Справа №754/6017/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/57/2023 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
20 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12022100030000852 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зикрачі Кагарлицького району Київської області, громадянина України, пенсіонер, працює неофіційно, одружений, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 311 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 ,
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року ОСОБА_7 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 311 ч. 3 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю один рік шість місяців.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Арешт накладений на мобільний телефон, марки «Айфон», моделі А1688 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 02.05.2022, - скасовано.
Арешт накладений на грошові кошти, які були вилучені під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , постановою керівника Деснянської окружної прокуратури м.Києва від 30.04.2022, - скасовано.
Вирішено долю щодо речових доказів та процесуальних витрат у справі.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання прекурсору, в особливо великих розмірах, з метою збуту, вчинив кримінальне правопорушення, за наступних обставин.
Так, 17.04.2022, в невстановлений час, ОСОБА_7 , за грошові кошти в сумі 2 000,00 грн., придбав прекурсор - фенілнітропропен, у невідомої особи на ім'я ОСОБА_10 , матеріали стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, за адресою: вул. Миропільська, 2 в м. Києві, на території ринку «Юність», який у подальшому почав зберігати при собі у кишені куртки, з метою його подальшого збуту.
Під час проведення особистого обшуку, на підставі ст. 208 КПК України, за вищевказаною адресою, 27.04.2022 у період часу з 16:40 год. до 17:14 год., у ОСОБА_7 , з лівої кишені куртки, в яку останній був одягнений, працівниками поліції було вилучено кристалічну речовину жовтого кольору, яка містить у своєму складі прекурсор, обіг якого обмежено і стосовно якого встановлюються заходи контролю - фенілнітропропен, загальною масою 79,739 г., що відповідно до таблиці №3 «Великі та особливо великі розміри прекурсорів, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за №514/4735, є особливо великим розміром, який останній незаконно придбав та зберігав, з метою збуту.
Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч. 3 ст. 311 КК України, які виразилися у незаконному придбанні, зберіганні прекурсору, в особливо великих розмірах, з метою збуту.
Не погоджуючись з вироком суду, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_11 , подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини ОСОБА_7 та правильність дій останнього, посилаючись на неправильне застосування закону України, а саме застосування ст. 75 КК України, яке не підлягає застосуванню, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16.08.2022 - скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 3 ст. 311 КК України у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, крім житла. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, щодо особливо великого розміру вилученого у ОСОБА_7 , прекурсору у співвідношенні із тим, що на обліку у лікаря нарколога останній не перебував та не перебуває, крім того, що вилучена у обвинуваченого кількість прекурсора майже у 4 рази перевищує встановлений особливо великий розмір даної речовини. При цьому, розміри прекурсорів визначаються згідно з даними Міжнародного комітету з контролю за наркотиками ООН у кількостях, які використовуються для виготовлення середніх доз наркотичного засобу, що нелегально реалізується у роздріб.
Крім того, апелянт вказує, що конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення вказують, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства становить високу небезпеку вчинення нових злочинів, а застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку обвинуваченого з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, оскільки в даному конкретному випадку визнання вини обвинуваченим є обраний ним спосіб захисту в сподіванні на призначення більш м'якого покарання за вчинення тяжкого злочину. Окрім того, матеріалами кримінального провадження, жодним чином не підтверджується наявність щирого каяття у вчиненому діянні.
Крім того, апелянт вказує, що судом, всупереч положень ч. 3 ст. 311, ст. 59 КК України, не призначено обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна зважаючи на корисливий умисел його дій. Призначення ОСОБА_7 основного покарання без додаткового, на думку апелянта, не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок м'якості.
На апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , надійшли заперечення, в яких він просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному придбанні, зберіганні прекурсору, в особливо великих розмірах, з метою збуту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 311 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які за згодою учасників судового провадження досліджувались у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому, згідно із ч. 2 ст. 394 КПК України апеляційному оскарженню і перегляду не підлягають та учасниками судового провадження не оспорюються.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Що стосується вироку суду в частині призначеного покарання, справедливість якого оскаржена прокурором, то слід зазначити наступне.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Так, відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Термін явно несправедливе покарання означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на викладене, справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 повністю дотримався вимог вищезазначених норм кримінального закону. Так, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке, відповідно до норм ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до відповідальності, є несудимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, є пенсіонером, має на утриманні тяжко хвору дружину. Крім того, суд врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого та наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, якими суд першої інстанції, згідно ст. 66 КК України визнав і врахував щире каяття обвинуваченого, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано, на думку колегії суддів, призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, в мінімальних межах, установлених санкцією інкримінованої йому статті, відповідно до положень КК України, у виді позбавлення волі строком на п'ять років. При цьому, безпосередньо як вид, так і розмір покарання не оспорюється і прокурором в апеляційній скарзі, оскільки саме таке покарання прокурор просив призначити за наслідками апеляційного розгляду.
Окрім того, з урахуванням наведених вище обставини в їх сукупності, а також конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, який зробив належні висновки, обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а також те, що ОСОБА_7 за час досудового розслідування та розгляду справи у суді свідомо і неухильно дотримувався загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення та запобігання вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначив ОСОБА_7 покарання в межахустановлених санкцією інкримінованої йому статті, відповідно до положень КК України у виді позбавлення волі, із звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку, відповідно до вимог ст. 75 КК України, та покладенням обов'язків згідно ст. 76 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів є безпідставними.
Так, за правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Реалізація даної норми становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності вказують на можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням прийнятого рішення в процесуальному документі суду, тощо.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 закону України про кримінальну відповідальність та правильно дійшов висновку про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції обвинуваченого від суспільства.
Саме таке покарання відповідатиме принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, а встановлений іспитовий строк буде необхідним контролем за поведінкою ОСОБА_7 з боку уповноваженого органу пробації.
При цьому, посилання прокурора на те, що суд першої інстанції при звільненні обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням залишив поза увагою суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення у сфері обігу прекурсорів та його особливо великий розмір, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки, перш за все, особливо великий розмір прекурсору був кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3. ст. 311 КК України, і був врахований судом першої інстанції. А по - друге, суд першої інстанції, врахував всі обставини кримінального правопорушення в їх сукупності, такі як зміст і обсяг вчинених обвинуваченим дій, пов'язаних з незаконним обігом прекурсорів, розмір та характеристики предмету кримінального правопорушення, та разом з цим позитивні характеризуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , його вік, поведінку та відношення до вчиненого, наявність міцних соціальних зв'язків, склад сім'ї, утримання тяжко хворої дружини та з урахуванням трьох обставин, що пом'якшують покарання й відсутності обставин, що обтяжують покарання, мотивовано прийняв рішення, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Посилання прокурора на безпідставне визнання судом обставиною, що пом'якшує покарання - щирого каяття обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні, колегія суддів до уваги не бере, оскільки перевіркою матеріалів провадження встановлено, що обвинувачений визнав свою вину і не оспорював встановлені під час досудового розслідування обставини, детально та послідовно розповів про обставини вчиненого злочину, дав згоду на розгляд обвинувального акта в порядку ст. 349 КПК України, висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, як в суді першої, так і апеляційної інстанції, що беззаперечно свідчить про те, що ОСОБА_7 щиро покаявся у вчиненому злочині та підтверджує правильність визнання судом першої інстанції обставиною, яка пом'якшує покарання - щирого каяття обвинуваченого. До того ж, данаобставина, була визнана такою, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , стороною обвинувачення, ще в обвинувальному акті, відповідно до ст. 66 КК України ( а.с. 2).
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 , визнавши свою вину та щиро розкаюючись у вчиненому, висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, вказав, що злочин вчинив вперше, при цьому на його вчинення спонукало тяжке сімейне положення, оскільки його дружина захворіла онкологічним захворюванням і потрібні були кошти на сплату ліків та операції, а пенсії та його заробітків продавцем було недостатньо щоб покрити такі витрати. Під час досудового розслідування , зокрема, після особистого обшуку обвинуваченого, він одразу повідомив працівникам поліції, що прекурсор він придбав з метою збуту, що в свою чергу узгоджується і з реєстром матеріалів досудового розслідування, з якого слідує, що в даному провадженні оперативна закупка не проводилась, тобто така кваліфікуюча ознака, як «з метою збуту», була встановлена органами досудового розслідування виключно зі слів обвинуваченого.
На думку колегії суддів, така поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 , який, критично оцінив свої діїта одразу повідомив працівників поліції про мету та обставини своїх неправомірних дій, свідчить про те, що в його особі відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь соціальної небезпечності, та в сукупності з даними про особу ОСОБА_7 , який будучи пенсіонером неофіційно працює, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, в даний час дбає про дружину, яка потребує постійного лікування, оскільки окрім онкологічного захворювання має і супутні захворювання засвідчує його каяття, характеризує суб'єктивне ставлення до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що він критично оцінив свої дії, шкодує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію подальшою правомірною поведінкою, що в своїй сукупності свідчить про усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_7 протизаконності вчинених ним злочинних дій.
Інша ж обставина, що визнана судом такою, що пом'якшує покарання обвинуваченого - вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, прокурором в апеляційній скарзі не оспорювалася взагалі, разом з тим, правильність її визнання була доведена під час апеляційного розгляду стороною захисту, які надали суду докази про наявність тяжкої онкологічної хвороби у дружини обвинуваченого - ОСОБА_12 , та наявності у неї ряду супутніх хронічних хвороб, що підтверджено відповідними медичними довідками.
Не спростовує зазначеної обставини і факт вилучення під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого грошових коштів, які в подальшому направлені для зберігання на депозитний рахунок ГУНП у м. Києві, оскільки обвинувачений пояснив, що зазначені кошти належать не йому, а іншій особі - ОСОБА_13 ( цивільному чоловіку його доньки), тобто тій особі, яка в даному провадженні зверталась з клопотанням про скасування арешту майна ( а.с. 98) та з приводу якої стороною захисту суду апеляційної інстанції надано докази щодо його доходів.
Більш того, з ухвали слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 02 травня 2022 року вбачається, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчий звертався з клопотанням до слідчого судді про накладення арешту, в тому числі на грошові кошти, вилучені під час проведення обшуку за місцем проживання обвинуваченого, проте, в задоволенні такого клопотання слідчого було відмовлено, адже, як вказав слідчий суддя, в змісті клопотання не було вказано, яке доказове значення мають ці грошові кошти, та кому вони належать. Окрім того, слідчий суддя вказала про те, що слідчим не доведено законність проведення обшуку, під час якого і було вилучено в тому числі і це майно.
Відтак, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, вірний соціальний напрямок поведінки обвинуваченого та принцип індивідуалізації покарання, а також індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та з огляду на те, що обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим, а встановлений іспитовий строк буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним в подальшому нових злочинів, а тому доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що призначення основного покарання без додаткового у виді конфіскації майна, зважаючи на корисливий умисел дій обвинуваченого, не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок м'якості, то колегія суддів зауважує наступне.
Зі змісту вироку вбачається, що встановивши наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме, щирого каяття, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, тяжкого сімейного стану, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування ч.2 ст. 69 КК України та не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації майна, що передбачене в санкції частини третьої статті 311 КК України та одночасно звільнив останнього від відбування покарання на підставі ст.ст. 75,76 КК України.
Разом з тим, відповідно до положень ст.ст. 75, 77 КК України і роз'яснень, викладених у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.
Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції прийняв рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, додаткове покарання у виді конфіскації майна, не підлягало призначенню у даному кримінальному провадженні. Відтак, застосування судом першої інстанції положень ч.2 ст. 69 КК України у цьому випадку є зайвим, проте, колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги прокурора, в якій питання щодо неправильного застосування судом положень ч. 2 ст. 69 КК України не ставилось, позбавлена можливість усунути зазначене неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Додаткових доводів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного вироку чи не були враховані судом першої інстанціїпри призначенні покарання та могли б свідчити про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і його перевиховання неможливе без реального відбування покарання прокурором в апеляційній скарзі не наведено, і до апеляційного суду не надано.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_7 , а також про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст.75 КК України.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 16.08.2022 у кримінальному провадженні №12022100030000852щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.3 ст. 311 КК України - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4