20 липня 2023 року
м. Київ
справа №420/15055/22
адміністративне провадження № К/990/19866/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 420/15055/22 за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішення та наказів,-
20 жовтня 2022 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням зміни позовних вимог, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 вересня 2022 року № 4, яке було прийнято за результатами розгляду Подання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на підставі наказу № 180/13.1-03 від 01 липня 2022 року "Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1";
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції від 05 жовтня 2022 року №4257/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) № 283/13.1-03 від 11 жовтня 2022 року "Про припинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 ".
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05 вересня 2022 року № 4, яке було прийнято за результатами розгляду Подання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції від 05 жовтня 2022 року № 4257/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я ОСОБА_1 ". Визнано протиправним та скасовано наказ Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) №283/13.1-03 від 11 жовтня 2022 року "Про припинення приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_1 ".
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
22 червня 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 420/15055/22.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Загороднюка А.Г. (наказ від 06.06.23 №99-кв), судді Єресько Л.О. (наказ від 15.06.23 №52-к) та судді Соколова В.М. (наказ від 05.06.23 №44-к) розгляд заяви про усунення недоліків касаційної скарги, вирішується по виходу суддів з відпустки.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Так, за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Водночас вказану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі, розглянуте за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 14 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року № 357/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2014 року за № 298/25075 подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №817/800/17, від 07 травня 2020 року у справі №П/811/615/16 та застосованих судом апеляційної інстанції.
Суд звертає увагу на те, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
У касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд першої та апеляційної інстанції, а інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій.
Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №817/800/17, від 07 травня 2020 року у справі №П/811/615/16.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Мотиви скаржника зводяться в цілому до незгоди із застосованими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, натомість належних доводів наявності підстав для відступлення від цих висновків, викладених у наведеній вище постанові скаржник не наводить.
За таких підстав, Суд дійшов висновку, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
В уточненій касаційній скарзі скаржник також в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 30 липня 2019 року у справі № 826/9705/17, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20 щодо втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами першої та апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі № 826/9705/17 предметом спірних правовідносин були рішення Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих при Міністерстві юстиції України в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та анулювання свідоцтва про право на зайняття діяльністю арбітражного керуючого та зобов'язання вчинити дії.
У справі № 400/1825/20 предметом оскарження був наказ Міністерства юстиції України про відмову у задоволенні скарги позивача у сфері державної реєстрації у зв'язку із закінченням встановленого законом строку подачі скарги.
У справі № 0940/2394/18 спірні правовідносини стосувалися рішення Івано-франківської обласної ради про відмову в наданні ТОВ «Рогатинпісок» гірничого відводу для розробки Північно-Західної ділянки Москалівського родовища піску» та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача.
Натомість у цій справі виник з приводу правомірності рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 05 вересня 2022 року № 4, наказу Міністерства юстиції України від 05 жовтня 2022 року №4257/5, яким анулювано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім'я позивача та наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) № 283/13.1-03 від 11 жовтня 2022 року про припинення його нотаріальної діяльності.
Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення у цій справі ухвалене без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 30 липня 2019 року у справі № 826/9705/17, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20 є безпідставними.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 12 червня 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 420/15055/22 за позовом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішення та наказів - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк