03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7200/2023
03 липня 2023 року м. Київ
Справа № 752/6730/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року, постановлену у складі судді Мазура Ю.Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними,
встановив:
У червні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до відповідачів АТ «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 червня 2022 року було відкрито провадження у справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року замінено у справі - первісного відповідача-1 АТ «Альфа банк» на належного відповідача-1 - АТ «Сенс банк».
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року закрито провадження у даній справі.
Не погоджуючись з ухвалою про закриття провадження, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що постанова Київського апеляційного суду від 17.05.2022 по справі №752/15699/19 постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і у справі №752/6730/22. Судом першої інстанції не було враховано, що ні предмети, ні підстави позову у справі №752/15699/19 та у даній справі не є тотожними.
Предметом позову у даній справі є визнання недійсними правочинів, а саме: договору факторингу від 09.04.2019, укладеного між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та договору відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та ОСОБА_3 .
На думку суду першої інстанції, постановою Київського апеляційного суду від 17.05.2022 по справі №752/15699/19 уже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Дійсно, ОСОБА_1 звертався до суду із позовною заявою до АТ «Альфа-Банк», ТОВ «ФК «Ел.Ен. Груп» та ОСОБА_3 про визнання кредитного зобов'язання припиненим та правочинів недійсними (справа № 752/15699/19).
Підставою подання даного позову було те, що ОСОБА_1 вважав свої кредитні зобов'язання перед Банком припиненими внаслідок того, що АТ «Укрсоцбанк» здійснило позасудове стягнення на предмет іпотеки та зареєструвало за собою право власності на квартиру, яка була предметом договору іпотеки.
Тоді вимога про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379 була похідною від основної позовної вимоги про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором.
Позивач вважав, що на момент укладення договору факторингу і договору про відступлення права вимоги, право вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/-379 від 29.02.2008 уже було недійсним. Про що і зазначено в постанові Київського апеляційного суду від 17.05.2022 по справі №752/15699/19, яка набрала законної сили, та на яку суд першої інстанції посилається в оскаржуваній ухвалі
Отже, у справі №752/15699/19 предметом позову було визнання кредитного зобов'язання припиненим, а правочинів щодо його відступлення третім особам - недійсними з підстав недійсності зобов'язання за кредитним договором на момент укладення цих правочинів.
Предметом даної справи є визнання правочинів щодо відступлення права вимоги за кредитним договором недійсними на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст.234 ЦК України у зв'язку з їх укладенням без мети встановлення правових наслідків, недотриманням на момент їх укладення ст. 9 Закону України «Про валюту і валютні операції», та ст.ст. 1077, 1079, 1083, ч. 3 ст. 512 ЦК України.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав в ній викладених, просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Від представника ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп» надійшлао клопотання, в якому директор товариства Сердюк Л.Ю. просить проводити розгляд справи без участі представника товариства, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.
Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб'єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.
Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов'язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені у вказаній справі позовні вимоги вже були предметом розгляду у цивільній справі № 752/15699/19 між тими самими сторонами і з тих самих підстав.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України
За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі
№ 146/318/20 та від 22 серпня 2018 року у справі № 372/2230/17-ц зроблено висновок, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Матеріалами справи підтверджено, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 підставами позову зазначав те, що договір про відступлення права вимоги між ТОВ «Ел.Ен.Груп» та ОСОБА_3 є недійсним, з посиланням на ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 2 ст.234 ЦК України у зв'язку з їх укладенням без мети встановлення правових наслідків, недотриманням на момент їх укладення ст. 9 Закону України «Про валюту і валютні операції», та ст.ст. 1077, 1079, 1083, ч. 3 ст. 512 ЦК України.
При цьому посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, в якому зазначено, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (ч.2 ст. 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб'єктним складом його сторін (ст. 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Вказує, що ОСОБА_3 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, а відповідно, не може бути стороною договору факторингу.
Як встановлено з доданої представником АТ «Сенс-Банк» Гуйван І.В. до клопотання про закриття провадження у справі копії постанови Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у цивільній справі № 752/15699/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Альфа-Банк», ТОВ «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_3 про визнання кредитних зобов'язань припиненими та визнання правочинів недійсними, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Вказаним рішенням суду було визнано припиненим зобов'язання згідно договору невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-379 від 29 лютого 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та АТ "Укрсоцбанк". Визнано припиненим зобов'язання згідно договору невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та АТ "Укрсоцбанк". Визнано недійсним договір факторингу від 9 квітня 2019 року, що укладений між АТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Ел.Ен.Груп". Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 9 квітня 2019 року, що укладений між ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" та ОСОБА_3 . Стягнуто з АТ "Альфа-Банк", ТОВ "ФК "Ел.Ен.Груп" та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1024 грн. 53 коп. судового збору з кожного.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reestr.court.gov.ua/Review/ 110486406) постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишено без змін.
Зі змісту вищевказаних судових рішень вбачається, що підставами позову ОСОБА_1 , поданого у липні 2019 року у справі №752/15699/19 було те, що на момент укладення як договору факторингу, так і договору про відступлення права вимоги, право вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 лютого 2008 року № 770/11-379 уже було недійсним, оскільки банк вже реалізував своє право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, після завершення якого будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є недійсними.
Отже, правові підстави звернення ОСОБА_1 з позовами про визнання правочинів недійсними, є різними.
Закриття провадження у справі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутись до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.
Вирішуючи питання про закриття провадження, суд першої інстанції помилково не перевірив зміст рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у справі №752/15699/19 щодо предмета, підстав позову та обставин, що обґрунтовують звернення ОСОБА_1 до суду та передчасно закрив провадження у даній справі.
Відповідно до ч.4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин постановлена ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року є помилковою, а тому відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 липня 2023 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Ратнікова В.М.