Номер провадження: 11-кп/813/1619/23
Справа № 522/11537/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
19.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 31.05.2023, якою під час судового розгляду к/п №12021162510000535 від 06.05.2021 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ташкент, громадянина України, із середньою освітою, не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29.07.2023 включно, із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 31.05.2023 під час судового розгляду к/п №12021162510000535 від 06.05.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29.07.2023 включно, із утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», з визначенням розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 227 000 грн. із покладенням на останнього у разі внесення застави певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Також, судом зобов'язано уповноважених осіб міністерства юстиції України філії ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінальної-виконавчої служби України в Одеській обл.» надати медичну допомогу обвинуваченому ОСОБА_7 .
Мотивуючи своє рішення, суд послався на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та ризики, які стали підставою для обрання відносно останнього запобіжного заходу не зменшились та продовжують існувати, а саме обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, а також вчинити нове кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, обумовлені тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину; обставинами вчинення злочину, а саме у сфері психотропних речовин та об'єму вилучених психотропних речовин; відсутністю міцних соціальних зв'язків.
Окрім того, суд 1-ої інстанції врахувавши обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , а також положення п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, вважав за необхідне визначити заставу у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, з огляду на наступне:
- судом 1-ої інстанції не враховано того, що обвинувачений ОСОБА_7 є раніше не судимим, під час досудового розслідування надавав покази та пояснення, відповідно до яких він не знав, що в рюкзаку, який його попросили перевезти, знаходяться наркотичні чи психотропні речовини;
- поза увагою суду залишилось, що ризики на які посилається прокурор є недоведеними, натомість ОСОБА_7 має місце проживання у м. Одесі;
- визначений судом розмір застави є завідомо непомірний для ОСОБА_7 , оскільки ні обвинувачений, ні його близькі родичі вже протягом тривалого часу не можуть внести заставу в зазначеному розмірі.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати відносно ОСОБА_7 цілодобовий домашній арешт з електронним засобом контролю.
В судове засідання апеляційного суду захисник ОСОБА_6 неодноразово не з'являвся, натомість надав до суду клопотання про здійснення апеляційного розгляду за його відсутності, окрім того просив відео-конференцію не проводити.
Водночас, від прокурора ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд апеляційної скарги сторони захисту без її участі, у зв'язку із чим колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 107 та ст. 422-1 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності учасників судового провадження та фіксацію судового засідання технічними засобами не здійснювати.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
За викладених обставин колегія суддів критично оцінює посилання захисника ОСОБА_6 щодо показів та пояснень обвинуваченого ОСОБА_7 під час досудового розслідування з приводу обставин інкримінованого йому злочину та зауважує, що на теперішній час судом досліджуються докази, тобто триває стадія судового розгляду, в ході якої, з огляду на положення ст.ст. 89, 94 КПК України, буде надана відповідна оцінка діям обвинуваченого та обґрунтованості самого обвинувачення.
Проте, зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, який пов'язаний із незаконним обігом наркотичних речовин, вчинений за попередньою змовою групою осіб, його характеру та тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним (позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки, виходячи з вищевикладеного, є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, враховуючи те, що судовий розгляд кримінального провадження на теперішній час триває та ще не завершено, свідки підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду, зауважує на тому, що в даному провадженні об'єктивно існує також ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків.
Разом із тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 не має законних джерел прибутку та інкримінований останньому кримінальне правопорушення пов'язане із незаконним придбанням, перевезенням, зберіганням з метою збуту психотропних речовин, а також враховуючи кількість вилучених психотропних речовин, колегія суддів вважає, що до теперішнього часу існує ризик можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується.
Апеляційний суд критично оцінює доводи сторони захисту щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_7 місця проживання у м. Одесі, оскільки зазначені доводи не підтверджені жодним документальним доказом.
Окрім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , пов'язаний із незаконним придбанням, перевезенням, зберіганням з метою збуту психотропних речовин, обіг якої обмежено - амфетамін, у особливо великому розміру, який в свою чергу має негативний вплив на осіб, які вживають зазначені речовини, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини, їх родин та суспільства в цілому.
Водночас, оцінюючи посилання сторони захисту на непомірність для обвинуваченого ОСОБА_7 , визначеної в якості альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, апеляційний суд вважає необґрунтованими та звертає увагу на наступне.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На переконання апеляційного суду, на теперішній час проблема наркозлочинності прямо порушує права всіх людей (в тому числі й тих, що не вживають наркотичні речовини) на життя та здоров'я, безпечне середовище, а вживання наркотичних засобів та психотропних речовин наносить невиправну шкоду життю та здоров'ю особи, які відповідно до Конституції України визнаються найвищою соціальною цінністю та потребують пріоритетного захисту з боку держави.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд 1-ої інстанції, при визначені розміру застави, врахувавши характер інкримінованого обвинуваченому злочину, тяжкість можливого призначеного покарання, характеристику його майнового стану, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування застави у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого обвинуваченому злочину, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого - залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 31.05.2023, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України на стадії судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29.07.2023 включно, з визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4