28.07.2023 Єдиний унікальний номер 205/7753/23
Провадження№ 2-о/205/188/23
28.07.2023 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Курбанової Н.М.,
за участю секретаря - Галушки А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
заінтересована особа: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог заявник зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області, що є тимчасово окупованою територіє України. Медичні документі та свідоцтво про смерть чоловіка ОСОБА_2 видане на території, тимчасово непідконтрольній державі Україна, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення факту смерті її чоловіка ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть. Просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вишневе, Старобільського району, Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області, причина смерті - цироз печінки неускладнений.
Заявник ОСОБА_1 просила розглянути дану заяву без її участі та задовольнити.
Представник зацікавленої особи Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 26.10.2010 р. Прилівською міською радою Луганської області, актовий запис № 34, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 26.10.2010 р. Прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_3 , дружини - ОСОБА_3 .
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №181, виданого 13.06.2023 р., ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області, причина смерті: цироз печінки неускладнений.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 20.06.2023 р. т.з. Первомайським міським відділом записів актів цивільного стану департаменту записів актів цивільного стану міністерства юстиції ЛНР, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області.
При зверненні 26.07.2023 року ОСОБА_1 до Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо внесення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України відомостей про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області, було відмовлено.
Також факт смерті ОСОБА_2 підтверджується наданими фотографіями з цвинтару.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Стаття 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» містить поняття тимчасово окупованої території України, до якої відноситься у тому числі й сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупований територій України від 22.12.2022 року № 309, затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, до якого внесена вся територія Сєвєродонецького району, Луганської області.
Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Таким чином, оцінюючи свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміни та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Разом з тим, вказане свідоцтво про смерть не може вважатися легітимним на території України, адже його було видано органом, який створено на тимчасово окупованій території в порядку, не передбаченому законодавством України, тому даний документ не може створювати правових наслідків для осіб, яким його було видано.
Проте, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть.
У відповідності з ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті чоловіка, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявницею свідоцтва про смерть чоловіка, виданого державним органом України.
На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263-265, 317 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вишневе, Старобільського району, Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Привілля, Севєродонецького району, Луганської області, причина смерті - цироз печінки неускладнений.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: Курбанова Н. М.