20 липня 2023 року Київ справа № 320/9644/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області у прийнятті у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відмова відповідача у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною та такою, що порушує її права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Адміністративний позов було направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 11.04.2023 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в електронний кабінет.
Однак представник відповідача правом подання до суду відзиву на позов не скористався, заяви про визнання позову або будь-якої іншої до суду не подав.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 17 лютого 2021 року набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", у зв'язку із чим їй було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 .
У позовній заяві позивачем вказано, що вона багато років проживає на території України, працює в Україні та сплачує податки.
В той же час позивачем вказано, що одночасно з отриманням тимчасового посвідчення громадянина України вона зобов'язалась протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України "Про громадянство України", а якщо протягом двох років позивач не надасть документи про підтвердження припинення громадянства іншої держави, рішення про оформлення набуття громадянства України щодо нього буде скасовано відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України".
На виконання вказаного зобов'язання вона ще у 2021 році звернулась до посольства російської федерації в Україні із заявою про вихід із громадянства російської федерації, про що посольство видало довідку від 9 листопада 2021 року.
Електронною поштою 02.06.2022 позивач направила запит до Міністерства іноземних справ російської федерації з проханням повідомити про результати розгляду її заяви.
Листом від 07.06.2022 № 14380/кд-гр начальник відділу Консульського департаменту Міністерства іноземних справ російської федерації повідомив позивачу, що рішення по її заяві прийняте не було, у зв'язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні.
Таким чином, у позивача наразі існує незалежна від неї причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), оскільки на території України припинили роботу російські закордонні установи і фактично процедура припинення громадянства російської федерації для тих осіб, які проживають на території України, не здійснюється. Вказане свідчить про наявність права у позивача подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
У позовній заяві позивачем вказано, що з огляду на зазначені обставини, вона 18 листопада 2022 року подала до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернення, в якому обґрунтувала неможливість отримання документа про припинення громадянства російської федерації, копію довідки про подачу до посольства російської федерації заяви про вихід з громадянства, а також декларацію про відмову від іноземного громадянства. На підставі зазначених документів просила прийняти декларацію та прийняти рішення про можливість видачі їй паспорта громадянина України
Листом від 20.12.2022 № Т-2374/6/8010-22/8010.4.2/5011-22 відповідачем було повідомлено позивача, що наразі у неї відсутні підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв'язку з чим декларацію про відмову від громадянства російської федерації від 18.11.2022 повертають їй.
З наявних в матеріалах справи доказів випливає, що 16 січня 2023 року позивач повторно подав до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернення, в якому вказав на неможливість отримання документа про припинення громадянства російської федерації, а також декларацію про відмову від іноземного громадянства. На підставі цих документів просив прийняти декларацію та прийняти рішення про можливість видачі їй паспорту громадянина України.
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 10.02.2023 № Т-71/6/8010-23/8010.4.2/453-23 позивача було повідомлено, що Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно повертає їй декларацію про відмову від громадянства російської федерації від 18.11.2022.
Позивач, вважаючи зазначену відмову протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів ч.1 ст.1 Закону України "Про громадянство України" громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Приписами ст.6 Закону України "Про громадянство України" встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" визначено, що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Водночас приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" передбачено, що зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Приписами абз. 12 ст.1 Закону України "Про громадянство України" визначено, що зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Згідно з пунктами 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України".
Відповідачем було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 .
Також, як самостійно вказано позивачем, ним до відповідача було подано зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.
Довідкою посольства російської федерації в Україні засвідчено що 09.11.2021 від позивача прийнята та зареєстрована за № 269100460 заява про вихід із громадянства російської федерації.
Листом від 07.06.2022 № 14380/кд-гр на заяву позивача Міністерство закордонних справ російської федерації повідомило позивача, що її заява з питання виходу з громадянства була узгоджена з мвс росії і фсб росії, однак у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні відповідне рішення не було прийняте.
Суд зазначає, що порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим 14 листопада 2002 р. № 1325.
Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.
Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф.
Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства російської федерації не допускається.
Під час розгляду справи було встановлено, що строк, до якого позивач мав би надати до відповідача документ на підтвердження припинення громадянства російської федерації, спливає у лютому 2023 року.
Однак, як встановлено під час розгляду справи, з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Водночас всі дипломатичні відносини з російською федерацією розірвано.
В матеріалах справи міститься лист відповідача, направлений у відповідь на супровідний лист позивача, яким було повідомлено про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від громадянства іноземної держави.
У позовній заяві вказано, що у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення усіх дипломатичних зв'язків з країною-агресором, вона позбавлена можливості подання заяви до посольства вказаної країни про вихід з громадянства. Крім того, матеріали справи свідчать, що листом Міністерства закордонних справ російської федерації у відповідь на звернення позивача було повідомлено, що рішення по її заяві про вихід із громадянства російської федерації не було прийняте і про неможливість подання клопотання про припинення громадянства російської федерації позивача у інший спосіб, окрім як до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації при наявності у неї документа, що підтверджує дозвіл на проживання. Вказані обставини, як зазначає позивач, послугували підставою для подання нею до відповідача разом із супровідним листом, в якому наведено обставини наявності об'єктивних причин відсутності можливості звернення до уповноважених органів іноземної держави із клопотанням про припинення громадянства такої держави, декларації про відмову від іноземного громадянства.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає, що приписами ч. 4 ст. 8 Закону України "Про громадянство" визначено, що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Натомість, як встановлено під час розгляду справи, листом відповідача від 20.12.2022 року та 10.02.2023 було повернуто позивачу декларацію про відмову від іноземного громадянства із посиланням на відсутність підстав подання такої.
Суд зазначає, що зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи країни агресора не працюють, проте з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої країни з незалежних від неї причин, що в свою чергу призводить до фактичного порушення прав такої особи.
Відтак з огляду на обставини справи суд дійшов висновку про те, що позивач мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.
Однак відповідачем за результатом розгляду поданого позивачем супровідного листа та декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано позивачу мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз'ясненні норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданому позивачем супровідному листу та декларації.
Вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнати протиправною відмови Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
В той же час враховуючи встановлення обставин не здійснення відповідачем належного розгляду поданих позивачем документів, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути звернення позивача щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації із врахуванням висновків суду у даній справі.
Аналогічний правовий висновок викладено у Постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 520/15266/21 та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2023 у справі № 380/13527/22.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1 та 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Положеннями ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом з'ясовано, що позивачем на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи: договір про надання правової допомоги адвокатом від 23 лютого 2023 , додаток № 1 до договору № 23/02/23, опис послуг від 28 лютого 2023 року, ордер на надання правової допомоги від 27 лютого 2023 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серії ПТ № 2137 від 18 квітня 2018 року.
З наданих доказів видно, що гонорар адвоката за домовленістю сторін (клієнта та адвоката) становить 10 000,00 грн.
Водночас згідно з ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі № 910/8443/17.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Est/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16 (касаційне провадження № К/9901/5750/19).
Також суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.
Крім того, судом встановлено сплату позивачем судового збору у розмірі 1 073,60 грн.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача необхідно присудити понесені нею судові витрати в розмірі 6 073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (вул. Березняківська, буд. № 4-А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42552598) у прийнятті в ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (вул. Березняківська, буд. № 4-А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42552598) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо прийому у неї декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації із врахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 6 073 (шість тисяч сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. № 4-А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42552598).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.