Провадження № 22-ц/803/871/23 Справа № 932/13384/19 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
27 липня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Максюти Ж.І.
суддів Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
05.09.2019 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі укладеного договору № б/н від 04.06.2007 року відповідач - ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між ним та Банком Договір. Відповідач зобов'язався погашати кредит, сплачувати відсотки за користуванням ним у терміни та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 доступ до коштів на його картковому рахунку. Відповідач не виконує свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим станом на 31.07.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 411401,12 грн., яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 8895,78 грн.;
- заборгованості за процентами користування кредитом - 397025,06 грн.;
- заборгованості за пенею та комісією - 5480,28 грн.
Позивач зазначає, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частку суми заборгованості за кредитом, а тому заборгованість до стягнення складає 121002,96 грн., яка складається з :
- заборгованості за кредитом - 8895,78 грн.;
- заборгованості за процентами користування кредитом з 19.06.2007 по 31.01.2018 - 112107,18 грн.;
Позивачем надано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій банк просить стягнути заборгованість у розмірі 28244,25 грн., яка складається з:
- заборгованості за тілом кредиту - 8895,78 грн.;
- заборгованості за простроченими відсотками - 19261,83 грн.;
- заборгованості за пенею - 86,64 грн..
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПриватБанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.
В апеляційній скарзі апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що до суду була надана копія-анкети заяви від 04.06.2007 року, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що він ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказані обставини, та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що 04.06.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між ним та Банком Договір. Відповідач зобов'язався погашати кредит, сплачувати відсотки за користуванням ним у терміни та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 доступ до коштів на його картковому рахунку. Відповідач не виконує свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим станом на 31.07.2019 року утворилась заборгованість у розмірі 411401,12 грн., з якої просить стягнути заборгованість у розмірі 28244,25 грн.
До матеріалів справи додана анкета - заява ОСОБА_1 від 19.06.2007 року, на отримання банківських послуг, відповідно якої він погодився з тим, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. (а.с. 11)
Також позивачем наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанку» (а.с. 12-25), які не містять підпису відповідача, надано виписку по рахунку (а.с. 43-51), розрахунок заборгованості (а.с. 7-10), довідку про надання кредитних карток (а.с. 53), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 52), копію паспорту відповідача (а.с. 18).
Разом з тим, вказані вище документи не підтверджують, що відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» наданий разом із розрахунком заборгованості за договором станом на 31.07.2019 року, тоді як сама анкета - заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, як вказано у позовній заяві, підписана сторонами дійсно 19.06.2007 року, що дає суду обґрунтовані підстави вважати, що на момент укладення договору відповідач не був обізнаний про умови кредитування.
Крім того, позивачем не надано до суду кредитний договір, а зі змісту анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку не вбачається жодної інформації, яка б свідчила про укладення саме кредитного договору, в ній не міститься інформації про його істотні умови. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, бажаного розміру кредитних коштів, крім особистих анкетних даних відповідача та його підпису.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач звернувся до позивача, у зв'язку з отриманням банківських послуг 19.06.2007 року та позивачем не надано будь-яких доказів звернення відповідача до банку з метою отримання банківських послуг саме 04.06.2007 року.
Проте з вказаними висновками суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного.
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ЗАТ КБ «Приватбанк» банк дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що позивач є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного, усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Таким чином, підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в сумі 19 261,83 гривень, та пені в сумі86,64 грн. відсутні.
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання повернути йому фактично отримані грошові кошти (тіло кредиту). В даному випадку така сума становить 8 895,78 гривень.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі8 895,78 гривень підлягають задоволенню.
Посилання суду першої інстанції на той факт, що позивачем не доведено отримання кредитних коштів саме 04.06.2007 року, спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Як вбачається з наданої виписки по картковим рахункам відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, знімав готівку, сплачував чергові платежі, поповнював картковий рахунок (а.с.43-51)
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Саме таку позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , в розмірі 8895,78 грн.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Виходячи з наведеного вище та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат розгляду даної справи, необхідно стягнути судові витрати, а саме: з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави суму судового збору за подачу уточненої позовної заяви до суду першої інстанції 454, 96 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави суму судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 523, 50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1787, 39 суму судового збору. За
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Сокуренко Наталії Вікторівни - задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2022 року - скасувати.
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 8895, 78 грн.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави суму судового збору за подачу уточненої позовної заяви до суду першої інстанції 454, 96 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави суму судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 523, 50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1787, 39 суму судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: