про відмову в забезпеченні позову
21 липня 2023 року ЗПП/320/81/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви,
20.07.2023 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову, поданою до подання позовної заяви, у якій заявник просить суд вжити такі заходи забезпечення позову:
- зупинити дію рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році" до набрання законної сили рішення у справі за позовом акціонера до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та скасування рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період діє воєнного стану у 2023 році".
Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що він є акціонером Публічного акціонерного товариства "Центренерго", якому належить 200 штук голосуючих простих акцій товариства.
Позивач повідомив, що 26.04.2023 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку було прийнято рішення №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період діє воєнного стану у 2023 році".
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення від 26.04.2023 №466, оскільки вважає, що фактично вказане рішення вносить зміни до Закону України "Про акціонерні товариства" в частині порядку скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств, шляхом прийняття рішення з цього питання акціонерами-власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій товариства самостійно, без участі органів управління такого товариства.
Крім того, позивач зауважив, що вказане рішення зумовило порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 , оскільки воно обмежує права акціонера на участь в управління товариства через членів наглядової ради.
Також позивач зазначив, що рішення від 26.04.2023 №466 має очевидні ознаки протиправності, а саме: невідповідність рішення статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства"; перевищення повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку при прийнятті вказаного рішення; невідповідність рішення положенням Статуту ПАТ "Центренерго"; порушення прав міноритарних акціонерів (власників 5 і більше відсотків голосуючих акцій товариства) на участь в управлінні товариства.
Позивач стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову, заявлених ним у вказаній заяві, може істотно ускладнити виконання судового рішення у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви, здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною п'ятою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92270719) зазначено, що “умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача”.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 78022699).
У заяві про забезпечення позову позивач просить суд: зупинити дію рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році" до набрання законної сили рішення у справі за позовом акціонера до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання протиправним та скасування рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період діє воєнного стану у 2023 році".
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2021 у справі №296/10605/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 97494866) зазначив, що юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26.11.2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21.12.2019 у справі № 826/14366/15, від 04.03.2020 № 450/1236/17.
Зважаючи на викладене, рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році", яке позивач має намір оскаржити у судовому порядку, є нормативно-правовими актами.
Як було вказано вище, в силу положень частини п'ятої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження нормативно-правового акта, забезпечення позову шляхом зупинення такого нормативного документу допускається лише за умови встановлення очевидних ознак його протиправності (1) та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта (2).
Таким чином, забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта можливо лише за одночасної наявності двох умов: 1) встановлення очевидних ознак протиправності такого акта; 2) порушення цим актом прав, свобод або інтересів заявника.
Забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Як зазначено вище, позивач, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, зазначає про те, що рішення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення від 26.04.2023 №466 має очевидні ознаки протиправності, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не відповідає вимогам Закону України "Про акціонерні товариства" та Статуту ПАТ "Центренерго" та порушує права міноритарних акціонерів на участь в управлінні товариства.
Проте, суд зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.07.2022 у справі №640/31850/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 105465857).
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, поданої до подачі позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що посилання позивача на очевидну протиправність рішення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення від 26.04.2023 №466 є лише припущенням.
Крім того, позивач не надав жодних обґрунтованих пояснень щодо того, яким чином невжиття заходів забезпечення позову стосовно спірного наказу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки заявник не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви.
2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Дудін С.О.