20 липня 2023 р. Справа № 520/122/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/122/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про провизнання бездіяльності протиправною та спонукання до перерахунку грошового забезпечення,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 по 02.08.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 02.08.2021, виходячи з розмірів посадового окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 позов задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020р.-31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021р.-01.08.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 при здійсненні нарахування грошового забезпечення позивачу діяла з дотриманням п. 4 Постанови КМУ № 704 та правомірно застосувала розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
При розгляді апеляційної скарги просив врахувати існуючу судову практику в аналогічних спорах, викладену в рішеннях Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 у справі №520/8872/2020, від 11.11.2020 у справі №520/12121/2020, від 25.11.2020 у справі №520/12676/2020, від 17.12.2020 у справі №520/11924/2020, від 28.12.2020 у справі №520/15488/2020, від 19.02.2021 у справі №520/19331/2020, від 23.02.2021 у справі №520/18530/2020, від 23.02.2021 у справі №520/18530/20 та №520/18532/2020, від 28.12.2022 у справі №520/256/22, від 28.12.2022 у справі №520/8741/22, постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020 по справі №520/4232/2020, від 22.10.2020 по справі №440/3508/20, від 21.09.2020 по справі №520/4431/2020, від 27.10.2020 по справі №520/7180/2020, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №580/368/20 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2020 по справі №1.380.2019.006597.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду про задоволення позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач у період 30.01.2020 - 01.08.2021 проходив публічну військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Протягом указаного період часу суб'єкт владних повноважень при обчисленні грошового виразу компонентів грошового забезпечення заявника як військовослужбовця використовував сталий показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Викладені обставини відповідачем-суб'єктом владних повноважень у ході розгляду справи не заперечені та не спростовані.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу використання при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця сталого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018 (тобто - 1.762,00грн.), а не показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного нового поточного календарного року, що призвело до отримання грошового забезпечення військовослужбовця у неповному розмірі, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що з 29.01.2020 року відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 року.
Також, суд першої дійшов висновку, що відповідача належить зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021 - 01.08.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
Відмовляючи в частині позовних, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
При цьому, колегія суддів зазначає, що положеннями ст. 7 Закону України від 07.12.2017 р. №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн. Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України від 15.12.2020 р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Оскільки з 01 січня 2020 року, з 01 січня 2021 року, збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Відтак, судом першої інстанції правильно зазначено, що у період 30.01.2020 - 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2021 - по 01.08.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
А тому, відповідача належить зобов'язати здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020 - 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів, за період 01.01.2021 - 01.08.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Посилання апелянта на те, що розмір посадового окладу та окладу за військове звання має розраховуватись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1,14 Постанови № 704 на спірні правовідносини сторін не впливають та з урахуванням приписів чинного законодавства не є підставою для скасування оспорюваного рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги про врахування при її розгляді судової практики в аналогічних спорах, викладеної в рішеннях Харківського окружного адміністративного суду, постановах апеляційних адміністративних судів, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 по справі №520/122/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк