єдиний унікальний номер справи: №757/39893/20-ц
номер провадження №22-ц/824/286/2022
01 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
при секретарі Довгополій А.В., Малишевському О.В.
за участю представників відповідача - Сушак В.М., Карпеєєва К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року та на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року, ухвалені під головуванням судді Печерського районного суду м. Києва Волкової С.Я.,
у цивільній справі № 757/39893/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення коштів
та за зустрічним позовом Державного підприємства «Інформаційні судові системи» до ОСОБА_1 , третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги та застосування наслідків недійсності правочину, -
встановила:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення грошових коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що між ними укладено договір про надання правничої допомоги № 111119 від 11 листопада 2019 р., на підставі якого він представляв інтереси відповідача у справі № 910/14467/19.Вказував, що після винесення судом рішення у вказаній справі державне підприємство звернулося до нього із запитом про підготовку та подання до апеляційної інстанції апеляційної скарги, що ним і було зроблено, з метою отримання оплати за надану правничу допомогу було складено акт від 06 серпня 2020 року, направлено акт на адресу відповідача для підписання та оплати. Однак, оплата за надану правничу допомогу не надійшла. Тому просив задовольнити заявлені позовні вимоги та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 130 000 грн.
У жовтні 2020 року Державним підприємством «Інформаційні судові системи» пред'явлено зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору надання правничої допомоги № 111119 від 11 листопада 2019 року недійсним, застосування наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги Державного підприємства «Інформаційні судові системи» обґрунтовані тим, що воно є розпорядником державних і бюджетних коштів, оскільки засновано Державною судовою адміністрацією України і державі належить 100 відсотків статутного капіталу державного підприємства, вчинення цього правочину відбулося у результаті зловмисної домовленості представника державного підприємства та адвоката ОСОБА_1, за вартістю, що значно перевищує ринкову вартість аналогічних послуг, без застосування публічної процедури закупівлі послуг, з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 75 ГК України. Крім того зміст правочину протирічить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також Державним підприємством «Інформаційні судові системи» подано клопотання про тлумачення правочину.
Ухвалою суду від 04 січня 2021 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, вимоги Державного підприємства «Інформаційні судові системи» за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення коштів.
Зустрічний позов Державного підприємства «Інформаційні судові системи» задоволено.
Визнано недійсним договір № 111119 про надання правничої допомоги від 11 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Інформаційні судові системи».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Інформаційні судові системи» грошові кошти у сумі 86 000,00 грн., 2 102,00 грн. сплаченого судового збору.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2021 року додатково стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Інформаційні судові системи» 2 102,00 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просив суд скасувати рішення та додаткове рішення, ухвалити нове про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову та стягнути понесені ним судові витрати. Вказуючи при цьому на порушення судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, зокрема, ухвалення рішення без повного з'ясування обставин у справі, які мають значення для справи, що полягали у невірному тлумаченні умов договору, що призвело до неправильного визначення загальної вартості договору, та,у зв'язку із цим, невірного застосування норм матеріального права.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, 23 вересня 2021 року підприємство подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначало про те, що зміст актів виконаних послуг не визначає предмет правочину, суд першої інстанції правильно здійснив тлумачення і визначив зміст спірного правочину, сторони не визначили у змісті договору загальну суму послуг, фактично здійснили поділ предмету закупівлі на частини, спірний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, а його зміст суперечить Цивільному кодексу, Закону України № 922 «Про публічні закупівлі», положенням ст. 75 Господарського кодексу України, а також інтересам держави та суспільства.
У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представники Державного підприємства «Інформаційні судові системи» не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, у судове засідання не з'явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, у силу вимог ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено, що ДП «Інформаційні судові системи» згідно з пунктом 1 розділу І Статуту, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України № 1142 від 26 листопада 2019 року, є державним комерційним підприємством, яке засноване на державній власності, та належить до сфери управління Державної судової адміністрації України.
11 листопада 2019 року між адвокатом ОСОБА_1 (виконавець) та ДП «Інформаційні судові системи» (клієнт) укладено договір № 111119 про надання правничої допомоги.
Зі змісту вказаного договору вбачається, що:
згідно п 1.1. договору, клієнт уповноважує виконавця надавати йому правничу допомогу у порядку та обсягах, визначених у даному договорі;
згідно п. 2.1. договору виконавцю на підставі звернення клієнта надаються повноваження щодо надання наступної правничої допомоги:
- представляти і захищати права, свободи та інтереси клієнта у суді, правоохоронних органах, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду питань, що стосуються клієнта;
- представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в органах та перед особами, які здійснюють виконання судових рішень;
- на підставі звернення клієнта надавати й інші види правничої допомоги, передбаченої чинним законодавством України;
- звернення клієнта із запитом (завданням) про надання правничої допомоги може здійснюватися у будь-якій формі, з якої виконавцеві буде зрозумілий зміст запиту: шляхом звернення в усній формі, звернення з письмовим запитом, через використання телефонного зв'язку, електронної пошти. Однак, у разі звернення з запитом до виконавця у будь-якій іншій формі, окрім письмової, наступні претензії клієнта щодо строку та інших характеристик наданої правничої допомоги не приймаються і виконавець вважається таким, що діяв сумлінно та не порушив умов цього договору;
згідно п. 3.1.4. договору, клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати правову допомогу у відповідності до умов розділу 4 договору: правову допомогу, що надається за даним договором, клієнт оплачує в гривнях шляхом переказу суми, що зазначена у додатку до цього договору; оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту підписання даного договору та/або відповідного акту про надання правничої допомоги у випадках, передбачених пунктом 4.4. даного договору, та/або у порядку та строки визначені у додатку до цього договору; за результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої правничої допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту факсимільним зв'язком або поштою, або електронною поштою за вибором виконавця; акт про надання правничої допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5-ти днів з моменту його надіслання клієнту, останній не надав виконавцю письмові аргументовані заперечення на акт.
Отже, договір № 111119 від 11 листопада 2019 року про надання правничої допомоги є договором про надання послуг.
Невід'ємною частиною цього договору є додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 111119 від 11 листопада 2019 року, яким сторони погодили наступне:
згідно з п. 1 додатку, сторонами досягнуто згоди, що вартість надання правничої допомоги виконавцем складає 2 000 грн. без ПДВ за 1 годину;
згідно з п. 2 додатку, сторони погодили, що орієнтовний обсяг годин, які виконавець витрачає на надання основних видів правничої допомоги в залежності від обсягу та складності складає:
- ознайомлення із матеріалами справи та формування попередньої правової позиції: від 3 годин до 20 годин у цивільній, господарській, адміністративній справі; від 2 годин до 10 годин у справі про адміністративне правопорушення; від 5 годин до 30 годин у кримінальній справі,
- складання адвокатського запиту, звернень, заяв, скарг та інших документів у позасудовому порядку, заяв, клопотань та пояснень у судовій справі від 2 годин до 10 годин,
- складання заяви, клопотання або скарги у кримінальній справі від 3 годин до 15 годин,
- складання проекту господарського договору, або договору цивільно-правового характеру, мирової угоди у судовій справі, договору у сімейній справі від 3 годин до 15 годин,
- правовий аналіз правочину від 3 годин до 8 годин,
- складання претензії, вимоги або іншого подібного документу від 3 годин до 10 годин,
- складання позовної заяви, зустрічної позовної заяви та позову третьої особи із самостійними вимогами:у цивільній справі, або цивільного позову у кримінальній справі від 3 годин до 15 годин, у господарській та адміністративній справі від 5 годин до 30 годин,
- складання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення: у цивільній справі від 3 годин до 15 годин, у господарській та адміністративній справі від 5 годин до 20 годин,
- складання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу: у цивільній справі від 5 годин до 20 годин, у господарській, адміністративній та кримінальній справі від 8 годин до 30 годин,
- складання касаційної скарги, відповіді на касаційну скаргу: у цивільній справі від 8 годин до 30 годин, у господарській, адміністративній та кримінальній справі від 12 годин до 40 годин,
- участь у судовому засіданні від 2 годин до 8 годин,
- представництво інтересів на підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності, участь у переговорах від 2 годин до 8 годин,
- участь у процесуальних діях у кримінальних справах, таких як, допит, впізнання, обшук тощо від 3 годин до 50 годин,
- складання заяв, клопотань, скарг на стадії виконавчого провадження від 3 годин до 20 годин,
- участь у виконавчих діях від 3 годин до 8 годин,
згідно з п. 3 додатку, клієнт зобов'язаний оплачувати виконавцю правову допомогу не пізніше трьох календарних днів з дня звернення клієнта із запитом (завданням) про надання правничої допомоги, зробленому в порядку передбаченому пунктом 2.1.5. договору, у розмірі, що буде розрахований виконавцем, виходячи з приблизного розрахунку часу, необхідного для забезпечення її надання, та вартості, що передбачена у пункті 1 даного додатку.
Зі змісту договору про надання правничої допомоги і додатку № 1 до нього вбачається, що сторонами визначена лише вартість 1 години послуг і їх орієнтовний, зокрема, мінімальний і максимальний обсяг (кількість), втім не визначена загальна сума договору.
З матеріалів справи також вбачається, що адвокатом ОСОБА_1 в інтересах ДП «Інформаційні судові системи» подано до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 910/14467/19, яка була отримана судом 17 березня 2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18 березня 2020 року відкрито провадження у справі № 910/14467/19 за апеляційною скаргою ДП «Інформаційні судові системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2020 року.
Згідно акту № 5 надання правничої допомоги від 06 серпня 2020 року, підписаного адвокатом ОСОБА_1, відповідно до вимог договору № 111119 від 11 лютого 2019 року та на виконання завдань клієнта, адвокатом надана наступна правова допомога: підготовка апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 910/14467/19, направлення її до суду 06 березня 2020 року та всім учасникам справи. За поданою апеляційною скаргою відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18 березня 2020 року у справі № 910/14467/19 відкрито апеляційне провадження. Кількість витраченого часу - 6 год. 30 хв. Загальна сума коштів - 13 000 грн.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що оскільки спірний правочин про надання за державні кошти правничої допомоги, укладений між ДП «Інформаційні судові системи» та адвокатом ОСОБА_1 на загальну (максимальну) суму у розмірі 824 000 грн., що значно перевищує поріг у 200 000 грн., який визначений Законом України «Про публічні закупівлі», то укладений договір суперечить цьому Закону.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорар), порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за надані послуги, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Згідно ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
У ч.ч. 3-4 ст. 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:
перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац 1 ч. 3 ст. 213 ЦК України).
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац 1 ч. 3 ст. 213 ЦК України).
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 213 ЦК України).
Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц.
Перший рівень тлумачення правочину дає змогу встановити, що сторонами погоджено лише орієнтовний обсяг годин на надання основних видів правової допомоги, при цьому ціна договору складає 2 000 грн. за одну годину роботи.
Зокрема, укладений сторонами договір не містить вичерпного переліку видів правничої допомоги, яка на його підставі може бути надана, оскільки п. 2.1.4 містить посилання на те, що ОСОБА_1 на підставі звернення ДП «Інформаційні судові системи» може надавати й інші види правничої допомоги передбаченої законодавством України, а п. 2 додатку № 1 до договору вказує, що в ньому наведений перелік лише основних видів правничої допомоги, тобто не містить виключного переліку правничої допомоги, та містить лише орієнтовний обсяг годин, остаточна кількість яких вказується в актах надання правничої допомоги.
Повноваження ОСОБА_1 на надання певного виду правничої допомоги надається на підставі запиту (завдання) про надання правничої допомоги. Обсяг та вартість правничої допомоги розраховується ОСОБА_1 та зазначається у актах про надання правничої допомоги, який складається за результатами надання правничої допомоги та підписується представниками кожної із сторін. Відповідно до чого в актах про надання правничої допомоги вказується загальна вартість правничої допомоги, розрахована відповідно до обсягу фактично наданої правничої допомоги з урахуванням погодженої сторонами вартості надання правничої допомоги за 1 годину.
Тобто за першим рівнем тлумачення положень договору неможливо встановити загальну вартість наданих виконавцем послуг, конкретно визначену договором. Однак положення договору свідчать про те, що загальна вартість послуг визначається виконавцем в акті.
Зазначене підтверджується за допомогою тлумачення договору за другим та третім рівнями.
Зокрема, той факт, що підприємством сплачено грошові кошти за отримані послуги у сумі 86 000 грн. на основі попередніх актів, свідчить про його намір реалізації вказаних умов договору. Крім того, аналіз актів про надання правничої допомоги від 14 листопада 2019 року № 1, від 24 грудня 2019 року № 2, від 17 січня 2020 року № 3, від 05 березня 2020 року № 4, від 06 серпня 2020 року № 5, свідчить, що у актах зазначено мінімальний обсяг годин витрачених на надання правничої допомоги. Відтак, суд доходить до висновку, що усталена практика правовідносин між сторонами, передбачає оплату послуг в мінімальних обсягах.
Таким чином, суд першої інстанції, досліджуючи умови договору, необґрунтовано дійшов висновку, що вартість предмету закупівлі становить вартість максимального обсягу послуг. Такий висновок також суперечить усталеній практиці правовідносин між сторонами.
З урахуванням вищевикладених умов договору № 111119 від 11 листопада 2019 року і додатку № 1 до нього, колегія суддів приходить до висновку, що договором не передбачена загальна вартість послуг, оскільки така вартість розраховується у актах, виходячи з обсягу фактично наданих послуг. А отже, вартість предмету закупівлі становить вартість фактично наданих послуг, розрахунок якої здійснено в актах.
Законом України «Про публічні закупівлі» (в редакції чинній на день укладення договору) установлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» замовники - суб'єкти, визначені згідно із ст. 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.
Згідно п 3 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків;
Положеннями ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що цей Закон застосовується до замовників, визначених п.п. 1-3 ч.1 ст. 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.
Аналіз ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що дія цього Закону поширюється також на випадки укладення договорів про закупівлю правничої допомоги та/або інших юридичних послуг.
Як було зазначено вище, вартість предмету закупівлі становить вартість фактично наданих послуг, розрахунок якої здійснено в актах.
Відтак, при дослідженні змісту договору на предмет дотримання сторонами вимог Закону України «Про публічні закупівлі» необхідно виходити з загальної вартості наданих скаржником послуг за договором, визначеної в актах.
Відповідно до актів надання правничої допомоги загальна вартість наданих адвокатом ОСОБА_1 послуг становить 99 000 грн.
З урахуванням вищевикладених умов договору та положень Закону України «Про публічні закупівлі» (вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 200 000 грн.) під час укладення спірного договору сторони не повинні були застосувати його вимоги щодо дотримання умов, порядку і процедури закупівель за державні кошти, розпорядником яких є державне підприємство.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спірний правочин суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», є помилковим.
Крім того, колегія суддів також не може погодитися з висновком суду першої інстанції про здійснення сторонами договору поділу предмету закупівлі на частини всупереч вимогам ч. 7 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», виходячи з наступного.
Згідно ч. 7 ст. 2, ч. 3 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» забороняється придбання товарів, робіт і послуг, а також укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.
Так, виходячи зі змісту укладеного сторонами договору та специфіки правовідносин з надання послуг, визначення загального обсягу послуг, надання яких планується за договором, то відповідно поділ предмета закупівлі є неможливим, оскільки залежить від обсягу запитуваних замовником послуг. Натомість обсяг запитуваних замовником послуг визначається ним самостійно, виходячи з потреб в отриманні професійної правничої допомоги, що виникають в процесі здійснення ним своєї діяльності.
Відповідно до ст. 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування:.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Отже, сторонами дотримано вимоги закону щодо визначення ціни договору, оскільки, з урахуванням положень п. 1 додатку № 1 до договору та ст. 189 ГК України ціна договору сторонами визначена у розмірі 2 000 грн. за годину роботи під час надання послуги.
Щодо недотримання сторонами встановлених законом принципів публічних закупівель як підстави для визнання правочину недійсним, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацом 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники у будь-якому випадку повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог ч.4 ст. 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до ст. 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених ч.2 ст. 32 та абзацом восьмим ч.3 ст.35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до ст.18 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини п'ятої цієї статті.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про публічні закупівлі» за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, розробленими відповідно до цього Закону, члени тендерного комітету замовника, уповноважена особа (особи), члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.
За порушення вимог, установлених цим Законом в частині прийнятих рішень, вибору і застосування процедур закупівлі, відповідальність несуть члени тендерного комітету або уповноважена особа (особи) персонально.
За вказані порушення ст. 164-14 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
Таким чином, встановлені судом першої інстанції допущені сторонами при укладенні договору порушення вимог Закону України «Про здійснення публічних закупівель» та ст. 75 ГК України не є підставою для визнання договору нікчемним в силу спеціального закону (ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Водночас відповідно до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Державне підприємство «Інформаційні судові системи» посилається на ч. 1 ст.203 ЦК України як на підставу визнання оспорюваного правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Встановлені судом першої інстанції порушення законодавства не пов'язані зі змістом договору та з зобов'язаннями сторін за договором, унаслідок чого відсутні підстави для визнання правочину недійсним в силу положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, а отже не підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину.
Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладені у пункті 18 постанови № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ провизнання правочинів недійсними», зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.28 ЦК України: 1) правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основ держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне заволодіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України): правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказами вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 22 постанови № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розглядуцивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦКнеобхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Проте обвинувального вироку суду чи постанови про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, якими було б встановлено вину посадових осіб ДП «Інформаційні судові системи» у незаконному заволодінні майна підприємства при укладенні договору про надання правничої допомоги до суду не надано.
Крім цього, скаржник не оскаржував рішення суду першої інстанції, з цих підстав.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору про надання правничої допомоги № 111119 від 11 листопада 2019 року.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування правових наслідків недійсності правочину.
Щодо стягнення з ДП «Інформаційні судові системи» на користь ОСОБА_1 13 000 грн. за надану правничу допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 11 листопада 2019 року між адвокатом ОСОБА_1 (виконавець) та ДП «Інформаційні судові системи» (клієнт) укладено договір № 111119 про надання правничої допомоги, згідно умов якого, клієнт уповноважує виконавця надавати йому правничу допомогу у порядку та обсягах, визначених у даному договорі, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси клієнта у суді; представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду питань, що стосуються клієнта.
Згідно додатку № 1 до вказаного договору, сторони погодили, що вартість надання правничої допомоги виконавцем складає 2 000 грн. без ПДВ за 1 годину.
06 серпня 2020 року адвокат ОСОБА_1 направив на поштову адресу ДП «Інформаційні судові системи» акт № 5 надання правничої допомоги від 06 серпня 2020 року, де зазначено, що адвокатом надана наступна правова допомога: підготовка апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 910/14467/19, направлення її до суду 06 березня 2020 року та всім учасникам справи. За поданою апеляційною скаргою відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18 березня 2020 року у справі № 910/14467/19 відкрито апеляційне провадження. Кількість витраченого часу - 6 год. 30 хв. Загальна вартість послуги - 13 000 грн.
Згідно наявної в матеріалах справи копії апеляційної скарги, адвоката ОСОБА_1 в інтересах ДП «Інформаційні судові системи» подано до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 910/14467/19.
Проте, згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18 березня 2020 року, провадження у справі № 910/14467/19 відкрито за апеляційною скаргою ДП «Інформаційні судові системи» на рішення Господарського суду міста Києва від 30 січня 2020 року.
Тобто, зміст акту № 5 не відповідає фактично виконаній роботі, а відтак, підстави для стягнення на користь скаржника коштів у сумі 13 000 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31 січня 2020 року у справі № 910/14467/19, відсутні.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження відмови ДП «Інформаційні судові системи» в задоволенні розгляду акту № 5 про надання правничої допомоги від 06 серпня 2020 року, який був поданий позивачем.
Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладених обставин, заявлених скаржником вимог, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення заявлених вимог підприємства є такими що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
А відтак, судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового, про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог до ДП «Інформаційні судові системи» про стягнення коштів, а також відмовити ДП «Інформаційні судові системи» у задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 , третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги та застосування наслідків недійсності правочину.
З огляду на наведене, додаткове рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Інформаційні судові системи» сплаченого судового збору, підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, за яким:
ОСОБА_1 відмовити в задоволенні вимог до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення коштів.
Відмовити Державному підприємству «Інформаційні судові системи» в задоволенні зустрічних позовних вимог до ОСОБА_1 , третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання недійсним договору про надання правничої допомоги та застосування наслідків недійсності правочину.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач:
Судді: