20 липня 2023 року
м. Чернівці
справа № 726/498/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів Лисака І. Н., Половінкіної Н. Ю.
секретар Скулеба А. І.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 травня 2023 року
головуючий в суді першої інстанції суддя Мілінчук С. В.
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом.
Позивачка,уточнивши вимоги, просила:
- стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у твердій грошовій сумі у розмірі 2684 гривні;
- стягнути з відповідача на її користь фактично понесені витрати у зв'язку із навчанням сина у вищих навчальних закладах, у розмірі 17635 гривень та 659 Євро 50 центів, що еквівалентно 26 450 гривень.
Позов мотивувала тим, що 25 січня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.
Від шлюбу у сторін є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що до повноліття сина із ОСОБА_2 на її користь стягувались аліменти на утримання дитини.
29 липня 2020 року їхній син був зарахований до Чернівецького індустріального фахового коледжу МОН України, відділення «Інформаційних технологій, фінансів, маркетингу, туризму». Протягом 2020-2022 років, позивачем сплачено за навчання сина 35270 гривень.
Окрім того, в листопаді 2022 року син поступив до Міжнародного університету LLC - державний та міжнародний гуманітарний навчальний заклад у м. Клайпеда, Литва. Позивачем сплачено початковий внесок за перший семестр навчання та проживання в гуртожитку в розмірі 45617 гривень.
Посилаючись на положення статей 199, 200 СК України, вважала, що відповідач повинен компенсувати їй половину фактично сплачених грошових коштів у зв'язку із навчанням сина.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 травня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у твердій грошовій сумі у розмірі 2684 гривні щомісячно, починаючи з 27 лютого 2023 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, але не більше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць піддано негайному виконанню.
Суд виходив з того, що ОСОБА_3 станом на час розгляду справи, є повнолітнім та продовжує навчання у іноземному вищому навчальному закладі, потребує матеріальної допомоги. Разом із тим, під час розгляду справи не було встановлено вартість навчання дитини у навчальному закладі.
Відповідач є працездатною особою, а той факт, що він не працює, не звільняє його від обов'язку утримувати свою повнолітню дитину, якщо вона продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги. Отже, суд дійшов висновку, що відповідач може надавати матеріальну допомогу та повинен сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Аліменти у розмірі 2684 гривень є достатнім заходом для захисту інтересів дитини та забезпечення прав їх платника.
Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача витрат, які понесла позивач у зв'язку із оплатою освітніх послуг, судом було встановлено, що позивачем у період із 2020 року по 2022 рік, було сплачено за навчання сина у Чернівецькому індустріальному фаховому коледжі грошові кошти у розмірі 35 270 гривень.
Разом із тим, у період до 2022 року ОСОБА_3 був неповнолітнім. Відтак, правила статті 199 СК України не застосовуються до правовідносин зі сплати аліментів у період неповноліття дитини. Окрім того встановлено, що із 2017 року, відповідач сплачував на користь позивача аліменти у розмірі 800 гривень, розмір яких підлягав щорічній індексації.
Отже, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу, якою передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.
Окрім того, оплата вартості навчання не відноситься до додаткових витрат, тому правові підстави для їх стягнення відсутні. Вказані позивачем обставини не є особливими і такими, що зумовлюють додаткові витрати у розумінні статті 185 ЦК України, з урахуванням особливих здібностей дитини. Окрім того, також відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 185 СК України у зв'язку з тим, що спільний син сторін став повнолітнім і не є дитиною.
В даному випадку, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину повинні визначатись за домовленістю між батьками. Натомість позивачем не були узгоджені питання щодо навчання сина, в тому числі і за кордоном. Навчальний заклад обрано позивачем з власної ініціативи, на власний розсуд, без погодження з відповідачем. В свою чергу, законодавством не передбачено стягнення вказаних витрат на користь позивача. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позову в цій частині.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задовлених вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в цій частині в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Суд, зобов'язавши відповідача сплачувати аліменти на навчання дитини, не зясував термін тривалості такого навчання.
У відповідача немає можливості перевірити чи продовжує його син навчання в іноземному закладі.
Позивачкою не доведено наявності можливості у нього сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання.
Рішення щодо навчання сина за кордоном з відповідачем не узгоджувалося.
Судом не взято до уваги те, що позивачка підтвердила ту обставину, що син працює та отримує заробітню плату.
В разі звернення сина до відповідача з проханням про фінансову допомогу, він буде намагатися надати її добровільно.
Апелянт ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Сплачені нею кошти у зв'язку зі навчанням сина до досягнення ним повноліття є додатковими витратами на утримання сина.
Відсутність фактів і доказів особливої обдарованості дитини чи хвороби, що підтверджується документально, не може бути причиною для формальної відмови в задоволенні позову в частині вимог про відшкодування фактично понесених витрат одного із батьків у зв'язку із навчанням неповнолітньої дитини.
Висновок суду про те, що додаткові витрати не можуть бути стягнуті на користь повнолітнього сина, не має відношення до фактичних обставин цієї справи, адже позивачем є один з батьків, яка здійнила такі витрати у зв'язку із навчанням неповнолітнього сина і просить стягнути на її користь половину від фактично сплаченої нею суми.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи відзиви на апеляційні скарги не подавали.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 25 січня 2017 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 800 гривень щомісячно до повноліття сина.
Згідно з договором про надання освітніх послуг № 176 від 27 липня 2020 року, неповнолітній син сторін ОСОБА_3 був зарахований на перший курс денної форми навчання Чернівецького індустріального фахового коледжу МОН України, відділення «Інформаційних технологій, фінансів, маркетингу, туризму». Загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання, тобто з 2020 року по 2024 рік, складала 60 296 гривень.
Згідно квитанцій АТ «Приватбанк», долучених позивачем у якості доказів до матеріалів справи, у період із 2020 року по 2022 рік, позивач сплатила за навчання сина у вказаному навчальному закладі 35 270 гривень.
Згідно з довідкою Чернівецького індустріального фахового коледжу №20 від 23 лютого 2023 року, ОСОБА_3 14 лютого 2023 року відрахований із числа студентів за власним бажанням.
Згідно з довідкою SF-7-013 від 13 лютого 2023 року ОСОБА_3 , був зарахований студентом першого курсу денної форми навчання Міжнародного університету LLC - державний та міжнародний гуманітарний навчальний заклад у м. Клайпеда, Литва. ОСОБА_3 не отримує стипендію.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина.
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Конструкція даної статті передбачає обов'язок батьків утримувати своїх дітей, які продовжують навчання та у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, надавати таку допомогу до досягнення ними двадцяти трьох років або до припинення навчання. Тобто нормами даної статті не передбачено обов'язку саме продовження навчання.
Отже, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Пленум Верховного Суду України надав роз'яснення щодо підстав виникнення обов'язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання.
Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року роз'яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Також при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Статтею 201 СК України передбачено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.
Як зазначено вище, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання (частини перша, друга статті 199 СК України).
Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що син відповідача ОСОБА_3 продовжує навчатися в іноземному вищому навчальному закладі та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, який є працездатною особою та на утриманні якого не перебувають неповнолітні літи чи непрацездатні батьки, зобов'язаний утримувати повнолітнього сина, врахувавши принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, дійшов правильного висновку про можливість стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання до закінчення ним такого навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку у розмірі 2684 гривень.
Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітнього сина, який продовжує навчатися, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_2 у виконанні його батьківських обов'язків стосовно його повнолітнього сина.
Доказів скрутного матеріального становища останнього, що унеможливлює утримання ним свого повнолітнього сина, який продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, суду не надано.
Такий висновок апеляційного суду угоджується з праовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 та 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19.
Безпідставним є аргумент апеляційної скарги про те, що у разі необхідності ОСОБА_2 добровільно надасть допомогу сину на навчання, оскільки нормами СК України прямо передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, які полягають у зобов'язанні обох з батьків брати участь у матеріальних витратах на дитину.
Також необґрунтованим є і аргумент скарги про те, що оскільки рішення щодо навчання сина за кордоном з відповідачем не узгоджувалося, підстав для стягнення з відповідача аліментів на таке навчання немає.
Нормами статті 199 СК України передбачено що підставою для стягнення з особи аліментів на утримання повнолітньої дитини є сам факт навчання дитини.
Обрання повнолітньої дитини на власний розсуд навчального закладу без погодження його із батьками не може бути підставою для відмови у стягненні аліментів на його користь на таке навчання.
Щодо вимоги про стягнення додаткових витрат у зв'язку із навчанням дитини у вищих навчальних закладах
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 у період із 2020 року по 2022 рік навчався у Чернівецькому індустріальному фаховому коледжі за напрямом «Інженерія програмного забезпечення».
У вказаний період ОСОБА_3 був неповнолітнім.
Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).
Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.
Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред'явила такий позов.
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, необхідно враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров'я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 та від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20.
Звертаючись з позовом до суду про стягнення з відповідача додаткових витрат у розмірі 17635 гривень, ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв'язку із навчанням дитини у вказаному вище навчальному закладі нею було сплачено кошти у розмірі 35 270 гривень, а отже половина таких понесених нею витрат підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Однак суд апеляційної інстанції зауважує, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України.
Вказані витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом в постановах від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 та від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19.
Окрім того, у справі встановлено, що із 2017 року відповідач сплачував на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_3 аліменти у розмірі 800 гривень, розмір яких підлягав щорічній індексації.
Позивачкою не ставилося питання щодо збільшення розміру таких аліментів у зв'язку із вступом та навчанням дитини у Чернівецькому індустріальному фаховому коледжі.
Встановивши, що навчання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції інстанції про відмову у стягненні додаткових витрат, понесених позивачкою на навчання повнолітнього сина ОСОБА_3 у Міжнародному університеті LLC - державний та міжнародний гуманітарний навчальний заклад у місті Клайпеда, Литва у розмірі 659 Євро 50 центів.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 був зарахований до вказаного вищого навчального 13 лютого 2023 року.
05 грудня 2022 року ОСОБА_3 став повнолітнім.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах, правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Отже, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1296цс15.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на навчання ОСОБА_3 у Міжнародному університеті LLC - державний та міжнародний гуманітарний навчальний заклад, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на відповідача не може бути покладено обов'язок по їх оплаті, оскільки норми глави 16 СК України не передбачають обов'язку батька брати участь у додаткових витратах на повнолітнього сина, що навчається.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 521/4397/17
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Враховуючи наведене вище, рішення, яке оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вказане рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 5 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 20 липня 2023 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді: Ігор ЛИСАК
Наталія ПОЛОВІНКІНА