єдиний унікальний номер справи: №755/113/22
номер провадження №22-ц/824/826/2023
14 липня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Мостова Г.І., Слюсар Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конопліцького Ігоря Васильовича, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дніпровського районного суду міста Києва Марфіної Н.В.,
у цивільній справі №755/113/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди,-
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 за результатами розгляду якого просила стягнути матеріальну шкоду у сумі 217 378 грн., витрати на проведення звіту у сумі 4 000 грн.; витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 11 травня 2018 року між сторонами укладено договір оренди житлового приміщення, за умовами якого, орендодавець передав, а орендар отримав в платне користування зазначену квартиру. 14 травня 2018 року сторонами складено акт прийому-передачі зазначеного житлового приміщення. 15 травня 2019 року між сторонами укладено договір оренди житлового приміщення, за умовами якого, орендодавець передав, а орендар отримав у платне користування квартиру АДРЕСА_1 . Однак, під час експлуатації квартири відповідачем, було пошкоджено стіни, меблі, та обладнання, які знаходилися у ній. 29 вересня 2021 року позивачем, у присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , складено акт здачі житлового приміщення, згідно з яким, орендарем передано, а орендодавцем прийнято квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки відповідач не з'явився для передачі квартири, акт здачі житлового приміщення від 29 вересня 2021 року було направлено йому засобами поштового зв'язку для підпису. В момент прийняття квартири позивачем виявлено пошкодження стін, меблів, обладнання, тощо, після експлуатації квартири відповідачем. Пошкодження були відсутні на момент здачі квартири в оренду та складання акту прийому-передачі від 14 травня 2018 року. Згідно дослідження проведеного ФОП ОСОБА_5 , розмір завданого збитку позивачу становить 217 378 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду у розмірі 184 474 грн., витрати пов'язані із надання звіту про оцінку збитків у розмірі 4 000 грн., а всього 188 474 грн.
В іншій частині позову, відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Конопліцький І.В. подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відому у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, в якому саме стані житлове приміщення передавалося в оренду відповідачу. У акті прийому-передачі об'єкта оренди від 19 вересня 2021 року зазначено про пошкодження оздоблення в квартирі. Проте, такі відомості не дають змоги в повному обсязі оцінити стан приміщення та можливість порівняти стан приміщення на час його повернення з оренди з тим станом, в якому воно передавалося відповідачу.
23 січня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначаючи, що майно, яке знаходилося в квартирі АДРЕСА_1 було придатним для використання та не містило недоліків. Проте, після експлуатації квартири відповідачем, у квартирі з'явилися недоліки, зафіксовані у акті здачі житлового приміщення від 29 вересня 2021 року.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом при розгляді справи встановлено, що квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності (а.с. 08, 09-10).
11 травня 2018 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди житлового приміщення, відповідно до умов якого, орендодавець передає а орендар приймає в тимчасове платне використання жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 2.2 договору, орендодавець зобов'язався передати об'єкт оренди по акту прийому - передачі житлового приміщення, який є невід'ємною частиною договору в технічно справному стані, придатний для проживання, відповідно до будівельних і санітарних норм, строком на 1 рік до 14 травня 2019 року.
Згідно пункту 2.4.1 договору, орендар зобов'язався прийняти об'єкт згідно акту - приймання - передачі, який є невід'ємною частиною договору (додаток 1), у зазначений цим договором строк. Перевірити в присутності орендодавця справність технічних пристроїв, обладнання і майна, зробивши відповідні відмітки в зазначеному акті.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє 1 рік до 14 травня 2019 року (п. 4.1 договору) (а.с. 72-77).
14 травня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склали акт прийому - передачі житлового приміщення, що є додатком №1 до договору оренди житлового приміщення від 11 травня 2018 року, згідно якого, орендодавцем передано а орендарем прийнято у тимчасове платне користування (оренду) житлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з усіма невід'ємними технічними пристроями, майном і ключами від нього, а саме: вбудована кухня з вставками палісандр 140 тис. грн.; холодильник Sharp Side-by-Side; індукційна плитка Bosch PIE631FB1E; витяжка Elica; пральна машина Bosch WLK24261B4; духова шафа Bosch; 2 плазмових телевізори Samsung 40 діагональ; кутовий диван Blest; диван розкладний Blest; двоспальне ліжко Bossa Nova 180х200; ресивер Denon; кондиціонери 3 шт. SRK20VA-S1-2 шт; SRK35MA-S1-1шт.; домофон Neolight ALPHA; пуф шкіряний великий; бойлер «Електролюкс»; великий фільтр для води. Об'єкт та майно в акті передені орендарю у справному і придатному для використання за призначенням стані. Недоліків на момент передачі немає (а.с. 84-85).
15 травня 2019 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди житлового приміщення, відповідно до змісту якого, орендодавець передає а орендар приймає в тимчасове платне використання жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 2.2 вказаного договору, орендодавець зобов'язався передати об'єкт оренди по акту прийому - передачі житлового приміщення, який є невід'ємною частиною договору в технічно справному стані, придатний для проживання, відповідно до будівельних і санітарних норм, строком на 1 рік до 15 травня 2020 року.
Згідно п. 2.4.1 договору, орендар зобов'язався прийняти об'єкт згідно акту - приймання - передачі, який є невід'ємною частиною договору (додаток 1), у зазначений цим договором строк. Перевірити в присутності орендодавця справність технічних пристроїв, обладнання і майна, зробивши відповідні відмітки в зазначеному акті.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє 1 рік до 15 травня 2020 року. Якщо сторони, після закінчення строку договору, не звернулися одна до іншої щодо розірвання договору, то за відсутності заперечень сторін протягом одного місяця, договір вважається оновленим на термін, що був встановлений раніше договором (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. 2.4.6. договору, орендар зобов'язався утримувати об'єкт у належному стані, згідно з вимогами санітарних норм. Виконувати нормативні вимоги щодо експлуатації обладнання та комунікацій як в об'єкті, так і житловому будинку в цілому, а також дотримуватись Правил використання житлових будинків і прибудинкових територій.
Пунктами 2.4.8, 2.4.9, 2.4.12 договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язався відшкодувати всі збитки орендодавця, а також інших третіх осіб, що виникли з вини орендаря. Збитки відшкодовуються із заставної суми, сплаченої орендарем у розмірі 900 доларів 00 центів США. У разі перевищення заставної суми, сплаченої орендарем, різниця відшкодовується за рахунок коштів орендаря. Після закінчення терміну дії цього договору звільнити і здати об'єкт і майно орендодавцю у справному стані з урахуванням нульового фізичного зносу згідно з актом здачі житлового приміщення (а.с. 78-83).
Згідно акту здачі житлового приміщення від 29 вересня 2021 року, на момент прийняття квартири орендодавцем від орендаря виявлені пошкодження у квартирі АДРЕСА_1 . Акт було складено у присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та підписаний орендодавцем 29 вересня 2021 року. Зазначений акт 29 вересня 2021 року було направлено відповідачу за адресою його місця реєстрації (а.с. 18, 19).
30 вересня 2021 року ОСОБА_2 направила на адресу реєстрації ОСОБА_1 повідомлення від 30 вересня 2021 року, у якому зазначено, що 04 жовтня 2021 року ФОП ОСОБА_5 буде проведено огляд та фіксацію пошкоджень у квартирі АДРЕСА_1 , для встановлення вартості нанесених збитків (а.с. 20, 21).
Згідно звіту №75/21 про оцінку збитків від 21 жовтня 2021 року, розмір матеріальних збитків, яких завдано власнику в результаті пошкодження квартири АДРЕСА_1 та вбудованих меблів орендарем ОСОБА_1 , станом на момент складання даного звіту становить 217 378 грн. (а.с. 25-45).
07 грудня 2021 року ОСОБА_2 направила на адресу реєстрації ОСОБА_1 претензію від 07 грудня 2021 року про відшкодування завданої матеріальної шкоди у сумі 217 378 грн. (а.с. 47-48).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що після експлуатації її квартири відповідачем, за договором оренди житлового приміщення, її квартира була пошкоджена чим завдано матеріальний збиток, який згідно звіту № 75/21 про оцінку збитків від 21 жовтня 2021 року, становить 217 378 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди в сумі 184 474 грн., суд першої інстанції виходив із звіту №75/21 про оцінку збитків від 21 жовтня 2021 року, згідно якого, розмір матеріальних збитків завданих позивачу становить 217 378 грн., з урахуванням п. 2.4.8, 2.4.9 договору оренди, згідно яких, відповідач відшкодував завдані збитки за рахунок заставної суми у розмірі 900,00 доларів США, що на день розгляду справи за офіційним курсом НБУ становить 32 904 грн. (217 378 грн. - 32 904 грн.).
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, виходячи з наступного.
Частиною 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ч.ч.1-2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 зазначив, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи спори про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З вказаного вбачається, що обов'язок доказування наявності шкоди та її розміру покладається на позивача, а на відповідача - відсутність його вини в заподіянні шкоди.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди житлового приміщення, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 прийняв у тимчасове платне використання жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а 14 травня 2018 року сторонами складено акт прийому - передачі житлового приміщення, що є додатком №1 до вказаного договору.
15 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір оренди житлового приміщення, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 прийняв у тимчасове платне використання жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, в момент прийняття позивачем квартири від відповідача за актом здачі житлового приміщення від 29 вересня 2021 року, нею було виявлено пошкодження стін, меблів, обладнання, тощо.
Згідно звіту №75/21 про оцінку збитків від 21 жовтня 2021 року, розмір матеріальних збитків, яких завдано власнику в результаті пошкодження квартири АДРЕСА_1 та вбудованих меблів орендарем ОСОБА_1 , станом на момент складання даного звіту становить 217 378 грн., при цьому, в основу висновку покладені саме ті пошкодження, які були виявлені позивачем.
Вищевказані докази підтверджують наявність розміру шкоди, завданої позивачу. При цьому, відповідачем свою вину у завданні такої шкоди не спростовано.
Пунктами 2.4.8, 2.4.9, 2.4.12 договору оренди сторони погодили, що орендар зобов'язався відшкодувати всі збитки орендодавця, а також інших третіх осіб, що виникли з вини орендаря. Збитки відшкодовуються із заставної суми, сплаченої орендарем у розмірі 900 доларів 00 центів США. У разі перевищення заставної суми, сплаченої орендарем, різниця відшкодовується за рахунок коштів орендаря. Після закінчення терміну дії цього договору звільнити і здати об'єкт і майно орендодавцю у справному стані з урахуванням нульового фізичного зносу згідно з актом здачі житлового приміщення.
Доводи апеляційної скарги про те, що: позивачем не надано доказів на підтвердження того, в якому саме стані житлове приміщення передавалося в оренду відповідачу; у акті прийому-передачі об'єкта оренди від 19 вересня 2021 року зазначено про пошкодження оздоблення в квартирі, проте, такі відомості не дають змоги в повному обсязі оцінити стан приміщення та можливість порівняти стан приміщення на час його повернення з тим станом, в якому воно передавалося відповідачу в оренду, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Оскільки, згідно п. 2.4.12 договору оренди, сторони погодили, що після закінчення терміну дії цього договору, звільнити і здати об'єкт і майно орендодавцю у справному стані з урахуванням нульового фізичного зносу згідно з актом здачі житлового приміщення.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст.. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір оренди квартири, чи п. 2.4.12 вказаного договору, недійсними в судовому прядку не визнавалися, а відтак, договір є обов'язковим до виконання.
Зазначене свідчить про те, що відповідач був зобов'язаний здати об'єкт оренди та майно орендодавцю у справному вигляді з нульовим фізичним зносом, не зважаючи на те, який вони мали стан під час передачі об'єкта в оренду, виходячи з умов укладеного між ними договору.
Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що витрати у зазначеному розмірі документально підтверджені.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч..ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або
заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч.ч. 4-5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та АО «Ковальчук і партнери», в особі керівника Кавальчука В.В., укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого, адвокат приймає від клієнта доручення щодо надання правничої (правової) допомоги пов'язаною з участю у судовому розгляді у Дніпровському районному суді міста Києва за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування завданої матеріальної шкоди, яка полягає у вивченні документів, наданні консультацій, підготовки та подачі претензії, підготовки та подачі позовної заяви та інші процесуальні дії пов'язані з відшкодуванням завданої матеріальної шкоди, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі та порядку, визначеному цим договором.
Згідно акту надання послуг від 06 грудня 2021 року АО «Ковальчук і партнери» надано послуги ОСОБА_2 відповідно до договору про надання правничої допомоги від 29 вересня 2021 року на загальну суму 10 000 грн.
06 грудня 2021 року ОСОБА_2 сплатила на рахунок АО «Ковальчук і партнери» кошти за надання правничої допомоги у сумі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією до прибудинкового касового ордеру №67 від 06 грудня 2021 року.
Дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо їх розміру, колегія судів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн. є обґрунтованими.
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, і підстав для його скасування виходячи із доводів викладених у апеляційній скарзі немає.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Конопліцького Ігоря Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: