П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/5840/22
Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,
секретар - Цибульська Ю.М.,
за участю: представника позивача - Максименко К.Ю.,
представника відповідача - адвоката Сорочана Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 400/5840/22 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2022 року Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулось з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 податковий борг у сумі 258 000,88 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що виникла на підставі податкових повідомлень - рішень від 14.05.2019 № 0060139-5006-1405, № 0060141-5006-1405, № 0060142-5006-1405, від 05.06.2019 № 00081-5006, № 00082-5006, від 07.04.2020 № 0135941-5005-1405, № 0135943-5005-1405, № 0135945-5005-1405, № 0135953-5005-1405.
Відповідачка проти задоволення позову заперечувала, надала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що сума боргу, що виникла на підставі податкових повідомлень - рішень є неузгодженою, оскільки податкові повідомлення - рішення надсилались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , проте вона проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . А відтак, підстави для стягнення податкового боргу відсутні. Окрім того, відповідачка у відзиві заявила клопотання про відшкодування на її користь судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 25 квітня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не звернув увагу, що податкові повідомлення - рішення, були направлені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на її податкову адресу, згідно даних ДРФО: АДРЕСА_1 ., відповідно до чинного законодавства;
- суд першої інстанції не врахував, що відповідач не виконував положень Податкового кодексу України та неналежно ставився до обов'язків платника податків, а саме, що згідно із законом він несе відповідальність за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі;
- суд першої інстанції проігнорував правову позицію у подібних правовідносинах викладену у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 120/479/21-а, відповідно до якої якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата;
- суд першої інстанції також не взяв до уваги, що добросовісний платник податків, зобов'язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов'язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних наслідків. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 140/30/20;
- доводи позивача надіслані у відповіді на відзив на позовну заяву не були враховані судом першої інстанції, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалене раніше строку який надається на подачу відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України.
Відповідачка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, надала до суду першої інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також стягнути з позивача правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Миколаївській області та має сплачувати передбачені законодавством податки та збори.
Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 14.05.2019 № 0060139-5006-1405, № 0060141-5006-1405, № 0060142-5006-1405, від 05.06.2019 № 00081-5006, № 00082-5006, від 07.04.2020 № 0135941-5005-1405, № 0135943-5005-1405, № 0135945-5005-1405, № 0135953-5005-1405.
Оскільки відповідач має заборгованість , яка у добровільному порядку не сплачена, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач направив податкові повідомлення - рішення не за податковою адресою ОСОБА_1 , отже вони не вважаються врученими належним чином, а тому сума боргу не є узгодженою та не є податковим боргом.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Податкового кодексу України.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування судом норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що спірним, в контексті розгляду даної справи є висновок суду першої інстанції про неузгодженість податкового зобов'язання яке виникло через заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що виникла на підставі податкових повідомлень - рішень від 14.05.2019 № 0060139-5006-1405, № 0060141-5006-1405, № 0060142-5006-1405, від 05.06.2019 № 00081-5006, № 00082-5006, від 07.04.2020 № 0135941-5005-1405, № 0135943-5005-1405, № 0135945-5005-1405, № 0135953-5005-1405 у зв'язку з тим, що вказані податкові повідомлення-рішення не направлялися податковим органом за адресою місця проживання відповідачки.
Надаючи оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає про таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України).
Відповідно до підпункту14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацом другим підпункту56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Відповідно до підпункту56.17.1 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.
Строк подання скарги про перегляд рішення про визначення грошового зобов'язання визначено у пункті 56.3 статті 56 ПК України, положеннями абзацу 1 якого встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту44.6 статті 44цьогоКодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Відповідно до абзаців 1, 4 пункту56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Абзац 2 пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачає, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Системний аналіз зазначених норм закону, у тому числі норма про те, що днем узгодження грошового зобов'язання платника податків є день закінчення процедури адміністративного оскарження, свідчить, що у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, то визначені в них грошові зобов'язання з відповідного податку вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку для подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, передбаченого у пункті56.3 статті 56 ПК України.
Своєю чергою, останнім днем строку, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 ПК України, є десятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, днем узгодження нарахованих платнику податків контролюючим органом податкових зобов'язань, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, Верховний Суд при розгляді справи № 824/1571/19-а у постанові від 21.09.2022 дійшов висновку про те, що суди повинні були дослідити доводи відповідача про те, що нараховані контролюючим органом податкові зобов'язання є неузгодженими з огляду на те, що відповідач їх не отримував.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно із пунктом 59.5 статті 59 ПК України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
При цьому, як зазначив Верховний Суд у справі № 824/1571/19-а, суди повинні були виходити з положень пункту 58.3 статті 58 ПК України, згідно з яким податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цьогоКодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно з пунктом 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що факт отримання податкового повідомлення-рішення платником податків має важливе значення, оскільки з цим моментом законодавство пов'язує відлік певних строків. Вважається, що податкове повідомлення-рішення належним чином вручене, якщо воно надіслане за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Під адресою платника слід розуміти його місце проживання .
Здійснюючи аналіз вказаних положень, Верховний Суд у постанові від 15.02.2023 у справі №420/2649/21 зробив висновок про те, що у відповідності до статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі».
Згідно із частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Принагідно слід зазначити, що у межах розгляду справи за позовом суб'єкта владних повноважень про стягнення заборгованості суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань.
Оцінка податкового правопорушення, встановленого за результатами податкової перевірки відповідача, на підставі якої контролюючим органом прийнятий акт індивідуальної дії, має здійснюватися судом у провадженні за позовом платника податків про оскарження такого акту індивідуальної дії, зокрема податкового повідомлення-рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 у справі №2340/4023/18, від 05.03.2020 у справі №804/8630/16 та інших.
У спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягає, зокрема, факт узгодженості грошового зобов'язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов'язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов'язання, протягом строків, визначених законодавством, правильність нарахування пені за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 липня 2022 у справі № 160/7345/20.
Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження надсилання податкових повідомлень-рішень на адресу відповідачки, ГУ ДПС у Миколаївській області долучено до матеріалів справи копії конвертів та рекомендованих повідомлень, які направленням на адресу, яка значилась у ДРФО: АДРЕСА_1 , (а.с.24-27,32-34).
Зазначені поштові відправлення повернулись із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Жодних інших доказів щодо підтвердження вручення чи невручення відповідачці податкових повідомлень-рішень на підставі яких нараховано податковий борг, позивачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не надано.
Водночас, як підтверджується обставинами, з'ясованими судом першої інстанції та підтвердженими під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 з 14.01.1998 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 23080- 000534910-037-05 від 02.11.2021 (а.с.63), відміткою у її паспорті (а.с.153,об.) та відповіддю № 33174 від 14.04.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.65).
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вищевказані податкові повідомлення-рішення направлялися контролюючим органом за неналежною адресомю, тобто із порушенням наведених законодавчих норм та не можуть вважатися надісланими (врученими) відповідачу, що, відповідно, виключає підстави вважати такі податкові повідомлення-рішення узгодженими та як наслідок виключає підстави для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 податкового бору.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.07.2022 у справі № 2340/4232/18.
До того ж, колегія суддів акцентує, що відповідно до наданих позивачем до позовної заяви додатків вимога форми «Ф» від 27.05.2021 № 0030057-1306-1412 була направлена на адресу АДРЕСА_3 (а.с.17-18).
При зверненні до суду з даним позовом податковий орган у реквізитах відповідача також вказав саме адресу: АДРЕСА_2 .
Своєю чергою представник відповідачки надав до суду довідку про взяття на облік ОСОБА_1 у Ленінське міжрайонне ДПІ у м. Миколаєві (Корабельне відділення) за ф. № 4-ОПП, в якій її місце проживання вказане - АДРЕСА_2 (а.с.).
Тобто, вказана адреса була відома податковому органу на момент надсилання податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги та відповідачка адресу проживання із 1998 року не змінювала.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що в базах даних ДПС України наявна інформація, що податковою адресою відповідачки є: АДРЕСА_2 .
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про реєстраційні дані фізичної особи-платника податків податкова адреса фізичної особи є АДРЕСА_1 .
Натомість, представник відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що 27.05.2002 ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, що підтверджується наданими позивачем відомостями з ДРФО на ОСОБА_1 (а.с 9-11) та безкоштовним витягом з ЄДРПОУ на ОСОБА_1 , складеним 06.04.2023.
На той час функціонування ДРФО відбувалося на підставі Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» від 22.12.1994 № 320/94-ВР, який втратив чинність 01.01.2011 внаслідок прийняття ПК України.
Згідно пункту 7.1 Інструкції про порядок обліку платників податків, була затверджена наказом Державної податкової адміністрації України 19.02.98 № 80 (далі - Інструкція № 80 в редакції станом на 27.05.2002) органи державної податкової служби проводять внесення змін і доповнень до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб та Реєстру фізичних осіб на підставі: інформації органів державної реєстрації; документально підтвердженої інформації установ банків про відкриття (закриття) банківських рахунків та електронних реєстрів з установ банків; документально підтвердженої інформації, що надається платниками податків.
Як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_1 після одержання свідоцтва про державну реєстрацію її фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності звернулася до Ленінського міжрайонного ДПІ у м. Миколаєві (Корабельне відділення) із заявою за ф. № 5-ОПП про взяття її на податковий облік, надавши при цьому, у тому числі, свій паспорт із відміткою про зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки № 256 від 29.12.2005 про взяття на облік за ф. № 4-ОПП місце проживання відповідачки вказане - АДРЕСА_2 (а.с. 152).
Отже, колегія суддів погоджується із доводами відповідачки, що викладене свідчить про те, що працівники органу державної податкової служби під час взяття ОСОБА_1 на облік як суб'єкта підприємницької діяльності зобов'язані були занести її дані, у тому числі, про місце проживання до Реєстру фізичних осіб, який є складовою частиною ДРФО.
Наявність в ДРФО невірної інформації щодо місця проживання відповідачки свідчить про те, що працівниками державної податкової служби не у повній мірі виконані покладені на них обов'язки з обліку платників податків.
З цих підстав, посилання апелянта на невиконання відповідачем зобов'язання подати контролюючим органам про зміну даних, які вносяться до облікової картки платника податків протягом місяця з дня виникнення таких змін (п. 70.7 ст. 70 ПКУ), є безпідставними оскільки з 30.05.2002 (дати взяття на облік платника податків) дані відповідача, які вносяться до облікової картки платника податків, не змінилися.
Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Водночас, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо ухвалення рішення раніше строку який надається на подачу відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України та не врахування доводів позивача, які були викладені у відповіді на відзив, колегія суддів відхиляє, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Натомість, позивач реалізував таке своє право у суді апеляційної інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Ураховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін не має, оскільки апеляційним судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Щодо клопотання представника відповідача про стягнення з позивача на його користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн, колегія суддів зазначає про таке.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України).
За змістом частин 7 та 9 статті 139 КАС України зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23.01.2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia” зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.09.2019 по справі № 810/2760/17.
Так, на підтвердження надання відповідачу професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції адвокатом Сорочаном Є.В. надано: додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №б/н від 20.03.2023, акт наданих послуг від 08.06.2023, квитанцією до прибуткового ордеру № 6 від 08.06.2023.
Так, відповідно до пункту 1 додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №б/н від 20.03.2023 вартість однієї години роботи ВИКОНАВЦЯ щодо надання правової допомоги ЗАМОВНИКУ за даним дорученням становить 800 (вісімсот) гривень.
Відповідно пункту 1 Акта наданих послуг від 08.06.2023 адвокат надав відповідачу послуги у вигляді складання та оформлення до вимог КАС України відзиву на апеляційну скаргу від 08.06.2023 - 5 год* 800 грн.
Таким чином, загальна вартість наданих послуг, пов'язаних з наданням правової допомоги по справі № 400/5840/22 у суді апеляційної інстанції за Договором про надання правової допомоги № б/н від 20.03.2023, станом на 08.06.2023 складає 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Досліджуючи вищезазначені документи, колегія суддів вважає завищеною суму 4000,00 грн за аналіз доводів апеляційної скарги та підготовку відзиву на неї, оскільки заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), позаяк справа № 400/5840/22 є справою незначної складності, справи цієї категорії мають усталену судову практику, а тому, колегія суддів зазначає, що, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу не потребували значних затрат часу, а також зусиль адвоката щодо здійснення юридичного та технічного супроводу (роботи) у цій справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Ураховуючи вищевикладене та застосувавши принцип співмірності відповідно до статті 134 КАС України, а також фактичний об'єм виконаної роботи та її незначну складність, колегія судів вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Головного управління ДПС у Миколаївській області у розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 400/5840/22 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 (одна тисяча) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Дата складення і підписання повного тексту судового рішення - 20.07.2023
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді С.Д. Домусчі Г.В. Семенюк