вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.07.2023м. ДніпроСправа № 904/3009/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором оренди № 5198 від 30.12.2011 у загальному розмірі 43 195 грн. 23 коп.
Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди № 5198 від 30.12.2011 та додатковими угодами до нього у загальному розмірі 43 195 грн. 23 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 5 620 грн. 49 коп. - основний борг;
- 3 276 грн. 22 коп. - пеня;
- 32 332 грн. 30 коп. - неустойка;
- 1 725 грн. 22 коп. - інфляційні втрати;
- 241 грн. 00 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань договором оренди № 5198 від 30.12.2011 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів за період користування майном з червня по листопад 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 5 620 грн. 49 коп. За прострочення виконання вказаних зобов'язань на підставі пункту 9.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 в сумі 3 276 грн. 22 коп.; на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2022 року по квітень 2023 року у сумі 1 725 грн. 22 коп., а також 3% річних за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 у сумі 241 грн. 00 коп. Крім того, позивач також посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасного повернення об'єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору оренди, у зв'язку з чим на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з 01.01.2022 по 31.05.2023 (за 17 повних місяців) у розмірі 32 332 грн. 30 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2023 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 30207/23 від 20.06.2023).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 21.06.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Василя Корнієнка, будинок 72, м. Дніпро, 49000, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.33).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 21.06.2023 отримав 27.06.2023, що вбачається з поштового повідомлення № 4930022758162, отже завчасно (а.с.52).
Слід також відзначити, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (розділ "Інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою") офіційним засобом зв'язку з юридичною особою відповідача є телефони НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с.33).
Суд відзначає, що вказані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань номери телефонів відповідача - НОМЕР_1 та НОМЕР_2 є офіційними та достовірними, отже можуть бути використані судом для здійснення повідомлення відповідача у даній справі.
Слід відзначити, що відповідно до частини 6 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, з метою фактичного та найшвидшого повідомлення відповідача про зміст ухвали суду від 21.06.2022 відповідачу була передана телефонограма на номер телефону НОМЕР_1 , яка була отримана його представником 05.07.2023 (а.с.51).
Інших засобів зв'язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Слід також відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 21.06.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111674453) надіслано судом 21.06.2023, зареєстровано в реєстрі 21.06.2023 та оприлюднено 22.06.2023, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 21.06.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання ухвали суду - 27.06.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 12.07.2022 включно.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у м. Дніпрі (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 22.07.2023, а строк розгляду даної справи закінчується 21.08.2023, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору оренди, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати орендної плати, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у розрахованих позивачем сумах. Крім того, предметом доказування у даній справі є також обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2022 по 31.05.2023. При цьому щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, предметом доказування є, зокрема, обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк (умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та не вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна тощо), наявність чи відсутність факту пропуску строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 30.12.2011 між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голметресурс", яке в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (далі -орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 5198 (далі - договір, а.с.8-9), відповідно до умов пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в оперативну оренду майно згідно з додатком 1 до договору (далі - майно), що буде використане для виробничих потреб орендаря, а також для побутових потреб робітників орендаря, які виконують роботи по благоустрою та озелененню території орендодавця.
У пунктах 11.1. та 11.4. договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання по 31.12.2012; за відсутності заяви хоча б однієї із сторін про припинення чи зміну договору протягом одного місяця по закінченні терміну, він вважається подовженим на термін до 31 грудня наступного року щорічно на тих же умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до умов пунктів 11.5. та 11.6. договору зміни та доповнення до договору оформлюються додатковими угодами, що підписуються сторонами і є невід'ємною частиною договору; договір та доповнення до договору оформлюються додатковими угодами, що підписуються сторонами і є невід'ємною частиною договору.
Як убачається з матеріалів справи, сторонами додатковими угодами № 1 від 20.09.2021, № 2 від 30.05.2014 вносилися зміни до договору (а.с.15-17).
Так, 30.05.2014 сторонами була підписана додаткова угода № 2 до договору оренди, за умовами якої сторони погодили наступне: виключити пункт 11.6. договору оренди № 5198 від 30.12.2011; інші умови договору оренди № 5198 від 30.12.2011 залишаються без змін; додаткова угода набирає чинності з 30.05.2014.
Як зазначає позивач, відповідачем були порушені умови договору оренди № 5198 від 30.12.2011 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів за період користування майном з червня по листопад 2021 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 5 620 грн. 49 коп. За прострочення виконання вказаних зобов'язань на підставі пункту 9.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 в сумі 3 276 грн. 22 коп.; на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2022 року по квітень 2023 року у сумі 1 725 грн. 22 коп., а також 3% річних за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 у сумі 241 грн. 00 коп. Крім того, позивач також посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасного повернення об'єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору оренди, у зв'язку з чим на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з 01.01.2022 по 31.05.2023 (за 17 повних місяців) у розмірі 32 332 грн. 30 коп. Вказане і є причиною спору.
Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди № 5198 від 30.12.2011, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5 Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Так, сторонами був підписаний додаток № 1 до договору, в якому сторони зазначили відомості про майно, що надається в оренду (а.с.10-11).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання акта приймання-передачі майна. Орендар користується майном протягом строку оренди.
Так, на виконання умов договору 11.01.2012 сторонами був підписаний Акт прийому-передачі майна до договору оренди № 5198 від 30.12.2011, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв перелічене у ньому майно у задовільному стані (а.с.18-19).
Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами вказаного вище Акту прийому-передачі майна, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем (орендодавцем) обов'язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного майна.
За умовами пункту 2.3. договору у разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Суд відзначає, що доказів повернення переданого за Актом прийому-передачі мана від 11.01.2012 матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.
Відповідно до пункту 3.1. договору орендна плата є платежем, що сплачується орендарем орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата визначається за домовленістю сторін і становить 264 грн. 90 коп. за базовий місяць розрахунку (жовтень 2011 року) без урахування ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на офіційний індекс інфляції. Нарахування й оплата належних орендодавцю сум орендної плати здійснюється щомісяця, до 25 числа звітного місяця. Внесення орендної плати здійснюється шляхом перерахування орендарем орендної плати на поточний рахунок орендодавця, згідно з виставленими орендодавцем рахунками. Інша форма розрахунків допускається тільки за наявності письмового погодження сторін.
Як убачається з матеріалів справи на виконання умов договору, позивачем щомісяця виставлялись відповідачу рахунки на сплату орендної плати за договором, а саме:
- рахунок-фактура № 9001964816 від 06.07.2021 на суму 930 грн. 37 коп. щодо сплати орендної плати за червень 2021 року (а.с. 21);
- рахунок-фактура № 99001966205 від 16.07.2021 на суму 932 грн. 23 коп. щодо сплати орендної плати за липень 2021 року (а.с. 21, на звороті);
- рахунок-фактура № 9001978224 від 13.08.2021 на суму 933 грн. 17 коп. щодо сплати орендної плати за серпень 2021 року (а.с. 22);
- рахунок-фактура № 9001993806 від 13.09.2021 на суму 931 грн. 30 коп. щодо сплати орендної плати за вересень 2021 року (а.с. 22, на звороті);
- рахунок-фактура № 9002010850 від 19.10.2021 на суму 942 грн. 47 коп. щодо сплати орендної плати за жовтень 2021 року (а.с. 23);
- рахунок-фактура № 9002024727 від 12.11.2021 на суму 950 грн. 95 коп. щодо сплати орендної плати за листопад 2021 року (а.с. 23, на звороті).
Отже, загальний розмір орендної плати за період користування майном з червня по листопад 2021 року складає 5 620 грн. 49 коп.
При цьому, як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, у вказаний період відповідачем орендна плата сплачена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 5 620 грн. 49 коп.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений умовами договору (пункт 3.1. договору), строк внесення орендної плати в загальній сумі 5 620 грн. 49 коп. є таким, що настав.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання не виконав, орендну плату за період користування майном з червня по листопад 2021 року в загальній сумі 5 620 грн. 49 коп. у встановлений договором строк та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 5 620 грн. 49 коп.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В той же час, доказів на підтвердження сплати орендної плати за період користування майном з червня по листопад 2021 року в загальній сумі 5 620 грн. 49 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також встановлене судом порушення строків внесення орендної плати з боку відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в залишковій сумі 5 620 грн. 49 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 5 620 грн. 49 коп.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 9.2. договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується за весь період з урахуванням пені у розмірі 2-х облікових ставок НБУ від суми боргу за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
За прострочення виконання вказаних зобов'язань на підставі пункту 9.2. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 (522 дня) в сумі 3 276 грн. 22 коп.
Аналізуючи визначений позивачем період нарахування пені, що складає 522 дня, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 №405 був неодноразово продовжений і тривав станом на 01.06.2023 (граничний термін нарахування пені).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), але арифметично розрахунок проведено невірно.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 44), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня підлягає нарахуванню в період з 26.12.2021 по 01.06.2023 на суму заборгованості 5 620 грн. 49 коп. та в цей період складає 3 284 грн. 21 коп.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення пеню, розмір якої є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий її розмір підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 276 грн. 22 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2022 року по квітень 2023 року у сумі 1 725 грн. 22 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено також невірно.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 44-45), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
При цьому, під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке:
- Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;
- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання;
- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.
Враховуючи вказане, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, суд встановив, що інфляційні втрати в заявленому позивачем періоді з січня 2022 року по квітень 2023 року складають 1 725 грн. 37 коп.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем у періоді з січня 2022 року по квітень 2023 року розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 1 725 грн. 22 коп.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 26.12.2021 по 01.06.2023 у сумі 241 грн. 00 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 44), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення (який не виходить за межі періоду, що визначений судом), але арифметично розрахунок проведено невірно.
Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 44), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню в період з 26.12.2021 по 01.06.2023 на суму заборгованості 5 620 грн. 49 коп. та в цей період складають 241 грн. 60 коп.
При цьому, як було вказано вище, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 241 грн. 00 коп.
Слід також відзначити, що відповідно до умов пункту 11.9. договору договір можу бути достроково розірваний в односторонньому порядку будь-якою із сторін шляхом направлення відповідного письмового повідомлення іншій стороні за два тижні.
У відповідності до вказаних умов, позивач (орендодавець) направив відповідачу (орендарю) лист № 1411-11/230 від 19.11.2021, в якому на підставі пункту 11.9. договору оренди № 5198 від 30.12.2011, повідомив про дострокове розірвання договору з 15.12.2021 та просив у термін до 15.12.2021 повернути орендоване майно за актом приймання-передавання (повернення) та оплатити заборгованість по договору оренди №5198 від 30.12.2011, яка станом на 12.11.2021 складала 5 620 грн. 49 коп. (з ПДВ) (а.с. 20). У матеріалах справи також наявні докази направлення та отримання вказаного листа разом з рахункам-фактурами за період з червня по листопад 2021 року відповідачем - 30.11.2021 (а.с.24-26).
Таким чином, договір оренди є розірваним з 15.12.2021.
Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
При цьому, як було вказано судом вище, доказів повернення майна з оренди матеріали справи не місять.
При цьому, відповідач доказів вжиття ним заходів щодо своєчасного повернення майна з оренди після припинення договору, а саме: у спірний період з 01.01.2022 по 31.05.2023, чи вчинення позивачем перешкод у його поверненні, суду не надав.
Суд відзначає, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в порушенні зобов'язань орендаря негайно повернути орендодавцю майно, яке є предметом оренди, після закінчення строку дії відповідного договору оренди.
Отже відсутні підстави для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за таке порушення.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що неповернення об'єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії договору, а саме: у спірний період з 01.01.2022 по 31.05.2023 відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до відповідача відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки, розрахованої за безпідставне користування спірним об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.
Заявлена позивачем до стягнення в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка становить 32 332 грн. 30 коп. та розрахована за період з 01.01.2022 по 31.05.2023.
Вирішуючи питання щодо правомірності позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 32 332 грн. 30 коп., судом береться до уваги таке.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Зі змісту наведених норм вбачається, що договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Наведений підхід у регулюванні орендних правовідносин, вочевидь, не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З викладеного вбачається, що обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Тому, яким би способом у договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною 2 статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку неустойки, зробленого позивачем (а.с.2), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено вірно.
З огляду на наведене, вимоги позивача в частині стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна в сумі 32 332 грн. 30 коп. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає 2 684 грн. 00 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" про стягнення заборгованості за договором оренди № 5198 від 30.12.2011 у загальному розмірі 43 195 грн. 23 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аском Сервіс" (вулиця Василя Корнієнка, будинок 72, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 34561966) на користь Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (вулиця Криворіжсталі, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50095; ідентифікаційний код 24432974) 5 620 грн. 49 коп. - основного боргу, 3 276 грн. 22 коп. - пені, 1 725 грн. 22 коп. - інфляційних втрат, 241 грн. 00 коп. - 3% річних, 32 332 грн. 30 коп. - неустойки та 2 684 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 26.07.2023.
Суддя Ю.В. Фещенко