20 липня 2023 року
м. Київ
справа №400/968/22
адміністративне провадження № К/990/36606/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Кравчука В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Турецької І.О., суддів Стас Л.В., Шеметенко Л.П.),
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі також - МВС України, відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати протиправною відмову в наданні позивачу статусу ветерана органів внутрішніх справ;
зобов'язати надати позивачу статус ветерана органів внутрішніх справ на підставі пункту третього частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (далі - Закон № 203/98-ВР) та видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача є всі умови, необхідні для отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР, зокрема і необхідні 20 років вислуги, що підтверджується постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №400/2263/20.
4. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
5. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, а саме:
рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року скасовано;
ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:
визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ;
зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу надати ОСОБА_1 статус ветерана органів внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
6. Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За таких умов, враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, а саме постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №400/2263/20, встановлено календарну вислугу служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ більше 20-ти років, останній має право на визнання його ветераном органів внутрішніх справ відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР.
7. Водночас стосовно вимоги позивача про зобов'язання МВС України видати позивачу посвідчення і нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ», то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є передчасними, оскільки надання посвідчення і нагрудного знаку можливе лише після прийняття рішення відповідачем про надання позивачу статусу ветерана органів внутрішніх справ.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
9. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР у зв'язку із чим дійшов неправомірного висновку про те, що наявної у позивача вислуги років достатньо для отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ.
10. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі спірні правовідносини виникли стосовно обрахування вислуги років для отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР, а не визначення права на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
11. МВС України також зазначило, що Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17 наголосив, що аналіз норм Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». З огляду на це, скаржник звернув увагу, що пункт 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР містить, зокрема, вимогу про наявність саме календарної вислуги служби в органах внутрішніх справ.
12. На цій підставі скаржник вказує, що наразі відсутній висновок у правовідносинах, які врегульовані вищезазначеними правовими актами, стосовно обов'язкового розмежування між вислугою років, яка враховується при призначенні пенсії відповідно до Закону № 2262-XII, та календарною вислугою, яка враховується для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
13. Касаційна скарга відповідача надійшла до Суду 23 грудня 2022 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №400/968/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.
15. Суддя-доповідач ухвалою від 19 липня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 липня 2023 року.
16. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
17. 4 травня 2023 року до Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
18. Позивач, зокрема, зазначає, що наявність у нього 20 років вислуги, які є умовою для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ, встановлено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №400/2263/20. Вказані обставини були враховані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи №400/968/22 в апеляційному порядку.
19. Стосовно понять «вислуга років» та «календарна вислуга років», то з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, позивач вважає, що вони є тотожними за значенням.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
20. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 , 1951 року народження, навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту та отримав разом з цивільною спеціальністю - військову. Відповідно до витягу з наказу командувача військами Червонопрапорного Одеського військового округу (по особовому складу) за №58 від 12 жовтня 1979 ОСОБА_1 , після навчання, присвоєно військове звання «лейтенант».
21. З 29 грудня 1980 року по 9 грудня 1996 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, має спеціальне звання підполковник міліції.
22. 9 грудня 1996 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ з посади заступника начальника Миколаївського міського управління УМВС України в Миколаївській області за підпунктом «а» пунктом 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за віком).
23. З 1996 року ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
24. 25 жовтня 2016 року рішенням медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання пов'язане зі службою в органах внутрішніх справ.
25. У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МВС України про визнання протиправною відмови щодо надання статусу ветерана органів внутрішніх справ та про зобов'язання визнати ветераном органів внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР та видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (справа №1440/1634/18) позов ОСОБА_1 задоволено.
26. Згодом, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі №1440/1634/18 було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції, мотивуючи таке рішення, вказав, що пункт 3 частини першої статті 5 Закону № 203/98-ВР містить, зокрема, вимогу про наявність календарної вислуги служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше. Оскільки станом на дату звільнення вислуга позивача в календарному обчисленні становить 18 років 00 місяців 19 днів, то останній не має права на визнання його ветераном органів внутрішніх справ.
27. У квітні 2019 року Миколаївська об'єднана організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулася з позовом до суду в інтересах ОСОБА_1 до МВС України в особі Департаменту персоналу, Організації освітньої та наукової діяльності, в якому, зокрема, просила зобов'язати надати ОСОБА_1 статус «Ветеран органів внутрішніх справ», на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР та видати посвідчення і нагрудний знак «Ветеран органів внутрішніх справ». Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 7 червня 2019 року у справі №400/1233/19, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
28. За результатом розгляду касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №400/1233/19, Верховний Суд 26 листопада 2020 року прийняв постанову про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишив судові рішення, ухвалені у вказаній справі без змін.
29. Так, Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19 указав, що до вислуги років на службі в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні включається період навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання. Натомість, у межах справи №400/1233/19 не встановлено того, що після закінчення навчального закладу ОСОБА_1 присвоєне офіцерське звання. Сам факт навчання особи у вищому навчальному закладі не є достатньою підставою для зарахування цього періоду навчання до вислуги років (як календарної, так і пільгової), яка дає право на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ.
30. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання МВС України врахувати до календарної вислуги період навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців та визнання календарної вислуги в розмірі 20 років 6 місяців 19 днів. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (справа №400/2263/20), зокрема, зобов'язано МВС України врахувати до календарної вислуги позивача період його навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців та визнано календарну вислугу - 20 років 6 місяців 19 днів. Вказана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 17 березня 2021 року.
31. Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №1440/1634/18 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у вказаній справі та зазначено, що встановлені обставини, які позивач вважає нововиявленими, можуть бути підставою для звернення до суду з новим позовом.
32. З огляду на вищевказані обставини, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, дійшов висновку, що на час звільнення позивача з органів МВС, його календарна вислуга дорівнювала 20 років 06 місяців та 19 днів, з яких служба в органах внутрішніх справ 15 років 11 місяців 10 днів, служба в Збройних Силах 02 роки 01 місяць 09 днів, а навчання у вищому навчальному закладі 02 роки 06 місяців 00 днів.
33. 5 січня 2022 року позивач звернувся до МВС України, в особі Департаменту персоналу, із заявою про надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту третього частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР, як особі, яка має 20 років календарної вислуги та є інвалідом ІІ групи, інвалідність пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ.
34. Листом від 11 січня 2022 року відповідач відмовив у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ, з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років. Відповідач указував, що особи, які проходять службу в органах внутрішніх справ, мають особливий статус, тому навчання в цивільних вищих навчальних закладах не включається до періоду бездоганної служби в календарному обчисленні при встановленні статусу «Ветеран органів внутрішніх справ».
35. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
36. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
37. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
38. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
39. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
40. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на таке.
41. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
43. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
44. Статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві визначені Законом №203/98-ВР.
45. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №203/98-ВР держава гарантує кожному ветерану військової служби, ветерану органів внутрішніх справ, ветерану Національної поліції, ветерану податкової міліції, ветерану державної пожежної охорони, ветерану Державної кримінально-виконавчої служби України, ветерану служби цивільного захисту, ветерану Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України рівні з інтими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах щодо задоволення різноманітних життєвих потреб, а також подає різні види допомоги шляхом, серед іншого, надання пільг, компенсацій та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності та заслуженого відпочинку, організації соціально-побутового обслуговування та пенсійного забезпечення відповідно до законодавства.
46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: особи з інвалідністю І та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше.
47. З аналізу пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР колегія суддів Верховного Суду робить висновок, що необхідними і достатніми умовами для визнання особи ветераном органів внутрішніх справ є:
1) встановлення особі інвалідності першої чи другої групи;
2) інвалідність має настати внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ;
3) вислуга військової служби і служби в органах внутрішніх справ становить 20 і більше років.
48. Таким чином, якщо особа відповідає вищевказаним умовам та подала до Міністерства внутрішніх справ України підтверджуючі документи, то останнє зобов'язане прийняти рішення про визнання такої особи ветераном органів внутрішніх справ.
49. Судом апеляційної інстанції на підставі доказів, що знаходяться у справі, встановлено наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, який виник між учасниками цієї справи, зокрема щодо відповідності позивача умовам, необхідним для визнання його ветераном органів внутрішніх справ.
50. Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 29 грудня 1980 року по 9 грудня 1996 року, має спеціальне звання підполковник міліції.
51. 25 жовтня 2016 року рішенням медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання пов'язане зі службою в органах внутрішніх справ.
52. Питання щодо наявності у ОСОБА_1 20 років вислуги служби в органах внутрішніх справ неодноразово було предметом судового розгляду, оскільки попередня відмова Міністерства внутрішніх справ України у визнанні позивача ветераном внутрішніх справ була мотивована відсутністю у останнього необхідної вислуги служби в органах внутрішніх справ.
53. Так, позивач звертався до суду з позовом до МВС України про зобов'язання останнього врахувати до календарної вислуги період навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців та визнання календарної вислуги в розмірі 20 років 6 місяців 19 днів. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (справа №400/2263/20), зокрема, зобов'язано МВС України врахувати до календарної вислуги позивача період його навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців та визнано календарну вислугу - 20 років 6 місяців 19 днів. Вказана постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили 17 березня 2021 року.
54. 5 січня 2022 року позивач звернувся до МВС України, в особі Департаменту персоналу, із заявою про надання йому статусу ветерана органів внутрішніх справ відповідно до пункту третього частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР, як особі, яка має 20 років календарної вислуги та є інвалідом ІІ групи, інвалідність пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ.
55. Листом від 11 січня 2022 року відповідач відмовив у наданні ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ, з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років. Відповідач указував, що особи, які проходять службу в органах внутрішніх справ мають особливий статус, тому навчання в цивільних вищих навчальних закладах не включається до періоду бездоганної служби в календарному обчисленні при встановленні статусу «Ветеран органів внутрішніх справ».
56. З огляду на вищевказані обставини, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, дійшов висновку, що на час звільнення позивача з органів МВС, його календарна вислуга дорівнювала 20 років 06 місяців та 19 днів, з яких служба в органах внутрішніх справ 15 років 11 місяців 10 днів, служба в Збройних Силах 02 роки 01 місяць 09 днів, а навчання у вищому навчальному закладі 02 роки 06 місяців 00 днів. Позивачу встановлена інвалідність ІІ групи, пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ. Тому, відмова відповідача у визнанні позивача ветераном внутрішніх справ, викладена у листі від 11 січня 2022 року, є протиправною.
57. Відповідач, вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР для визнання особи ветераном органів внутрішніх справ необхідно мати 20 років календарної вислуги в органах внутрішніх справ. На дату звільнення тривалість військової служби та служби в органах внутрішніх справ становила 18 років 00 місяців 19 днів, тому підстав для визнання позивача ветераном органів внутрішніх справ немає. При цьому відповідач вказує, що період навчання позивача у цивільному навчальному закладі (02 роки 06 місяців 00 днів) не включається до періоду бездоганної служби в календарному обчисленні при встановленні статусу «Ветеран органів внутрішніх справ».
58. Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної інстанції та доводам касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
59. Питання щодо обчислення вислуги років, зокрема, при призначенні пенсії особам, звільненим з військової служби, регулюється Законом № 2262-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).
60. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Закон № 2262-XII, а також Закон №203/98-ВР регулюють сферу правовідносин, що виникають, зокрема, у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Однак, Закон №203/98-ВР не містить визначення та порядку обрахунку вислуги років для встановлення статусу ветерана органів внутрішніх справ. Тому, при вирішенні питання про надання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі статті 5 Закону №203/98-ВР, зокрема стосовно визначення вислуги років, слід керуватися положеннями Закону № 2262-XII.
61. Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством України не виокремлюється інший порядок обрахунку вислуги років для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ на підставі статті 5 Закону №203/98-ВР, аніж той, який застосовується для обчислення вислуги років для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII.
62. Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
63. Відповідно до частини другої статті 17 цього ж Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
64. Такий самий порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, передбачає й пункт 2 Порядку №393.
65. Вказаний підхід неодноразово був застосований Верховним Судом під час розгляду аналогічних справ, зокрема у постановах від 6 лютого 2020 року у справі №820/4905/16, від 16 червня 2020 року у справі №820/2707/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19, від 23 червня 2022 року у справі № 809/1566/17.
66. Колегія суддів також зазначає, що МВС України, відмовляючи листом від 11 січня 2022 року ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років, керувався саме Законом № 2262-XII.
67. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно з'ясував зміст спірних правовідносин та помилково застосував до таких відносин положення Закону № 2262-XII. При цьому Суд звертає увагу на те, що відповідачем не наведено жодних доводів щодо того, яку норму законодавства необхідно застосовувати до спірних правовідносин, а саме при обрахунку вислуги років для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ. Також відповідачем не зазначено, чому він керувався положеннями Закону № 2262-XII під час вирішення питання про надання ОСОБА_1 статусу ветерана органів внутрішніх справ.
68. Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, відмовляючи листом від 11 січня 2022 року ОСОБА_1 у наданні статусу ветерана органів внутрішніх справ, посилався на те, що вислуга років останнього складає 18 років 00 місяців 19 днів. Водночас у вказаному листі було зазначено, що окрім вказаної вислуги років під час звільнення позивача, йому було зараховано до вислуги період навчання у цивільному вищому навчальному закладі - 02 роки 06 місяців 00 днів. Однак скаржник вважає, що для визнання ветераном органів внутрішніх справ необхідний лише стаж бездоганної служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше, тому період навчання зараховуватися для надання відповідного статусу не може.
69. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначив, що спірним у межах цієї справи є питання щодо включення періоду навчання ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі до служби в органах внутрішніх справ для визнання його ветераном органів внутрішніх справ.
70. З приводу такого колегія суддів зазначає, що вказане питання уже було предметом розгляду Верховним Судом в аналогічних спорах.
71. Так, 6 лютого 2020 року Верховний Суд прийняв постанову у справі №820/4905/16, у якій, за аналогічних обставин справи, дійшов висновку, що до вислуги років на службі в органах внутрішніх справ включається період навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання.
72. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у справі №400/1233/19, у якій розглядався позов Миколаївської об'єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України в інтересах ОСОБА_1 про зобов'язання надати статус «Ветеран органів внутрішніх справ».
73. З огляду на положення частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому, висновки, викладені у постановах від 6 лютого 2020 року у справі №820/4905/16 та від 26 листопада 2020 року у справі № 400/1233/19, підлягають врахуванню під час розгляду справи №400/968/22.
74. При цьому колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що для надання статусу ветерана органів внутрішніх справ обов'язковою умовою є наявність відповідної кількості календарних років вислуги (саме служби), а не інших періодів навчання, роботи тощо, які враховуються при призначенні пенсії, оскільки пункт 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР не містить вимог про наявність календарної або пільгової вислуги служби для надання статусу ветерана внутрішніх справ, а містить лише вимоги про наявність вислуги служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше.
75. Як встановлено судом апеляційної інстанції, у матеріалах справи міститься постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (справа №400/2263/20), якою, зокрема, зобов'язано МВС України врахувати до календарної вислуги років ОСОБА_1 період його навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців та визнати вислугу - 20 років 6 місяців 19 днів. У межах справи №400/2263/20 суд апеляційної інстанції дослідив відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 за №1/300 від 17 лютого 2021 року, в якій зазначається, що ОСОБА_1 , після закінчення вищого навчального закладу, присвоєно офіцерське звання «лейтенант». Присвоєння звання відбувалося відповідно до вимог пункту «д» статті 10 розділу ІІ Постанови Ради Міністрів СССР «Про затвердження Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СССР» за №846 від 18 листопада 1971 року. За даною нормою, звання «лейтенант» присвоюється військовозобов'язаним, які отримали вищу освіту, спорідненим за профілем підготовки відповідної військової спеціальності, при атестуванні в офіцерський склад запасу.
76. Також, у справі №400/2263/20 суд установив, що присвоєння позивачу офіцерського звання, відповідало вимогам пункту 2 Порядку №393 та дійшов висновку про наявність підстав для врахування часу навчання у вищому навчальному закладі строком 2 роки 6 місяців до календарної вислуги років.
77. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
78. За таких умов, враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено календарну вислугу служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ більше 20-ти років, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останній має право на визнання його ветераном органів внутрішніх справ, відповідно до вимог пункту третього частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
79. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17 (у якій Суд вказав, що аналіз норм Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років»), оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 відступив від висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17.
80. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.
81. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
82. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
83. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
84. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук