Провадження № 22-ц/803/5969/23 Справа № 185/2817/23 Суддя у 1-й інстанції - Шаповалова І.С. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
27 липня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 185/2817/23
Номер провадження 22-ц/803/5969/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2023 року головуючого судді Шаповалової І.С. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві,-
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ) про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Позов мотивований тим, що з 23 березня 2012 року по 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав виробничу травму. Висновком МСЕК йому встановлено 80 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності.
Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у сумі 245 000 грн, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди 120 000 грн, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., просить рішення суду змінити стягнувши з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 245 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, посилаючись на невідповідність рішення суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги завданню позивачу шкоди, оскільки 80 % втрати професійної працездатності, які визначаються позивачу щорічно свідчать про безповоротність втрати здоров'я та неможливість відновлення стану здоров'я до нормального, в наслідок чого ухвалене судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить змінити рішення суду в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 120 000 грн та судового збору у розмірі 1200 грн, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 80 000 грн з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, розстрочивши виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що позивач зобов'язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог, самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо. Позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будь-які направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо. У позовній заяві, позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зав'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте позивач не конкретизує в чому це виражено. Зазначено, що індивідуальна програма реабілітації є обов'язковим документом при встановленні інвалідності, та є тим головним доказом, який доводить обмеження яких зазнає позивач у повсякденному житті, заходи для мінімізації таких обмежень та покращення стану здоров'я, необхідні засоби. Індивідуальна програма реабілітації інвалідів, виданої МСЕК, позивачем не надана, тому слід вважати, що йому не встановлена психолого-педагогічна реабілітація, тобто наслідки виробничої травми які виникли у позивача не є психотравмувальними для нього. Таким чином, відповідальність за стан свого здоров'я та наслідки такої поведінки покладається виключно на позивача, а Індивідуальна програма реабілітації та докази її виконання можуть свідчити про вказані обставини та вплинути результат прийнятого судом рішення. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що причиною нещасного випадку стало порушення технологічного процесу, невиконання вимог інструкції з охорони праці, також, що комісією встановлено, що відповідальним за нещасний випадок є сам потерпілий ОСОБА_1 . Також, судом першої інстанції не визначено відсутність інших хвороб, що впливають на фізичні страждання позивача, виключаючи всі обставини на які посилається, як позивач у позовній заяві так і суд першої інстанції. Також зазначено, що позивачем не надано обґрунтування розрахунку щодо розміру моральної шкоди.
Учасники справи не скористалися правом на надання відзиву, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, оскільки вказана справа є малозначною, то підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 з 23 березня 2012 року по 09 лютого 2022 року працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с. 7-10).
09 лютого 2022 року ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст.40 КЗпП України).
29 жовтня 2021 року затверджено акт розслідування нещасного випадку, форми Н-1, з якого вбачається, що позивачу встановлений діагноз: закрита черепно-мозкова травма. Тріщина скроневої кістки зліва. Струс головного мозку. Цим же актом встановлено причини травмування: порушення технологічного процесу, порушення п. 2.7.1.2 «Паспорту виїмкової дільниці 1101 лави», невиконання вимог інструкцій з охорони праці, невиконання посадових обов'язків (а.с. 11-17).
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12ААА №065418 від 04 лютого 2022 вбачається, що після первинного огляду ОСОБА_1 йому встановлено другу групу інвалідності та 80 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом (а.с. 18).
Згідно з довідкою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №065499 від 13 січня 2023 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги вбачається, що після повторного огляду ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності та 80 відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом (а.с. 19).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що внаслідок виробничої травми позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом другої групи, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров'я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, він позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди. Судом встановлено порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виробничої травми та встановлення позивачу інвалідності, тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість відновлення здоров'я позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійних захворювань та інвалідності, а також враховуючи обопільну вину сторін в травмуванні позивача, судом визначено розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив, і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України « Про охорону праці « державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визначив, що внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом другої групи, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями, що ушкодженням здоров'я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, він позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Доводи скарги, що судом першої інстанції не надано оцінку та не враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, що причиною нещасного випадку, який стався з позивачем є порушення саме ним норм з охорони праці, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Доводи відповідача про те, що індивідуальна програма реабілітації позивачем не надана, тому йому не встановлена психологічно-педагогічна реабілітація, що означає, що професійні захворювання, які виникли у позивача, не є психотравмувальними для нього є припущеннями скаржника, а доказування не ґрунтується на припущеннях, а тому апеляційний суд вважає вказані доводи безпідставними.
Доводи про те, що позивачем не надано доказів на обґрунтування фізичних та моральних страждань, які зводяться до декількох абзаців, що не підкріплені належними та допустимими доказами, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я, в результаті отриманої травми, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для збільшення або зменшення визначеного судом розміру компенсації. Заперечуючи проти визначеного судом розміру стягнутої суми моральної шкоди, ані позивачем, ані відповідачем не надано належних і допустимих доказів, що спростовують правильність висновків суду.
Приведені в апеляційних скаргах доводи апелянтів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, та не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційних скарг не містять.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат,відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України,не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: