.2010 року ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному (а.с.12).
Після виходу з лікарняного 10.06.2010р. позивачка звернулася до прокуратури Білокуракинського району щодо незаконності її звільнення (а.с.6). Прокуратурою була проведена перевірка, в ході якої підстав для внесення документів прокурорського реагування встановлено не було (а.с.7).
Того ж дня, 10.06.2010 р., комісією у складі трьох працівників ТОВ «ЛЕО» було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_1 з метою вручення їй трудової книжки. Від спілкування з комісією ОСОБА_1 відмовилася, про що був складений відповідний акт (а.с.49).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він був у складі комісії, яка виїжджала 10.06.2010 року за адресою позивачки для вручення їй трудової книжки. Коли вони постукали, калитку відчинила неповнолітня дочка позивачки та повідомила, що мати доїть корову і запропонувала почекати її у дворі. Вони відмовилися та залишилися чекати на вулиці біля домоволодіння. Дочка зайшла у двір та пішла до сараю. Через деякий час дочка вийшла із сараю, підійшла до калитки та, нічого не сказавши, закрила її. Слідом за нею із сараю вийшла ОСОБА_1, перейшла двір та зайшла в будинок. Вони чекали майже хвилин 30, але більше до них ніхто не виходив. Повернувшись до Білокуракинського РЕМу, ними був складений акт.
Позивачка проти цих свідчень заперечувала, пояснивши, що в цей день вона була у прокуратурі Білокуракинського району до перерви, тобто до 13.00год.
Позивачка дійсно 10.06.2010 року зверталася з письмовою заявою до прокуратури, про що свідчить штамп прокуратури на заяві (а.с.6), проте позивачка не довела, що була в прокуратурі саме о 12.10год.
Таким чином, у суду не викликає сумніву дійсність акту від 10.06.2010 року та пояснення свідка ОСОБА_6
Відповідно до ст.. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку … .
Трудова книжка позивача знаходиться у підрозділі відділу оформлення трудових відносин ТОВ «ЛЕО» за адресою: м. Щастя вул.. Гагаріна 1к/3. В день звільнення начальником підрозділу на ім'я позивачки було надіслано замовного листа з пропозицією отримати трудову книжку, а у разі неможливості отримати трудову книжку особисто, можлива її пересилка поштою згідно заяви звільненої особи. Цей лист ОСОБА_1 отримала 08.07.2010 року (а.с.32-33).
Отримання саме цього листа позивач заперечує та наголошує, що в цей день вона отримала повернену її заяву про відзив заяви на звільнення, яку вона передавала іншими людьми до відділу кадрів.
Проте, в судовому засіданні позивач не довела, що вона взагалі передавала через когось свою заяву до відділу кадрів.
Також, ТОВ «ЛЕО» листи, аналогічні зазначеному листу, були надіслані на адресу позивача 11.06.2010р., 16.06.2010р., 07.07.2010р., 16.07.2010р. (а.с.34, 37, 42, 44). Листи від 11.06.2010р., 16.06.2010р. ОСОБА_1 відмовилася отримати (а.с.36, 39-41). Зазначені листи були додані представником відповідача до матеріалів справи в запечатаному стані, які були розпечатані в судовому засіданні. В конвертах дійсно були листи від 11.06.2010р., 16.06.2010р. Листи від 07.07.2010р., 16.07.2010р. ОСОБА_1 отримала відповідно 08.07.2010р. та 22.07.2010р. Позивач в судовому засіданні не заперечувала, що в зазначені дні отримала саме ці листи. Також аналогічний лист надсилався позивачці 18.06.2010р., від отримання якого вона також відмовилася. Направлення листів також підтверджується оглянутим в судовому засіданні журналом вихідної кореспонденції ТОВ «ЛЕО» та залучених до матеріалів справи його копій (а.с.61-73).
Відповідно до ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Як було з'ясовано при розгляді справи, затримка видачі трудової книжки виникла не з вини ТОВ «ЛЕО», а з вини самої позивачки, яка в судовому засіданні підтвердила, що за видачею трудової книжки вона не зверталася, оскільки не була згодна зі своїм звільненням. ТОВ «ЛЕО» зі свого боку використало всі можливості для вручення звільненій особі її трудової книжки, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача видати їй трудову книжку та стягнення з відповідача заробітної плати за дні затримки видачі трудової книжки задоволенню не підлягають.
Також не підлягає задоволенню вимога позивача про зміну діти звільнення, оскільки наказ про припинення трудового контракту (договору) № 5к-02/25 від 05.05.2010р. було видано на підставі заяви ОСОБА_1 від 23.04.2010р. в якій вона просила звільнити її з 07.07.2010р. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від №9 від 06.11.1992 року при домовленості між працівником і власником підприємства , установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Домовленості між сторонами про зміну дати звільнення не було.
Посилання позивача на те, що на день звільнення вона знаходилася на лікарняному не заслуговують уваги, оскільки заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності стосується тільки випадків звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
На стадії судових дебатів позивачка в своїй промові зменшила свої позовні вимоги, змінивши вимоги щодо дати звільнення та суми стягнення заробітної плати. Проте, відповідно до ч.8 ст.193 ЦПК України під час судових дебатів не можна … зменшувати розмір позовних вимог. Клопотання про повернення до з'ясування обставин у справі позивачка не заявляла. У зв'язку з чим суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог, які заявлялися позивачем по початку стадії судових дебатів.
На підставі ст.. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного … суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний термін з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Враховуючи, що безпосередньо наказ про припинення трудового договору позивачка не оскаржує, виходячи з позовних вимог, заявлених позивачкою, суд вважає, що позивачка не пропустила строк звернення до суду про вирішення трудового спору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 36, 47, 233, 235 КЗпП України, п.8, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст.ст.10, 11, 30, 58-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Білокуракинський районний суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя Білокуракинського
районного суду Луганської області О.Ю.МАКСИМЕНКО