Єдиний унікальний № 336/3363/22 Головуючий в 1 інст. Боєв Є.С.
Провадження № 33/807/471/23 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
30 червня 2023 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення, за участі ОСОБА_1 , захисника Лихосенка Є.О. за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідності ОСОБА_1 - адвоката Лихосенка Є.О. на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2023 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000, 00 гривень з позбавленням його права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір,-
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що 14 липня 2022 року о 19 год. 42 хв. в м. Запоріжжі, по вул. М. Краснова, біля будинку 9 А, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Greatwall Voleex C 30 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушенням мови; від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820 на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом залишення транспортного засобу без порушень ПДР.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 , - адвокат Лихосенко Є.О. вважає постанову суду першої інстанції незаконною і такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що ОСОБА_1 не відмовлявся від огляду, лише вимагав взяти в нього інший вид біологічного середовища (сечу, кров або слину). Однак йому неправомірно було відмовлено у вищевказаному.
ОСОБА_1 під час події виконував всі вимоги лікаря, крім видихання в технічний прилад.
Під час допиту лікар ОСОБА_2 пояснив, що ОСОБА_1 відмовився від задачі будь-яких зразків, в тому числі сечі, крові та слини.
Апелянт вказує, що такі показання лікаря ОСОБА_2 спростовуються відеозаписами з місця події.
Суд першої інстанції вказаним обставинам не надав належної оцінки, формально вказав, що такі рекомендації не мають обов'язковості.
Наголошує, що відеозаписи свідчать про невідповідність даних, вказаних у протоколі фактичним обставинам справи.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 та просить постанову місцевого суду скасувати, а провадження в справі закрити.
Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника - адвокат Лихосенка Є.О.; перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як убачається з матеріалів провадження та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у провадженні доказах.
Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР України ОСОБА_1 дотримано не було.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться:
- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №067824 (а.с.1), яким ОСОБА_1 звинувачено в тому, що він 14 липня 2022 року о 19 год. 42 хв. в м. Запоріжжі, по вул. М. Краснова, біля будинку 9 А, керував транспортним засобом Greatwall Voleex C 30 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушенням мови; від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як за допомогою спеціального технічного засобу Alcotest Drager 6820 на місці зупинки транспортного засобу, так і у закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху. Від керування відсторонений шляхом залишення транспортного засобу без порушень ПДР;
- в акті огляду та направленні на огляд (а.с.5-6), якими встановлено, що ОСОБА_1 під час події мав виражені ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від огляду, як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров'я відмовився;
- у висновку КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР від 14.07.2022 року (а.с.7), яким встановлено, що ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння відмовився;
- у письмових поясненнях ОСОБА_1 (а.с.9), в яких він вказав, що він відмовився від проходження огляду через те, що йому не надати документів на прилад Драгер;
- на оптичному носії інформації у вигляді СД-диску, який містить відеозаписи з місця події.
Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об'єктивно узгоджуються між собою.
Розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації стороною захисту наданих їй прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_1 в порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду і вважає, що матеріли в справі не містять інформації про обставини, які підлягають перевірці в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, оскільки вони підтверджують інкриміновані обставини.
Суд відхиляє доводи апелянта, оскільки вони є безпідставними, виходячи з наступного.
Зокрема, з приводу доводів про те, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до змісту відеозаписів встановлено, що ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції. Під час суплікування з водієм ОСОБА_1 в останнього були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння. На пропозицію працівника поліції пройти огляд на місці зупинки, водій ОСОБА_1 відмовився. Однак, водій погодився пройти огляд в закладі охорони здоров'я.
Перебуваючи в закладі охорони здоров'я, водій ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився, тим самим порушив п.2.5 ПДР України.
Слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 не вимагав від лікаря надання йому сертифікату на прилад «Драгер», а без пояснення причин відмовився від подальшого проведення медичного огляду.
Суд також відхиляє доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, а лише вимагав надати можливість здати інший вид біологічних матеріалів.
Так, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року N 1452/735, предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча, змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Також може використовуватись і кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти інші біологічні зразки.
Тобто, тільки в силу певних обставин, коли водій без свідомості чи перебуває в важкому стані і у нього неможливо відібрати біологічне середовище (сечу), предметом дослідження можуть бути інші біологічні середовища, в тому числі і кров.
Оскільки ОСОБА_1 перебував в свідомості і, впродовж перебування у медичному закладі свідомо не продув спеціальний прилад.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянта щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції або медичного персоналу лікарні було необ'єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції або медичним персоналом (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо), ОСОБА_1 чи його захисник до суду не надали.
Тому, за встановленими у судовому засіданні обставинами, аргументи апелянта щодо відсутності належних та допустимих доказів його провини у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд визнає безпідставними та розцінює, як спосіб захисту з метою уникнути справедливого покарання за скоєне.
Апеляційний суд наголошує, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.
Враховуючи вказані висновки, суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст. ст. 33 35, 38, ч. 1 ст. 130 КУпАП, урахувавши характер вчиненого правопорушення, особи правопорушника, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керуванням всіма видами транспортних засобів, є тим стягненням, що відповідно до ст. 23 КУпАП, буде сприяти запобіганню вчинення ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Лихосенка Є.О., залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2023 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 336/3363/22