єдиний унікальний номер справи: №937/8086/20
номер провадження №22-ц/824/1091/2023
02 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних прав:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.», на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Голосіївського районного суду міста Києва Машкевич К.В.,
у цивільній справі №937/8086/2020 за позовом ОСОБА_1 до представництва в Україні Турецькі авіалінії авіаперевезення про захист прав споживача, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за невиконання договору пасажирських перевезень,-
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до представництва в Україні Турецькі авіалінії авіаперевезення за результатами розгляду якого просила стягнути матеріальні збитки у сумі 14 011 грн. 70 коп., витрати на проїзд у сумі 475 грн. 70 коп., витрати на поштове відправлення у сумі 44 грн. 60 коп. та моральну шкоду у сумі 50 000 грн.
В обґрунтування позову зазначаючи, що 25 серпня 2020 року вона, через представництво Турецькі авіалінії авіаперевезення, замовила два квитки на рейс ТК1470 Airbus А321 №235-9488033169 та №235-9488023168 на виліт 27 серпня 2020 року о 09 год. 55 хв. із міста Запоріжжя до Санкт-Петербургу через Стамбул (Туреччина) - Анталія (Туреччина) , за які сплатила кошти у сумі 15011,70 грн. Проте, 27 серпня 2020 року позивача та її неповнолітнього сина не було допущено до посадки на літак працівником відповідача. Причиною відмови стало те, що кордон з російською федерацією для громадян України закрито. Позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення їй вартості придбаних квитків, на що отримала письмову відповідь про те, що їй нарахована сума до повернення складає 2922 грн. 02 вересня 2020 року вона надіслала відповідачу претензію, однак відповіді не отримала. Свої зобов'язання щодо вартості двох авіаквитків позивач виконала у повному обсязі, в свою чергу відповідач взяті на себе зобов'язання з авіаперевезення не виконав, обумовлену послугу не надав, грошові кошти не повернув, що стало підставою для звернення до суду. Вказуючи, що внаслідок неправомірних дій відповідача, їй було завдано моральну шкоди, яка полягає в емоційних стражданнях, пов'язаних з невиконанням договору перевезення, оскільки вона не змогла вилетіти в м. Санкт-Петербург, де має постійну роботу за патентом, а її син не зміг продовжити навчання в загальноосвітній школі м. Санкт-Петербург. Завдану моральну шкоду оцінює у 50 000 грн. Також, нею були понесені витрати за проїзд до міста Запоріжжя і назад до міста Мелітополя та за поштове відправлення претензії, які остання просить покласти на відповідача.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2020 року справу було передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2020 року у справі було відкрито провадження.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2020 року змінено в частині визначення суду першої інстанції. Справу направлено до розгляду до Голосіївського районного суду м. Києва.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Представництва в Україні Турецькі авіалінії авіаперевезення на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 14011,70 грн., витрати на проїзд в сумі 475,70 грн., витрати за поштове відправлення претензії 44,60 грн. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, компанія «Тюркіш Ерлайнз Інк.» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи, що компанією було направлено відзив на позовну заяву з додатками до Печерського районного суду міста Києва, які в матеріалах справи відсутні. Зазначаючи, що позивача та її сина не було допущено до перевезення у зв'язку з відсутністю у них документів необхідних для подорожі, а саме, які б підтверджували, що пасажири відносяться до певної категорії громадян, стосовно яких застосовуються винятки із загальної заборони в'їзду іноземців до російської федерації, або, що вони зареєстровані та проживають в окремих районах Донецької та Луганської областях. Долучені до матеріалів справи документи щодо наявності у позивача патенту на працевлаштування в російській федерації, навчання її сина школі міста Санкт-Петербург, не надавали їм право на виїзд до вказаної країни, виходячи з розпорядження Уряду російської федерації від 16 березня 2020 року № 635-р. В свою чергу, компанія не несе відповідальності за відсутність у пасажирів необхідних для подорожей документів. Крім того, позивач придбала авіаквитки економ-класу за тарифом QN2XPВО, правилами якого передбачено, що кошти за квиток не повертаються, повернення коштів не дозволено навіть з медичних причин. У зв'язку з чим, позивачу було запропоновано до повернення суму не використаних аеропортних зборів у розмірі 1 461 грн. за кожен квиток. Отже, оскільки позивач з неповнолітнім сином не змогли скористатися послугою авіаперевезення не з вини відповідача, підстави для задоволення позову, відсутні.
До апеляційної скарги скаржником долучено відзив на позовну заяву з додатками, а саме, копії: електронних квитків; Розпорядження Уряду РФ від 16 березня 2020 року № 635-р в редакції станом на 27 серпня 2020 року з перекладом на українську мову; витяг з правил тарифу QN2ХРВО; докази направлення відзиву усім учасникам справи.
Долучаючи вказані докази, скаржник зазначив, що 22 лютого 2022 року ним було подано зазначений відзив та долучені до нього докази до Печерського районного суду міста Києва, у якому дана справа перебувала на розгляді. Проте вказаний відзив з додатками у матеріалах справи відсутній.
Так, згідно ч.ч. 1-3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частинами 1-3 ст. 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З листа Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року вбачається, що 23 лютого 2021 року на адресу суду надійшов відзив по справі № 937/8086/20-ц. Пізніше матеріали справи на запит № 22-ц/824/807/709/21 були направлені до Запорізького апеляційного суду для розгляду.
Отже, враховуючи, що відповідач подав відзив на позовну заяву з відповідними доказами у відповідності з вимогами ЦПК України, проте зазначені документи в матеріалах справи відсутні, колегія суддів вважає за можливе врахувати долучені скаржником докази, під час перегляду оскаржуваного рішення.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було.
Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
На час розгляду справи до суду апеляційної інстанції сторонами в справі не було надано заперечень щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 через веб-сайт www.my.tickets.ua придбала два квитки на рейс ТК1470 Airbus А321 номери квитків №235-9488033169 та №235-9488023168 на виліт 27 серпня 2020 року о 09 год. 55 хв. із міста Запоріжжя до Санкт-Петербургу через Стамбул (Туреччина) - Анталія (Туреччина) за які сплатила кошти в розмірі 15 011,70 грн. (а.с. 50, 52).
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина було не допущено до посадки на літак працівником відповідача, з підстав закриття кордону з боку російської федерації для громадян України.
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з питанням щодо повернення сплачених коштів за квитки, та отримала електронний лист згідно якого, сума повернення за невикористані квитки могла становити лише 2 922 грн. (а.с. 51).
02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Туркіш Аеролінії з претензією, у якій просила повернути їй кошти у сумі 15 011 грн. 70 коп. (а.с. 54).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача матеріальних збитків, суд першої інстанції виходив з того, що ст. 105 ПК України містить вичерпний перелік підстав для звільнення перевізника від обов'язку виплачувати компенсацію, до яких не відноситься обставина, що стала підставою для відповідача щодо відмови у перевезенні позивача та її сина.
Однак погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції в повній мірі неможливо, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 908 ЦК України встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ст.910 ЦК України передбачає, що за договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а у разі здавання багажу, доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу. Укладання договору перевезення пасажира та багажу з перевізником підтверджується видачею пасажирського квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Частинами 1-3 ст. 97 Повітряного Кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що повітряні перевезення виконуються на підставі договору між авіаперевізником та пасажиром або вантажовідправником. Кожний договір повітряного перевезення та його умови засвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним перевізником або уповноваженими ним організаціями (агентами). Документами на повітряне перевезення є: 1) квиток (паперовий або електронний) - при перевезенні пасажира; 2) багажна квитанція (паперова або електронна) - при перевезенні речей як багажу пасажира; 3) транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) у паперовому або електронному вигляді - при перевезенні вантажу.
Згідно пунктів 2-4 Розділу 1 Глави ІІІ Правил повітряних перевезень та обслуговування пасажирів і багажу, укладення договору повітряного перевезення та його умови підтверджуються квитком, який видається пасажиру авіаперевізником або агентом з продажу.
Квиток надає право пасажиру, зазначеному у квитку, на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов'язує авіаперевізника здійснити перевезення пасажира і його багажу та надати інші послуги відповідно до договору повітряного перевезення, крім випадків, визначених у пункті 5 цієї глави.
Умови договору додаються до квитка і мають містити інформацію для пасажирів про обмеження відповідальності під час перевезення пасажира та багажу, про податки і збори; час початку та закінчення реєстрації на рейс, посадки у повітряне судно; інформацію щодо зареєстрованого багажу та ручної поклажі; строки пред'явлення претензій щодо неналежного перевезення пасажирів та багажу; інформацію щодо заборони перевезення окремих речей у зареєстрованому багажі або у ручній поклажі; права пасажирів у разі відмови у перевезенні, скасування чи тривалої затримки рейсу; адресу авіаперевізника, за якою пасажири мають змогу направляти свої звернення; іншу інформацію, яку авіаперевізник вважає необхідною для пасажира.
Пунктом 37 ч. 1 ст. 1 ПК України встановлено, що електронний квиток - електронний документ, що включає маршрут-квитанцію, видану авіаперевізником або від імені авіаперевізника, електронні купони та, у разі використання, документ для посадки.
Згідно пунктів 3-4 Глави XXVIII зазначених Правил, авіаперевізник, його агент з продажу під час оформлення квитків зобов'язані довести до відома пасажирів та надати у письмовому вигляді умови договору (авіаперевізника, на рейс якого здійснено оформлення квитка), правила застосування тарифу, за яким придбано квиток, адміністративні формальності під час подорожі за відповідним маршрутом, важливі повідомлення, які стосуються перевезення небезпечних речовин у багажу та ручній поклажі, інші повідомлення, які авіаперевізник вважає за потрібне довести до відома пасажира.
У разі продажу повітряного перевезення за допомогою веб-сайту зазначена інформація доводиться до відома пасажира в електронному вигляді через сайт, за допомогою якого здійснюється бронювання повітряного перевезення.
Авіаперевізник, здійснюючи рекламні акції, повинен надавати споживачам повну інформацію щодо вартості перевезення, яка має включати суму тарифу та всіх державних податків і зборів, аеропортових зборів/такс та зборів/такс авіаперевізника. Здійснюючи оплату квитка на рейс авіаперевізника, пасажир погоджується з усіма умовами договору повітряного перевезення та правилами авіаперевізника. Авіаперевізник зобов'язаний опублікувати свої правила на веб-сайті авіакомпанії та контактну інформацію, у тому числі контакти цілодобової довідкової служби.
Відповідно до ч.3 ст. 101 ПК України дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на повітряні перевезення, крім питань, які врегульовані цим Кодексом, правилами повітряних перевезень пасажирів та вантажів, міжнародними договорами України.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
За змістом ч. 4 ст. 105 ПК України доведення факту інформування пасажира про правила та умови перевезення, порядок бронювання місць на рейсах, тарифи, такси (збори), про розклад та строки виконання рейсу покладається на авіаперевізника, його агента з продажу, туристичного оператора та інших уповноважених організацій за місцем укладання договору повітряного перевезення.
За матеріалами справи вбачається, що 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 через веб-сайт www.tickets.ua придбала два квитки на рейс ТК1470 Airbus А321 номери квитків №235-9488033169 та №235-9488023168 на виліт 27 серпня 2020 року о 09 год. 55 хв. із міста Запоріжжя до Санкт-Петербургу через Стамбул (Туреччина) - Анталія (Туреччина).
Станом на дату придбання позивачем авіаквитків, чинним було Розпорядження Уряду РФ від 16 березня 2020 року № 635-р, згідно якого, з 18 березня 2020 року тимчасово обмежено в'їзд до країни іноземних громадян і осіб без громадянства. У пункті 2 Розпорядження міститься перелік осіб, до яких не застосовується тимчасове обмеження на в'їзд до країни.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що під час придбання квитків, до позивача було доведено зміст зазначеного розпорядження.
В подальшому, з метою здійснення авіаперельоту, ОСОБА_1 з сином прибули до аеропорту міста Запоріжжя, проте останніх не було допущено до повітряного перевезення у зв'язку із ненадання документів на підтвердження віднесення їх до певної категорії громадян, стосовно яких застосовуються винятки із загальної заборони в'їзду до російської федерації.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем було надано працівнику авіакомпанії документи на підтвердження віднесення її та сина до певної категорії громадян, стосовно яких застосовуються винятки із загальної заборони в'їзду до російської федерації.
Водночас, колегія суддів бере до уваги, що відповідачем не доведено факту інформування позивача, під час придбання нею квитків, про наявність тимчасового обмеження в'їзду до російської федерації іноземних громадян і осіб без громадянства, а також не доведено до її відома інформацію про перелік осіб, до яких не застосовується тимчасове обмеження на в'їзд до країни, що міститься у розпорядженні Уряду РФ від 16 березня 2020 року № 635-р, що свідчить про порушення її права, як споживача послуги перевезення, щодо повного інформування про послугу перевезення. При цьому, зазначена інформаціє була суттєвою для прийняття позивачем рішення про придбання квитків.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача коштів, сплачених нею за авіаквитки, оскільки її права, як споживача послуги перевезення, були порушені.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що обставина, що стала підставою для відмови у перевезенні позивача та її сина не відноситься до переліку ст. 105 ПК України, є помилковим, оскільки зазначена стаття регулює відносини пов'язані з компенсацією пасажирам коштів у разі скасування рейсу. Проте, у даному випадку, рейс на який позивачем були придбані авіаквитки, скасовано не було, а її та її сина не було допущено до повітряного перевезення у зв'язку із ненадання документів на підтвердження віднесення їх до певної категорії громадян, стосовно яких застосовуються винятки із загальної заборони в'їзду в російську федерацію. Таким чином, обґрунтування суду першої інстанції наявності підстав для стягнення на користь позивача матеріальної шкоди (коштів, сплачених за авіаквитки), є помилковим.
Колегія суддів вважає, що оскільки права позивача, як споживача послуги перевезення, були порушені, що потягло за собою понесення нею додаткових витрат у сумі 475 грн. 70 коп. на проїзд до м. Запоріжжя і назад до м. Мелітополь та на поштове відправлення претензії в сумі 44 грн. 60 коп., що підтверджується проїзними документами на автобус, квитанціями, описом (а.с. 21-23) то висновки суду щодо необхідності покладення вказаних витрат на відповідача, є обґрунтованими.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., суд першої інстанції виходив із наявності порушеного відповідачем права позивача щодо отримання послуги перевезення, що призвело до завдання їй моральних страждань. При цьому, під час визначення розміру моральної шкоди, судом було враховано принципи законності, об'єктивності, розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 9 ч. 2 зазначеної статті, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст.. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Отже, вимога про відшкодування моральної шкоди, є похідною від вимоги про захист прав позивача, як споживача послуги.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
У справі, що переглядається, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахувавши порушення відповідачем прав позивача щодо надання послуги, яке полягало у нездійснення нею та її сином вильоту у запланований час, що призвело до завдання їй моральних страждань, врахувавши принципи законності, об'єктивності, розумності та справедливості дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення на її користь моральної шкоди у сумі 5 000 грн. вказаний розмір відшкодування, колегія суддів вважає таким, що відповідає обсягу спричинених страждань позивачу, є достатнім для відновлення її прав.
Посилання скаржника на те, що відповідачем не було надано всіх необхідних документів для подорожі, а також, що нею придбано авіаквитки економ-класу за тарифом QN2XPВО, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, виходячи з відсутності доказів на підтвердження доведення до її відома розпорядження Уряду російської федерації від 16 березня 2020 року № 635-р, що могло суттєво вплинути на її рішення щодо придбання квитків.
Пунктом 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 вказаної статті встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення сплачених позивачем коштів за авіаквитки підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини рішення у вказаній частині, у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак, підлягає залишенню без змін.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу компанії «Тюркіш Ерлайнз Інк.» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 12 серпня 2022 року в частині стягнення матеріальних збитків змінити, виклавши його мотивувальну частину, в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: