79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.07.2023 Справа № 914/120/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Волошин Р.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м. Київ
до відповідача: Санаторій Моршин-прикордонник державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), м. Моршин, Львівська область
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», м. Київ
про: стягнення 11 470,22 грн шкоди
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Котік О.С.;
від третьої особи: не з'явився;
Хід розгляду справи.
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Санаторій Моршин-прикордонник державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення 11 470,22 грн шкоди.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023 справу № 914/120/23 розподілено для розгляду судді Юркевичу М.В.
Ухвалою від 10.01.2023 р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та надано строк сторонам для подання відзиву та відповіді на відзив.
Рух справи відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області № 56 від 10.04.2023, згідно п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Рішення зборів суддів Господарського суду Львівської області від 07.08.2020 р., призначено повторний автоматизований розподіл справи № 914/120/23 у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді (подання заяви про відставку).
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/120/23 розподілено для розгляду судді Запотічняк О.Д.
Ухвалою від 11.04.2023 року суд прийняв справу №914/178/23 до провадження та призначив розгляд справи на 25.04.2023.
19.04.2023 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи щодо позовних вимог (Вх. № 9608/23).
Ухвалами від 25.04.2023, 18.05.2023 та 30.05.2023 суд відкладав розгляд справи на 18.05.2023, 30.05.2023 та 20.06.2023 відповідно.
17.05.2023 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву (Вх. № 12403/23) та на електронну адресу суду надійшов аналогічний відзив (Вх. № 12397/23).
29.05.2023 на електронну адресу суду відповідачем надіслано пояснення у справі (Вх. № 13377/23) та аналогічні пояснення через систему «Електронний суд» (Вх. № 13393/23).
30.05.2023 позивачем подано додаткові поясненні у справі (Вх. № 13661/23).
12.06.2023 на адресу суду надійшла заява від представником третьої особи (Вх. № 14508/23).
19.06.2023 на адресу суду надійшла заява від представником третьої особи (Вх. № 15127/23).
Ухвалою від 20.06.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 11.07.2023.
В судове засідання 11.07.2023 з'явився представник відповідач заперечила проти позову з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити. Представник позивача та третьої особи не з'явились, причин не явки не вказали.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В судовому засіданні 11.07.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ «Страхова компанія «ТАС» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № FO-00458359 від 15.07.2019, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - «ДТП») виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Lexus ES, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Dacia Duster, реєстраційний номер НОМЕР_3 , водієм якого скоєно ДТП, була застрахована ТДВ «СТДВ «Глобус» (з 19.12.2019 приєднаний до ПАТ "СК "УСГ") згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ6245997, у зв'язку з чим останнім сплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 29 921,78 грн., проте сплачена сума не покриває фактичного розміру завданої шкоди, а відтак позивач вказує на те, що у відповідача на підставі ст. 1172 та 1194 Цивільного кодексу України виник обов'язок відшкодувати різницю між страховою виплатою та фактичним розміром завданої шкоди, зокрема у розмірі 11 470,22 грн.
Правова позиція відповідача.
Представник ОСОБА_2 -прикордонник державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) подала відзив на позовну заяву, просила у задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на наступне.
Вказала на недоведеність вимог про стягнення страхового відшкодування, зокрема в частині розміру страхового відшкодування здійсненого ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» на користь власника пошкодженого в результаті ДТП автомобіля марки Lexus ES, реєстраційний номер НОМЕР_2 (не вирахувано коефіцієнт зносу).
Правова позиція третьої особи.
ПАТ «СК «УСГ» здійснило виплату ПАТ «СК «ТАС» на підставі ремонтної калькуляції №ГО- ЦВ-28 від 26.02.2020 з урахуванням коефіцієнту зносу 49% без врахування заміни датчика передньої центральної лівої системи паркування та панелі лівої протитуманної фари.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
15.07.2019 між ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № FO-00458359 (надалі - «Договір»), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, зокрема, автомобілем Lexus ES, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
01.10.2019 року о 16 год. 00 хв. в м. Стрий по вул. Сколівська Львівської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю Застрахованого ТЗ Lexus ES, д.н. НОМЕР_2 та ТЗ Dacia Duster, д.н. НОМЕР_3 з під керуванням ОСОБА_4 .
Постановою від 24.01.2020 року Стрийського міськрайонного суду Львівської області справа № 456/3928/19, якою ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
В результаті зазначеної ДТП було пошкоджено Застрахований ТЗ Lexus ES, д.н. НОМЕР_2 , що підтверджується вищезазначеною постановою суду.
Згідно з ремонтною калькуляцією № 18716_17 від 03.10.2019 та додатком до страхового акту №02270/17/919 від 04.10.2019 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля ТЗ Lexus ES, д.н. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при спірному ДТП, склала 41 392,00 грн.
На підставі страхового акту №02270/17/919 від 04.10.2019 ПрАТ «Страхова компанія «ТАС», виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснило відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 41392,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №52730 від 08.10.2019 на суму 20 746,00 грн та зазначеним страховим актом, оскільки із його змісту вбачається, що сума у розмірі 20 646,00 грн була відшкодована шляхом взаємозаліку по несплаченим платежам за Договором.
Оскільки цивільна-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Dacia Duster, д.н. НОМЕР_3 , водієм якого скоєно ДТП, була застрахована ТДВ «СТДВ «Глобус» (з 19.12.2019 приєднаний до ПАТ "СК "УСГ") згідно договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AM6245997, позивач звернувся до нього із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 41 392,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №5991 від 28.02.2020, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» здійснило виплату ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» страхового відшкодування у розмірі 29 921,78 грн.
Постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.01.2020 року у справі № 456/3928/19, встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ВІЙСЬКОВОЮ ЧАСТИНОЮ НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді водієм санітаром, а також протоколом про адміністративне правопорушення серії БД №324273 встановлено, що ТЗ Dacia Duster, д.н. НОМЕР_3 належить ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ НОМЕР_1 .
Відтак, ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» звернулося до суду з позовом Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування залишку шкоди в розмірі 11470,22 грн на підставі ст. 1194 Цивільного кодексу України.
Оцінка суду.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з вимогами статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
За змістом статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за Договором відповідно до його умов, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі, а саме у розмірі 41 392,00 грн.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, в порядку суброгації.
Відносини ж між відповідачем та його страховиком (Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ») регулюються умовами, визначеними у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема полісом №АМ6245997, та правилами статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з частиною першою зазначеної статті у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
За твердженням ПрАТ «Страхова група «УСГ», страхове відшкодування було виплачено ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» у розмірі 29 921,78 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який розрахований на підставі п. 7.39 (б) Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (надалі - «Методика»).
Так, згідно із п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ;
3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;
5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів винятками стосовно використання зазначених вимог є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини));
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу І цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
В даному випадку, пошкоджений автомобіль Lexus ES, д.н. НОМЕР_2 , 2013 року випуску, що вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , тобто на момент ДТП строк експлуатації не перевищував 7 років, а в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів того, що складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами автомобіля Lexus ES, д.н. НОМЕР_2 , відновлювали ремонтом до настання спірної ДТП.
Отже, підстави вважати правомірним виплату страховиком відповідача позивачу витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням його зносу розрахованого на підставі п. 7.39 (б) Методики відсутні.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В силу приписів ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними.
Тобто, страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі (у даному випадку - позивачу) в обсязі, визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Таким чином, страховик відповідача, виплативши позивачу страхове відшкодування у розмірі 29 921,78 грн., виконав свої зобов'язання не в повному обсязі, враховуючи, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 41392,00 грн.
Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У зв'язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат до позивача перейшло право вимоги у відповідній частині до відповідача, оскільки страхова виплата страховика відповідача є недостатньою для повного відшкодування завданої ним шкоди.
Разом з тим, суд звертає увагу що за змістом ремонтної калькуляції від 03.10.2019 вартість ремонту пошкодженого автомобіля Lexus ES складає 41 392,00 грн.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18 Верховний Суд вказав, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17.
Позивачем не надано допустимих доказів, які підтверджують розмір завданої шкоди ТЗ Lexus ES д.н. НОМЕР_2 на суму 41 392,00 грн зокрема ним не долучено ні Актів виконаних робіт які підтверджували б виконання робіт з проведення відновлювального ремонту ТЗ Lexus ES д.н. НОМЕР_2 на загальну суму 41 392,00 грн ні рахунків виставлених СТО щодо реального відновлювального ремонту ТЗ.
ПрАТ «Страхова група «УСГ», страхове відшкодування було виплачено ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» у розмірі 29 921,78 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який розрахований на підставі п. 7.39 (б) Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (надалі - «Методика») із посиланням на відсутність пошкодження датчика передньої центральної лівої системи паркування та панелі лівої протитуманної фари . Не враховано фізичний знос на бампер, враховуючи його попередній стан, а тому належно підтвердженими є докази понесених витрат згідно ремонтної калькуляції від 26.02.2020 в сумі 29 921,78 грн., які були відшкодовані.
Щодо застосування строків позовної давності.
Представниками Відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності (Вх. № 5376/23 від 02.03.2023), оскільки позов подано із пропущенням строку позовної давності, тому що дорожньо - транспортна пригода, яка є страховим випадком сталася 01.10.2019, перебіг строку позовної давності почався на наступний день після ДТП і закічився - 01.10.2022.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для вчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Оскільки суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення по суті предмету спору, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, на переконання суду, позивач не довів правомірності вимог до відповідача, не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про перехід прав вимоги позивача до відповідача з огляду на недостатність страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди у межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, сплаченою страховиком військової частини.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Судові витрати.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, судовий збір залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2023.
Суддя Запотічняк О.Д.