справа № 757/66075/21-ц
провадження № 22-ц/824/8867/2023
головуючий у суді І інстанції Остапчук Т.В.
27 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення суми відсотків та пені,
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення суми відсотків та пені.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач послався на те, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір № SAMDN25000735002881 "Стандарт на 12 міс" із сумою вкладу 7 000 дол. США, відсотки за ставкою 8, 5 % річних. 24 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір № SAMDN25000735422322 "Стандарт на 12 міс" із сумою вкладу 17 000 дол. США, відсотки за ставкою 8, 5 % річних. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір № SAMDN25000735844013 "Стандарт на 12 міс" із сумою вкладу 41 000 дол. США, відсотки за ставкою 9,75 % річних.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь позивача за договором № SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року грошові кошти у розмірі 9 447, 89 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 7 000 дол. США - сума вкладу; 2 447, 89 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.
Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь позивача за договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року грошові кошти у розмірі 22 933 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 17 000 дол. США - сума вкладу; 5 933 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.
Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь позивача за договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року грошові кошти у розмірі 57 331,2 дол. США без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, а саме: 41 000 дол. США - сума вкладу; 16 331, 2 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків.
Рішення суду було виконано 27 жовтня 2021 року, тому просив стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за Договором № SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року - 3 % річних у розмірі 1096,47 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 29 845,91 грн та відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" три відсотки за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 2 545 998,47 грн; за Договором № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року - 3% річних у розмірі 2 661,48 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 72 445,48 грн тавідповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" три відсотки за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 6 179 938,97 грн; за Договором № SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року - 3% річних у розмірі 6 653,56 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 181 109,90 грн та відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" три відсотки за кожен день прострочення виконання зобов'язання у розмірі 15 449 497,11 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення суми відсотків та пені - задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за Договором №SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року 3% річних в розмірі 630,58 доларів США.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за Договором №SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року 3% річних в розмірі 1531,40 доларів США.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за Договором №SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року 3% річних в розмірі 3690 доларів США.
В іншій частині відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави судовий збір в розмірі 1597 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник АТ КБ "Приватбанк" - Кобзар Ю.Б. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки відповідачем було надано суду 25 травня 2022 року відзив щодо виявлення факту переведення ПАТ КБ "ПриватБанк" у 2014 році боргу (грошових коштів) за спірним договором SAMDN25000735844013, який є предметом спору у цій справі, на іншу юридичну особу ТОВ "ФК "Фінілон", а тому ухвалення судового рішення з вимогою про стягнення грошових коштів за договором SAMDN25000735844013, укладеним між позивачем та відповідачем, безпосередньо впливає на права та обов'язки іншої юридичної особи - TОB "ФК "ФІНІЛОН", яка є на час розгляду справи новим боржником за спірним договором, який є предметом спору у даній справі.
Щодо договору №SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року вказує, що такий договір було розірвано 24 жовтня 2013 року та в цей же день укладений новий договір за № SAMDN25000738796983, який також було розірвано 27 грудня 2013 року та в цей же день укладений новий договір за № SAMDN25000739934933.
Щодо договору SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року вказує, що такий договір було розірвано 24 жовтня 2013 року та в цей же день укладений новий договір за № SAMDN25000738797354, який також було розірвано 26 грудня 2013 року та в цей же день укладений новий договір за № SAMDN25000739918586.
Зазначає, що борги за договорами № SAMDN25000739934933 від 27 грудня 2013 року та № SAMDN25000739918586 від 26 грудня 2013 року переведені з первісного боржника за зобов'язанням - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на нового боржника - ТОВ "Фінансова компанія "ФІНІЛОН" на підставі договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року укладеного між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "ФК "Фінілон", та електронного додатку №1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
Звертає увагу, що договори № SAMDN25000739934933 від 27 грудня 2013 року та № SAMDN25000739918586 від 26 грудня 2013 року не є предметом спору у справі № 757/66075/21-ц, а у зв'язку із тим, що спірні договори № SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року та № SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року, які є предметом розгляду справи розірвані, то банк просив суд закрити провадження в цій частині позовних вимог, однак, суд першої інстанції не розглянув зазначене клопотання та стягнув з банку 3% річних по договорах SAMDN25000735002881 та SAMDN25000735422322.
Вважає, що відповідачем надані достатні та належні докази на підтвердження факту відсутності будь-яких невиконаних зобов'язань АТ КБ "ПриватБанк" перед позивачем за спірними договорами на момент подання позову до суду.
Також, не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Василевська К.М. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та стягнути: з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року 3% річних в розмірі 863, 51 доларів США; за договором №SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року 3% річних в розмірі 2 096,01 доларів США; за договором №SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року 3% річних в розмірі 5 239,91 доларів США. В іншій частині рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" три відсотки за кожен день прострочення виконання зобов'язання задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції під час здійснення обрахунку 3% річних по ст. 625 ЦК України було помилково взято за основу суму простроченого зобов'язання у розмірі суми вкладу.
Вважає, що нарахування має здійснюватися на всю суму простроченого зобов'язання, що виникло у відповідача перед позивачем та встановлено рішенням суду.
Зазначає, що позивач є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Василевська К.М. просила змінити рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та стягнути: з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000735002881 від 7 травня 2013 року 3% річних в розмірі 863, 51 доларів США; за договором №SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року 3% річних в розмірі 2 096,01 доларів США; за договором №SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року 3% річних в розмірі 5 239,91 доларів США. В іншій частині рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" три відсотки за кожен день прострочення виконання зобов'язання задовольнити. У задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" відмовити.
Представник АТ КБ "Приватбанк" - адвокат Кобзар Ю.Б. просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вислухавши думку представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції вважав доведеними підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення суми 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, однак вважав, що базою для обрахування цієї суми має бути виключно сума вкладів за спірними договорами. У стягненні пені відмовлено за безпідставністю таких вимог.
Колегія апеляційного суду погоджуючись в цілому з висновком суду в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для стягнення пені та наявність підстав для стягнення спірних суми 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, однак вважає за необхідне змінити їх розмір з урахуванням наступного.
Так, у справі, що є предметом цього спору судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено три договори банківського строкового вкладу (депозиту): Договір №SAMDN25000735002881 від 07 травня 2013 року, Договір №SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року та Договір №SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року.
08 грудня 2017 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою про видачу грошових коштів, які були внесені за наведеними договорами банківського вкладу, яку відповідач залишив без задоволення. Вказаний факти заявлений позивачем у цьому позові, не заперечується відповідачем та був встановлений у постанові Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі №757/75444/17.
Зокрема, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2020 року у наведеній справі, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за договором №SAMDN25000735002881 від 07 травня 2013 року, у розмірі 9 447,89 дол. США, із яких: 7 000 дол. США - сума вкладу; 2 447, 89 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 8,5.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за договором №SAMDN25000735422322 від 24 травня 2013 року у розмірі 22 933 дол. США, із яких: 17 000 дол. США - сума вкладу; 5 933 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 8,5.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь позивача за договором №SAMDN25000735844013 від 12 червня 2013 року у розмірі 57 331,2 дол. США, із яких: 41 000 дол. США - сума вкладу; 16 331, 2 дол. США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків за ставкою 9,75.
Присуджені за судовим рішенням суми були повернуті банком позивачу лише 12 жовтня 2021 року та 27 жовтня 2021 року були отримані позивачем, як стягувачем за виконавчим провадженням.
Вказані обставини підтверджуються випискою по картковому рахунку клієнта ОСОБА_1 за період з 26 жовтня 2021 року по 28 жовтня 2021 року та постановою про закінчення виконавчого провадження №66845060 від 28 жовтня 2021 року.
Відмовляючи у задоволенні вимог позову щодо стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" суд першої інстанції правильно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі 320/5115/17.
Так, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону не нараховується".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року по справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22) зазначено, що: "У справі, що переглядається: за договором про депозитний вклад № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року днем повернення депозиту є 28 липня 2005 року, тому він є припиненим з 28 липня 2005 року; у пункті 2 договору №Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що "сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору", тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року, на письмову вимогу вкладника; за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки у зв'язку припиненням 28 липня 2005 року дії договору про депозитний вклад № Оn48631298, та розірванням договору про депозитний вклад № Оn48631303 з 05 серпня 2005 року, припинено правовідносини за цими договорами; суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 522/5513/19 суд касаційної інстанції за аналогічних обставин також дійшов висновку, що договірні відносини між відповідачем та позивачем припинені на підставі заяви позивача про повернення депозитних коштів, тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період, який є наступним після припинення зобов'язань.
У справі №757/75444/17, за наслідком розгляду якої було стягнуто з банку суму вкладу та ненараховані та невиплачені договірні відсотки, вимоги про розірвання спірних договорів не були заявлені, однак були встановлені у судових рішеннях по цій справі обставини щодо підстав для повернення не часткової а повної суми вкладів та відсотків по ним саме внаслідок одностороннього волевиявлення вкладника на повернення вкладів. Такі вимоги суди у справі №757/75444/17 визнали доведеними та послались на виписки по карткових рахунках, якими у сукупності з іншими доказами було доведено існування депозитних зобов'язань, а також ту обставину, що за період починаючи з наступного місяця після укладення банківських вкладів і до моменту припинення діяльності Кримського відділення ПАТ КБ "ПриватБанк" (15 травня 2014 року) позивачу не нараховувались та не виплачувались відсотки на картковий рахунок.
Відповідні обставини, які були встановлені судом у наведеній справі, дають підстави для висновку, що банком зобов'язання за спірними договорами вкладів виконані не були, що стало підставою для відмови від спірних договорів вкладника в односторонньому порядку.
Жодних доказів, що правовідносини за цими договорами після 8 грудня 2017 року були продовжені, або що банк заперечував проти розірвання договорів в односторонньому порядку матеріали цієї справи також не містять. Відтак є доведеними обставини щодо припинення договорів внаслідок поданої позивачем 8 грудня 2017 року заяви про повернення коштів.
У цій справі позивач просив стягнути пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 24 175 434,55 грн за трьома договорами за однаковий для всіх трьох договорів період, а саме з 02 грудня 2020 року по 27 жовтня 2021 року (за 330 днів) відповідно 2 545 998,47 грн, 6 179 938,97 грн та 15 449 497,11 грн, тобто після припинення у грудні 2017 року правовідносин за спірними депозитними договорами.
Ураховуючи наведене доводи апеляційної скарги позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволені вимог позову про стягнення 24 175 434,55 грн пені та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення про задоволення таких вимог є недоведеними.
При цьому, колегія апеляційного суду погоджується із доводами апеляційної скарги позивача щодо наявності підстав для зміни присудженого до стягнення розміру нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України суми трьох відсотків річних.
При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України суд першої інстанції правильно керувався наступними нормами права та практикою їх застосування судами касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до наведеного позивачем у позові та у апеляційній скарзі розрахунку позивач простить стягнути на його користь 10411,51 доларів США за трьома договорами, які є предметом цього спору, за один і той же період з 15 грудня 2017 року по 27 жовтня 2021 року (всього за 1413 днів прострочення) у розмірі 3% від простроченої суми відповідно: 9447,89 доларів США (із яких 7000 сума вкладу та 2447,89 ненарахованих та невиплачених відсотків), 22933 долари США (із яких 17000 сума вкладу та 5933 ненарахованих та невиплачених відсотків) та 57331,20 доларів США (із яких 41000 сума вкладу та 16331,20 ненарахованих та невиплачених відсотків).
Задовольняючи частково позовні вимоги у відповідній частині суд першої інстанції вважав наявними підстави для стягнення відповідно 630,58, 1531,40 та 3690 доларів США, нарахувавши відповідний розмір 3% річних згідно із ст. 625 ЦК України на суму лише виключно вкладу (7000, 17000 та 41000 доларів США) та за період з 11 жовтня 2018 року по 11 жовтня 2021 року. При цьому мотиви такого розрахунку, який є відмінним від зазначеного у позові, судом першої інстанції не наведено.
В той же час, є встановленою (преюдиційною) обставиною визначення розміру заборгованості відповідача перед позивачем щодо невиконання грошових зобов'язань за депозитними договорами рішеннями судів у справі №757/75444/17 саме у розмірі 9447,89 доларів США (із яких 7000 сума вкладу та 2447,89 ненарахованих та невиплачених відсотків), 22933 долари США (із яких 17000 сума вкладу та 5933 ненарахованих та невиплачених відсотків) та 57331,20 доларів США (із яких 41000 сума вкладу та 16331,20 ненарахованих та невиплачених відсотків).
На виконання судового рішення у справі №757/75444/17 був виданий виконавчий лист, який стягувачем було пред'явлено до виконання. Фактичне виконання відбулось 27 жовтня 2021 року, що підтверджено випискою по картковому рахунку (а.с. 34).
Очевидним є, що судом першої інстанції під час здійснення розрахунку враховано заперечення відповідача про те, що оскільки списання коштів з банку за виконавчим листом відбулось 11 жовтня 2021 року, тому слід вважати датою виконання грошових зобов'язань саме 11 жовтня 2021 року. Однак такі заперечення відповідача є помилковими, оскільки визначальним є дата саме отримання стягувачем виконання.
Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" №2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Отже, з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Враховуючи викладене, доводи відповідача про те, що моментом фактичного виконання рішень суду є списання (надходження) коштів з рахунку відповідача на рахунок виконавчої служби, є необґрунтованими, оскільки таким моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
У цій справі датою виконання грошового зобов'язання слід вважати саме 27 жовтня 2021 року.
Також, на переконання апеляційного суду судом першої інстанції були взяті до уваги викладені у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача про неможливість нарахування 3% річних на суму відсотків, які були вже стягнуті судовим рішенням у справі №757/75444/17. В обгрунтування своїх заперечень відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, у якій зазначено: "Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році)."
Однак визначений у наведеній постанові порядок обчислення трьох процентів річних за наведеною формулою є таким, що підлягає до застосуванню саме у наведеній справі, оскільки саме у цій справі позивачі просили нарахувати суму 3% річних виключно на суму внеску (вкладу). Жодних висновків щодо заборони нарахування суми 3% річних на суму невиплачених відсотків, які визнані в судовому порядку як такі що підлягають до стягнення, наведена постанова Великої Палати Верховного Суду не містить.
Велика Палата Верховного Суду ще у своїй постанові від 16.05.2018 №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) визнала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні також посилався на указану постанову.
Також у наведеній постанові зроблено висновок, що грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
У цій справі, що є предметом апеляційного перегляду відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 14 липня 2021 року, про стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум за трьома депозитними договорами, які включають як суму внеску (вкладу) так і суму ненарахованих та невиплачених відсотків (договірних).
Як уже було зазначено у тексті цієї постанови у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зазначено, що положення статті 625 ЦК України поширюється на невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі судового рішення. Відповідна практика є усталеною (див постанову Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 760/15867/16-ц). А тому застосування приписів ст. 625 ЦК України лише щодо частини грошових зобов'язань, яка визнана судовим рішенням, є помилковим.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У відзиві на позовну заяву, тобто до винесення судом першої інстанції рішення у цій справі, відповідачем було зауважено щодо необхідності застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 55,56). З урахуванням наведеного, право позивача нараховувати три проценти річних обмежується відповідним періодом, а саме з 02 грудня 2018 року, тобто за 3 роки до звернення до суду із вказаним позовом, з яким позивач звернувся 02 грудня 2021 року, про що свідчить конверт (а.с. 43) та дата підпису позовної заяви.
При цьому, кінцевим терміном нарахування трьох процентів річних позивач правильно визначає 27 жовтня 2021 року.
Таким чином, у зв'язку із невиконанням судового рішення позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних за період із 02 грудня 2018 року до 27 жовтня 2021 року, що складає 1060 днів.
Оскільки період нарахування суми 3% річних для усіх трьох договорів є однаковим, апеляційним судом обчислення трьох процентів річних здійснюється за формулою: сума грошового зобов'язання за рішенням суду у справі №757/75444/17 (9447,89+22933+57331,2=89712,09 доларів США) х 1060 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році), що складає 7 816,01 доларів США.
Відповідно до ч. 3 статті 551 ЦК України розмір трьох процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Ураховуючи, що розмір нарахованих трьох процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання не перевищує збитків у виді розміру заборгованості у сумі 10411,55 доларів США, які несвоєчасно були повернуті вкладнику банком, підстав для зменшення нарахованих на підставі ст. 625 ЦК коштів відповідно до ст. 551 цього кодексу не встановлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача колегія апеляційного суду не може визнати їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається із змісту апеляційної скарги відповідача, усі її доводи зводяться до того, що належним відповідачем у цій справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") як новий боржник за депозитними договорами, які є предметом цього спору, а не АТ КБ "Приватбанк", як попередній боржник.
Проте посилання банку на існування укладеного між ним та ТОВ "ФК "Фінілон" договору про переведення боргу за депозитними договорами суд визнав необґрунтованими, оскільки за відсутності згоди кредитора на переведення боргу цей правочин є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок на підставі частин першої та другої статті 228 ЦК України, а тому саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у цій справі.
Відповідно до статті 520 ЦК Україниборжник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки позивач не надавав згоди на переведення боргу від АТ "КБ "Приватбанк" до ТОВ "ФК "Фінілон" за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ "ФК "Фінілон" шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що саме АТ "КБ "Приватбанк", а не ТОВ "ФК "Фінілон" є належним відповідачем у цій справі.
Оскільки банк не виконав свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів, то позивач має право на отримання компенсації від боржника у виді 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у межах строку позовної давності.
Аналогічні висновки у подібних відносинах висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).
Згідно із повноваженнями, які визначені у ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Ураховуючи наведене та часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо наявності підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині визначення суми коштів, які підлягають стягненню з відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України. У решті підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не встановлено.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду із цим позовом позивач судовий збір не сплачував, посилаючись на те, що є споживачем, який на підставі частини третьої статті 22 Закону №1023-ХІІ звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням його прав.
Велика Палата Верховного Суду за наслідком перегляду справи № 320/5115/17, у якій було скасовано судові рішення в частині позовних вимог про стягнення пені за частиною п'ятою статті 10 Закону №1023-ХІІ, оскільки між банком та позивачем не існують споживчі правовідносини після припинення депозитних договорів, дійшла також висновку, що на такі правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, тому позивач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 11 350 грн).
Ціна позову становила 898 561,24 доларів США.
Таким чином, при зверненні до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі 11 350 грн, а при зверненні із апеляційною скаргою 17 025 грн (11 350 грн*150 %), що в сумі становить 28 375 грн.
За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 7 816,01доларів США, тобто позов задоволено на 0,87 % (28 375 * 0,87 % / 100).
Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 246,86 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених вимог.
Інша частина судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 28 128,14 грн підлягає стягненню з позивача у дохід держави пропорційно розміру не задоволених вимог 99,13 % (28 375*99,13%/100).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відповідача було відмовлено, підстав для відшкодування понесених ним витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року змінити в частині розподілу судового збору та розміру суми відсотків, стягнувши з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 7 816,01 доларів США.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в дохід держави 28 128 (двадцять вісім тисяч сто двадцять вісім) грн 14 коп. судового збору.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави 246 (двісті сорок шість) грн 86 коп. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба