21 липня 2023 рокум. Ужгород№ 260/2354/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії , -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить: 1) Визнати протиправним та скасувати рішення №58 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.08.2022 року, про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII; 2) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та перерахувати і здійснити виплату пенсії, з моменту звернення із заявою від 29.07.2022 року до відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував на пенсії за віком та 29 липня 2022 року звернувся із заявою про призначення пенсії згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення про відмову в переведенні, вказавши, що з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10 грудня 2015 року, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року. 04 липня 2001 року набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 червня 2001 року, статтею 14 якого посади голови та секретаря сільської ради віднесено до відповідних категорій посад в органах місцевого самоврядування. Відтак, на переконання відповідача-2 з 01 жовтня 2011 року по 26 листопада 2020 року позивач працював на посадах, віднесених до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців, у зв'язку з чим відсутні підстави для перерахунку пенсії та переходу на інший вид пенсії. Таке рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки посади на яких він перебував з 01 жовтня 2011 року по 26 листопада 2020 року віднесені до категорій посад державних службовців, та мають бути зараховані до стажу державної служби.
Відповідач -1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивач з 04.03.1980 по 29.08.1994 року працював на посаді голови виконкому Лавківської сільської ради, з 01.01.2011 року по 01.05.2011 року - на посаді секретаря Лавківської сільської ради, з 18.12.2012 року по 04.07.2019 року - на посаді голови Лавківської сільської ради. В той же час, посада сільського голови та секретаря сільської ради з 04 липня 2001 року є посадою органу місцевого самоврядування та не належить до відповідних категорій посад державних службовців. Робота на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби по 04 липня 2001 року. Стаж державної служби позивача станом на 01 травня 2016 року без урахування періоду роботи в органах місцевого самоврядування, становить 14 років 5 місяців 26 днів. Відтак, позивач станом на 01 травня 2016 року не має 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби.
Відповідач - 2 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що оскільки загальний стаж позивача на посадах державної служби станом на 01 травня 2016 року становить 14 років 5 місяців 26 днів, тобто не відповідає вимогам, встановленим п. 10-12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 889.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що 29 липня 2022 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» та про проведення перерахунку пенсії у зв'язку з переведенням з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у перерахунку пенсії від 04 серпня 2022 року № 58 відмовлено позивачу у переведенні на інший вид пенсії, у зв'язку з відсутністю підстав для такого переведення.
У вказаному рішенні відповідач -2 зазначив, що з 01 жовтня 2011 року по 26 листопада 2020 року позивач працював на посадах, віднесених до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців. Відтак, з урахуванням записів трудової книжки до стажу на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців для визначення права на призначення пенсії відповідно до Закону № 3723 зараховується період роботи на посаді голови виконкому Лавківської сільської ради з 04.03.1980 року по 29.08.1994 року. Тобто, станом на 01 травня 2016 року, на день набрання чинності Закону України «Про державну службу» № 889 позивач не обіймав посаду державних службовців та стаж його роботи на посадах, віднесених до категорій державних службовців складає 14 років 5 місяців 26 днів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
До 1 травня 2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до ст.90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ.
Пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII передбачено, що Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII.
Так, відповідно до п.10 вищевказаного Закону, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 року у зразковій справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №676/4235/17.
Статтею 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у п.2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Отже, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби.
Відповідно до довідки Виконавчого комітету Мукачівської міської ради позивач у період з 04.03.1980 року по 29.08.1994 року працював у Мукачівському райвиконкомі на посаді голови виконкому Лавківської сільської ради (стаж 14 р. 05 м. 26 дн.); з 01.01.2011 року по 01.05.2011 року працював на посаді секретаря Лавківської сільської ради (стаж 04 м.01 дн); з 18.12.2012 року по 04.07.2019 року працював на посаді голови Лавсківської сільської ради (стаж 06 р. 06 м. 17 дн.) та у період з 05.07.2019 року по 26.11.2020 року на позивача покладено виконання обов'язків старости у селі Лавки до обрання на перших виборах старости (стаж 01 р. 05 м. 26 дн.).
Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби було визначено «Порядком обчислення стажу державної служби», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок №283).
Згідно із пунктом 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Порядок №283 втратив чинність у зв'язку із затвердженням 25.03.2016 року постановою № 229 Кабінету Міністрів України нового Порядку обчислення стажу державної служби.
Згідно з п. 4 Порядку №229 до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Вищевказане спростовує доводи відповідачів про те, що стаж роботи позивача у період з 01 жовтня 2011 року по 26 листопада 2020 року на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця.
Отже, з урахуванням того, що позивач має стаж на посаді державної служби понад 10 років, та враховуючи, що станом на 01 травня 2016 року позивач працював на посаді, робота на якій зараховується до державної служби, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", у зв'язку з чим оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.08.2022 року № 58 є протиправним, та підлягає скасуванню.
Частиною 3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до п.4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 року №622, пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.
Оскільки позивач із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» звернувся до пенсійного органу 29.07.2022 року, а тому таке право на переведення та на отримання пенсії виникло в нього з дня звернення із відповідною заявою, тобто з 29.07.2022 року.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 4.1 розлілу IV Порядку № 22-1 заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з п. 4.10 Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, наслідком скасування, прийнятого ГУ ПФ України в Одеській області за результатами розгляду заяви позивача про перехід з пенсії за віком на пенсію державного службовця рішення є виникнення саме у цього територіального органу Пенсійного фонду України обов'язку перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Відтак, ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити переведення позивача з 29 липня 2022 року з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 р № 3723- XII «Про державну службу», у зв'язку із чим провести перерахунок і виплату пенсії, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачами не доведено правомірності рішення про відмову у перерахунку пенсії від 04 серпня 2022 року № 58 у зв'язку з чим, суд приходить висновку, що таке є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки матеріалами справи підтверджується право позивача на перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести позивача з 29 липня 2022 року з пенсії за віком на пенсію відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу України" від 16.12.1993 № 3723-XII та здійснити перерахунок та виплату його пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Глаголою Г.П. укладено договір про надання правової допомоги від 27 лютого 2023 року № 27/02/23.
Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 27/02/23 від 27 лютого 2023 року вартість наданих послуг адвокатом послуг становить 5000,00 грн.
На підтвердження наданих юридичних послуг представником позивача надано квитанцію на розрахунок готівкою № 11 на суму 5000,00 грн.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Також необхідно зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа № 260/2354/23 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Оцінюючи характер наданої адвокатом правової допомоги відповідно до представлених документів суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, підготовка та написання позовної заяви професійним/кваліфікованим адвокатом у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, представником позивача не надано суду детального опису робіт, наданих адвокатом, їх обсягу та часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
З огляду на це, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним із складністю цієї справи.
При цьому, суд враховує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Відтак, з огляду на нескладність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача -2 повинен становити 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04 серпня 2022 року № 58 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 29 липня 2022 року з пенсії за віком на пенсію відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу України" від 16.12.1993 № 3723-XII та здійснити перерахунок та виплату його пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят гривень) та витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. (одна тисяча триста гривень).
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька