13.07.2023 року м.Дніпро Справа № 908/2464/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 (суддя Боєва О.С.)
у справі № 908/2464/22
за позовом позивача-1 ОСОБА_1 , Закарпатська обл., м.Ужгород
позивача-2 ОСОБА_2 , Чернігівська обл., с.Велика Загорівка
позивача-3 ОСОБА_3 , Київська обл., с.Білогородка
позивача-4 ОСОБА_4 , м. Київ
до відповідача-1 приватного акціонерного товариства “Український графіт”, м. Запоріжжя
до відповідача-2 ОСОБА_5 , Запорізька обл., с.Нижня Хортиця
про визнання правочинів недійсними
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у даній справі призначено комплексну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса"; провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції звернулися до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за підписом представника адвоката Погрібної Світлани Олександрівни, в якій просили ухвалу господарського суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої скарги апелянти зазначають, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема, для правильного вирішення судом питання про наявність правових підстав для призначення експертизи у справі.
Також посилаються на те, що предметом позову є нематеріальна вимога, апелянти вважають, що у суду були відсутні підстави для призначення експертизи, оскільки для встановлення судом обставин відповідності оскаржуваного правочину діючим нормам законодавства необхідно дослідити саме дотримання порядку визначення ринкової вартості акцій в процедурі сквіз-ауту та відповідність ціни примусового викупу критеріям справедливості, а не встановлення конкретної грошової суми (величини).
Апелянти наголошують, що відповідач не був позбавлений можливості надати самостійно проведену експертизу або залучити висновки експертиз зі справи № 908/3492/19.
За твердженням скаржників, до предмету доказування у даній справі не входить з'ясування конкретного числового значення, на яке не відповідає ринкова вартість акцій справедливій, достатньо встановлення факту невідповідності, неправильного визначення емітентом (наглядовою радою) передбаченого законом порядку визначення ринкової вартості акцій.
Окремо вказують на необхідності при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінювати 1 акцію у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті, у зв'язку з чим, обов'язково має бути врахований Національний стандарт № 3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим.
Поміж іншим вважають, що судом при розгляді справи допущено дискримінаційний підхід та не враховано вимоги щодо швидкого та ефективного розгляду справи упродовж розумного строку.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
17.04.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/2464/22. Призначено справу до розгляду на 27.06.2023 на 14 годин 00 хвилин.
01.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідачів-1,-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просять скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
05.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від представника позивачів надійшла заява про витребування доказів, а саме інформацію у ПрАТ «Український графіт» та Ради національної безпеки і оборони України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із звільненням з посади судді ОСОБА_6 для розгляду справи №908/2464/22 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 зазначеним складом суду прийнято до свого провадження апеляційну скаргу позивачів на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі №908/2464/22. Розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 13.07.2023 о 11 год. 00 хв.
14.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від представника позивачів надійшла заява про відвід суддів Центрального апеляційного господарського суду Мороза В.Ф., Коваль Л.А., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 визнано необґрунтованим відвід колегії суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі Мороза В.Ф., Чередко А.Є., Коваль Л.А., заявлений представником ОСОБА_1 , Чернова О.С., Фещенко О.Г., Заболотного І.П. Передано заяву представника Юричко В.С., Чернова О.С., Фещенко О.Г., Заболотного І.П. про відвід суддів Мороза В.Ф., Чередко А.Є., Коваль Л.А. від розгляду справи №908/2464/22 на вирішення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2023 вирішення питання про відвід суддів Мороза В.Ф., Чередко А.Є., Коваль Л.А. від розгляду справи №908/2464/22 передано на розгляд судді Антоніка С.Г.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у задоволенні заяви позивачів про відвід суддів Мороза В.Ф., Чередко А.Є., Коваль Л.А. від розгляду справи № 908/2464/22 - відмовлено.
В судовому засіданні 13.07.2023 приймав участь представник позивачів в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду). Представник відповідача-1,-2 Задорожний О.В. повідомив у телефонному режимі, що у зв'язку з технічними проблемами, не в змозі вийти на зв'язок у судове засідання призначене на 13.07.2023 на 11:00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (зал судового засіданні №415а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку «EasyCon» (https://vkz.court.gov.ua/), на пдіставі чого було складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції»
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Зважаючи на те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, про що свідчать поданий відповідачами-1,-2 відзив на апеляційну скаргу, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів-1,-2.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник позивачів (апелянтів) у судовому засіданні 13.07.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Щодо заяви представника позивачів про витребування доказів, а саме інформацію у ПрАТ «Український графіт» та Ради національної безпеки і оборони України.
Заява обґрунтована тим, що запитувана інформація може довести неправомірність проведеного сквіз-ауту на ПрАТ «Український графіт».
Колегія суддів зауважує, що предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023, якою у даній справі призначено комплексну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Національному науковому центру "Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса"; провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Таким чином, предметом судового розгляду є не судове рішення, яким розглянуто спір по суті, а ухвала з процесуальних питань.
В даному випадку суду апеляційної інстанції належить дослідити наявність підстав для призначення експертизи у справі та зупинення провадження на час її проведення.
При цьому судом не надається оцінка доказами на предмет обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову, а перевіряється дотримання судом першої інстанції норм процесуального права та вимог, що встановлюються законом для вирішення питання щодо можливості призначення експертизи у справі (наявність підстав .дотримання порядку призначення тощо).
За таких умов, колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви представника позивачів про витребування доказів, оскільки обставини, які належить встановити суду з огляду на предмет та межі апеляційного оскарження, можуть бути з'ясовані виходячи з обсягу наявних матеріалів справи та на даній стадії розгляду відсутня потреба (дійсна необхідність) в отриманні інформації від ПрАТ «Український графіт» та Ради національної безпеки і оборони України, якою позивачі обґрунтовують свої позовні вимоги.
Щодо змісту оскаржуваної узвали та доводів апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява б/н, підписана 30.11.2020 адвокатом Погрібною С.О. від імені позивачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 до відповідачів 1. Приватного акціонерного товариства “Український графіт”, 2. ОСОБА_5 , з позовними вимогами про визнання недійсними правочинів щодо застосування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт” у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ “Український графіт” від 12.02.2019.
18.01.2023 до суду від відповідача-1 надійшов відзив. У відзиві відповідачем-1 в т.ч. викладено клопотання про призначення по справі № 908/2464/22 комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи.
Також аналогічне клопотання окремим документом додано до відзиву.
Керуючись ст.ст. 99-100, п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України, Законом України «Про судову експертизу», іншими нормативно-правовими актами відповідач-1 просив призначити по справі № 908/2464/22 комплексну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручити незалежній фаховій державній спеціалізованій експертній установі на розсуд суду: або Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» або Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України або Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи поставити наступне питання: - Яка, станом на 31.01.2019 ринкова вартість однієї простої іменної акції (код цінних паперів: (ISIN) НОМЕР_1 ) приватного акціонерного товариства “Український графіт” (код ЄДРПОУ емітента 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, б. 20) (ринкова вартість однієї простої іменної акції приватного акціонерного товариства “Український графіт” визначається для цілей обов'язкового продажу акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій у відповідності до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI (зі змінами та доповненнями)? (прим. пакет акцій, який підлягає такому обов'язкового продажу акціонерами становить 2 777 185 штук простих іменних акцій, що становить 3,9766% його статутного капіталу). Зупинити провадження по справі на час проведення судової експертизи, призначеної господарським судом в порядку п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України. Зазначив, що відповідач-1 гарантує авансування витрат, необхідних для проведення даної судової експертизи.
Задовольняючи вказане клопотання та призначаючи у справі судову експертизу, суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається із змісту позовної заяви, позивачі вважають, що правочини щодо застосування до них процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт” у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ “Український графіт” від 12.09.2019 є недійсними через заниження вартості викуплених акцій, а саме: визначена ціна примусового викупу акцій ПрАТ «Український графіт» за 3,35 грн. є несправедливою, з урахуванням того, що власний капітал (чисті активи) ПрАТ «Український графіт» за 2018 рік складав із розрахунку на одну акцію 52,77 грн., нерозподілений прибуток із розрахунку на одну акцію - 46,89 грн.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі №908/2464/22, обставини, з'ясування яких має значення для справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача-1 та призначення у справі комплексної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи.
В даному випадку для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, та зазначає з приводу доводів апеляційної скарги наступне.
Частиною 1 статті 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про призначення експертизи (п. 11), про зупинення провадження у справі (п. 12).
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є вимога позивачів про визнання недійсними правочинів щодо застосування до них процедури обов'язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій Приватного акціонерного товариства “Український графіт” у відповідності до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ “Український графіт” від 12.09.2019.
Підставами позову є те, що проведена на ПрАТ “Український графіт” процедура сквіз-ауту не відповідала вимогам Закону України “Про акціонерні товариства”, не переслідувала легітимну мету, оскільки мотиви мажоритарних акціонерів не відповідали суспільним інтересам, а запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій була несправедливою.
Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
А за положеннями п. 5 Постанови № 4 питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Апеляційний суд зауважує, що 08.02.2023 до Господарського суду Запорізької області позивачами було подано заперечення на клопотання про призначення експертизи та зупинення провадження (т. 2 а.с. 213-217). У вказаних запереченнях позивачі, зокрема, з посиланням на судову практику Верховного Суду, зазначили про відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування у даній справі, з огляду також і на те, що предметом позову є нематеріальна вимога. Крім того, наголосили на тому, що у відповідній категорії справ суд має визначити не ринкову вартість акцій як таку, а суму справедливої компенсації у значенні ч. 4 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 321 ЦК України, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції, яку позивачі мали б отримати.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 26.07.2018 у справі "Вартая проти Грузії" зазначив, що учасникові судочинства повинна бути дана можливість представити свою справу в умовах, які не призводять до "істотної незручності" порівняно з його опонентом. Право на справедливий судовий розгляд, серед іншого, включає право сторін висловлювати зауваження, які вони вважають такими, що стосуються справи. Причому це повинне бути не ілюзорне, а практичне й ефективне право. Таким воно може вважатися тільки в тому випадку, якщо суд фактично "чує" сторону, тобто її твердження належним чином аналізує.
Слід зазначити, що суд першої інстанції не надав оцінки запереченням позивачів та не навів мотивів їх відхилення, тобто не провів ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності призначення експертизи, в результаті дійшов передчасного висновку, що висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд обмежився лише посиланням на необхідність призначення у справі судової економічної та оціночно-будівельної експертизи, однак жодним чином не обґрунтував доцільності проведення експертизи, не встановив чи входять зазначені обставини до предмету доказування по справі та не надав обґрунтування необхідності вирішення поставлених експерту питань з урахуванням характеру предмета спору.
Колегія суддів зауважує, що згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.11.2020 у справі № 908/137/18 у разі оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити: 1) чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону; 2) чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури; 3) чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів.
Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду було чітко визначено перелік обставин, які необхідні для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.
Проте, як слідує зі змісту з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції поставлено на вирішення експерта питання щодо встановлення станом на 31.01.2019 ринкової вартості однієї простої іменної акції ПрАТ “Український графіт”.
Крім того, для правильного вирішення справи суду необхідно дослідити наскільки визначена в процедурі примусового відчуження акцій ринкова вартість цих акцій відповідає критерію справедливості. При цьому необхідно відокремлювати поняття “ринкова вартість” та “справедлива ціна (вартість)”.
Велика Палата Верховного Суду з посиланням на положення Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вказує на те, що в процедурі примусового відчуження акцій ціна має бути не лише ринковою, як того вимагає Закон України “Про акціонерні товариства”, а й справедливою.
Аналогічної правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18.02.2021 № 908/3492/19.
Отже, при проведенні сквіз-ауту ціна має бути не лише ринковою, а й справедливою. Це означає, що така ціна може бути вище ринкової, адже у особи без волі та бажання вилучають майно, яким вона володіла на праві власності і не планувала його відчужувати. З
За таких обставин, заперечення позивачів щодо проведення експертизи у тому вигляді, як її призначив суд першої інстанції, тобто без врахування вищенаведених висновків Верховного Суду з посиланням на норми законодавства та практику ЕСПЛ, є обґрунтованими та безпідставно не враховані судом при вирішенні питання щодо необхідності призначення експертизи та поставлення на розгляд експерту відповідного питання.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.
Згідно ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 73 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивачами до матеріалів справи долучено докази на підтвердження підстав позову, які в силу вимог ст. 86 ГПК України мають бути оцінені судом, а результат такої оцінки має бути викладений у мотивувальній частині рішення суду (ст. 238 ГПК України), як і наданим відповідачами, на спростування доводів позивачів, доказам.
Колегія суддів також зауважує, що згідно абз. 3 п. 2 Постанови № 4 якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19).
Водночас, судом першої інстанції не досліджувалося питання наявності в матеріалах справи будь-яких взаємно суперечливих доказів, що спонукало б суд призначити експертизу.
При цьому варто зазначити, що як передбачено ч. 1 та 2 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Апеляційний суд наголошує, що відповідачами не надано суду першої інстанції висновку експерта та доказів неможливості самостійно замовити експертне дослідження з об'єктивних причин (як-то відсутність необхідних для проведення експертизи матеріалів).
Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, поставивши на розгляд експерту наступне питання: «Яка, станом на 31.01.2019 ринкова вартість однієї простої іменної акції (код цінних паперів: (ISIN) НОМЕР_1 ) приватного акціонерного товариства “Український графіт” (код ЄДРПОУ емітента 00196204, місцезнаходження: Україна, 69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, б. 20) (ринкова вартість однієї простої іменної акції приватного акціонерного товариства “Український графіт” визначається для цілей обов'язкового продажу акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій у відповідності до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI (зі змінами та доповненнями)? (прим. пакет акцій, який підлягає такому обов'язкового продажу акціонерами становить 2 777 185 штук простих іменних акцій, що становить 3,9766% його статутного капіталу)?» не врахував висновки Верховного Суд у складі Палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, наведені у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 про те, що:
- при визначенні ринкової (справедливої) вартості акцій оцінці підлягає 1 акція у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті,
- у зв'язку з цим має бути обов'язково застосований Національний стандарт №3, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 №1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за №924/15615 (реєстраційний номер Методики 0.1.18);
- майновий метод оцінки має бути обов'язково застосований поряд з іншими методами оцінки.
Також, місцевий господарський суд не визначив обсяг необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів та не здійснив перевірку (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи.
Поміж іншого, поза увагою суду залишились й ті обставини, що з порушеного перед експертом питання вже була призначена експертиза у іншій справі.
Так, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.09.2022р. (з урахуванням ухвали від 23.09.2022р. про виправлення описки) у справі №908/3492/19, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2022, задоволено частково клопотання ПрАТ "Український графіт" від 08.09.2022р. про призначення повторної комплексної комісійної судової економічної та оціночно-будівельної експертизи. Призначено повторну комплексну комісійну судову економічну та оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта (тів) експертної установи поставлено питання: яка, станом на 31.10.2019р., ринкова вартість однієї простої іменної акції (код цінних паперів: (ISIN) UA4000069066) Приватного акціонерного товариства "Український графіт" (ринкова вартість однієї простої іменної акції ПрАТ "Український графіт" визначається для цілей обов'язкового продажу акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій у відповідності до ст. 652 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008р. (із змінами та доповненнями)? (прим. пакет акцій, який підлягає такому обов'язковому продажу акціонерами становить 2777185 штук простих іменних акцій, що становить 3,9766% його статутного капіталу).
Таким чином, призначена у справі № 908/3492/19 експертиза є аналогічною за змістом та характером питання тій, що призначена у справі № 908/2464/22. При цьому сторонами у даній справі не надано висновку експерта зі справи №908/3492/19, а судом не з'ясовувалося питання можливості його отримання та подання до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку призначення судом експертизи.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 228 цього Кодексу - на час проведення експертизи.
Приймаючи оскаржувану ухвалу від 28.02.2023 суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі № 908/2464/22 необхідно зупинити на час проведення експертизи.
З даного приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Дане право кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Європейський суд з прав людини щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродньо встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У пункті 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2006 у справі "Дульський проти України" (Заява N 61679/00) Суд нагадав, що "розумний строк" провадження має бути оцінений відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних державних органів, а також важливість предмета спору для заявника (див. серед інших "Фридлендер проти Франції" [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VI).
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012), «Зяя проти Польщі» (заява № 45751/10)).
Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Аналіз статті 228 ГПК України засвідчує, що зупинення провадження у справі може бути зумовлене об'єктивною необхідністю дотримання процесуальних строків розгляду справи та у випадках призначення судом експертизи також неможливістю проводити відповідні процесуальні дії, оскільки для проведення експертизи матеріали справи направляються до судово-експертної установи, а тому такий захід є цілком виправданим.
Господарським судам необхідно враховувати, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, в частині розумного строку розгляду справи.
Тривале безпідставне зупинення провадження у справі за відсутності підстав для призначення експертизи суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, та перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Виходячи з предмету та підстав заявленого позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не наведено мотивів щодо дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування та які не можуть бути самостійно з'ясовані судом на підставі наявних матеріалів справи, а також не обґрунтовано підстав, з яких суд першої інстанції вважав, що підтвердити чи спростувати обставини, на які посилаються сторони, можливо лише шляхом залучення особи, яка володіє спеціальними знаннями у певній галузі.
За приписами ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/2464/22 таким вимогам не відповідають, оскільки суд достатньо формально підійшов до призначення експертизи у справі, обмежившись загальними доводами відповідачів та посиланням на приписи ст. 99 ГПК України, без зазначення обґрунтованих мотивів, з огляду на предмет та підстави позову, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для призначення судово-економічної та оціночно-будівельної експертизи у даній справі та доцільність такого призначення та, відповідно, зупинення провадження на час її проведення.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що оцінка змісту наявних у справі документів, як і їх оцінка як доказів в підтвердження або спростовування певних обставин, здійснюється судом першої інстанції на стадії розгляду справи по суті, і при здійсненні даного апеляційного провадження судом апеляційної інстанції не здійснювалась оцінка саме змісту поданих доказів на предмет наявності або відсутності правових підстав для задоволення або відмови у задоволенні позовних вимог, а межі апеляційного провадження стосувались саме оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо процесуальних підстав призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі.
Статтею 280 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Ухвалення судом першої інстанції рішення про призначення експертизи та зупинення провадження у цій справі за визначених в оскаржуваній ухвалі підстав, є порушенням норм процесуального права ст. 13, 73, 74, 86, 99, 228 ГПК України, що призвело до постановлення необґрунтованого судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі та яке, відповідно до статті 280 ГПК України, належить скасувати.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/2464/22 із направленням матеріалів справи до цього суду для продовження розгляду.
У зв'язку зі скасуванням ухвал місцевого господарського, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/2464/22 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі № 908/2464/22 скасувати.
Справу № 908/2464/22 направити до Господарського суду Запорізької області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 21.07.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль