Номер провадження: 22-ц/813/2618/23
Справа № 521/9639/20
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Драгомерецький М. М.
13.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Журавель І.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2021 року по справі за позовом Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, -
17 червня 2020 року представник Військової академії (м. Одеса) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, та просив суд усунути перешкоди у здійснені Військової академії (м. Одеса) права користування та розпорядження приміщення №3 будівлі АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що будівля Військового містечка № НОМЕР_1 , що розташована по АДРЕСА_2 , є військовим майном, яке знаходиться на балансі та перебуває у відповідальній експлуатації Вiйськової академії, що підтверджується актом приймання (передач) будинків, споруд та території військового містечка № НОМЕР_2 від 20.08.2013.
Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 11.06.2001 №Д-14 «Про переобладнання вивільненого фонду Міністерства оборони України від тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» вищевказана будівля №12 переобладнана під тимчасове житло військовослужбовців та членів їх сімей та використовується для проживання безквартирних військовослужбовців.
Приміщення 3 будівлі АДРЕСА_1 було надане військовослужбовцю прапорщику ОСОБА_1 разом із сім'єю для тимчасового проживання у зв'язку з проходженням військової служби в Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі.
Згідно наказу №017 від 30.03.1996 прапорщика ОСОБА_1 начальника апаратної П-240 роти зв'язку військової частини НОМЕР_3 , звільнено у запас за службовою невідповідністю.
У відповідності до протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_4 від 22.07.1996 ОСОБА_1 знято з квартирного обліку у зв'язку із звільненням в запас за службовою невідповідністю.
Також зазначено, що відповідачі на квартирному обліку у Одеському гарнізоні не перебувають, в спірному приміщенні №3 будівлі АДРЕСА_1 , не зареєстровані, їх місце реєстрації - АДРЕСА_3 , вони не є військовослужбовцями, ані працівниками ЗС України. Не знаходяться на обліку військовослужбовців та членів їх сімей Одеського гарнізону, потребуючих поліпшення житлових умов, а тому на даний момент відповідачі користуються приміщенням АДРЕСА_4 будівлі АДРЕСА_1 , без жодних правових підстав.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог Військової академії (м. Одеса) відмовлено.
В апеляційній скарзі представник Військової академії (м. Одеса) просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2021 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Представник Військової академії (м. Одеса) в судове засідання до апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання позивачем судової повістки.
13 липня 2023 року від представника Військової академії (м. Одеса) - Газовського Б.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Однак, апеляційний суд не вважає доцільним відкладення розгляду даної справи та відмовляє у задоволенні клопотання, оскільки представником Військової академії (м. Одеса) - Газовським Б.О. не наведено жодної причини для відкладення розгляду справи.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомленого про дату судового засідання позивача по справі.
Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Журавель І.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та письмових пояснень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Матеріалами справи встановлено, що згідно Довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї) Військової академії від 10.06.2020 за №17/22/133 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають (не зареєстровані) у Військовій академії ( АДРЕСА_2 . Будинок має зручності: водопровід, каналізація, опалювання (а.с. 11).
Кімната 3 будівлі № НОМЕР_1 на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 було надане військовослужбовцю прапорщику ОСОБА_1 разом із сім'єю для тимчасового проживання у зв'язку із проходженням військової служби в Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі.
Згідно витягу з наказу командуючого військами Одеського військового округу №017 від 30.03.1996, прапорщика ОСОБА_1 начальника апаратної П-240 роти зв'язку військової частини НОМЕР_3 , звільнено у запас за службовою невідповідністю (а.с. 13).
У відповідності до протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_4 від 22.07.1996 прапорщика ОСОБА_1 знято з квартирного обліку у зв'язку із звільненням в запас за службовою невідповідністю (а.с. 14).
Згідно Наказу міністра оборони України від 2013 року №312, фонд військового містечка № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_2 , передано на баланс Військової академії (м. Одеса), що підтверджується також актом приймання (передач) будинків, споруд та території військового містечка № НОМЕР_2 від 20.08.2013 (а.с. 8-23).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Військової академії (м. Одеса) суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно проживають у спірному приміщенні, не мають іншого житла та мають достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначене приміщення 3 будівлі № 12 по АДРЕСА_2 є їх «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позивачем не було доведено, що відповідачі самоправно зайняли жиле спірне приміщення чи вони незаконно проживають у приміщенні 3 будівлі №12 по АДРЕСА_2 .
Тому, виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення не відповідатиме статті 47 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 та його сім'ї, було надане приміщення 3 будівлі №12 по АДРЕСА_2 , тимчасово у зв'язку з проходженням військової служби в Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі, одна 30 березня 1996 року ОСОБА_1 було звільнено у запас та 22 липня 1996 року - знято із квартирного обліку, а тому відповідачі користуються житлом Військової академії (м. Одеса) без жодних правових підстав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 110 ЖК УРСР, офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У також ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв'язок із Збройними Силами.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується позивачем, кімната 3 будівлі №12 на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 була надана військовослужбовцю прапорщику ОСОБА_1 та його сім'ї для тимчасового проживання у зв'язку із проходженням військової служби в Одеському гарнізоні за відсутності іншої житлової площі.
Отже, вселення ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 до кімнати 3 будівлі № НОМЕР_1 на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 , відбулось правомірно.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 не можуть бути виселені із займаного ними жилого приміщення 3 будівлі №12 на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 , без надання іншого благоустроєного жилого приміщення.
При цьому, позивачем не надано жодного доказу, що відповідачі мають інше благоустроєне приміщення для проживання, а суд законодавчо позбавлений можливості збирати докази на власний розсуд.
Слід також зазначити, що реєстрація відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , не може підтверджувати того факту, що відповідачі володіють даним житло, воно є благоустроєним, та те що останні мають законі підстави там проживати.
При цьому частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ініш доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення.
За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
В рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, №30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, №30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», №19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).
Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.
Позивач, подавши позов про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, конкретно не вказав і не довів мету, яку він переслідує, співмірність та необхідність застосування такого заходу.
Заявлення вказаних вимог позивача до відповідачів і позбавлення їх наданого житла, у даному випадку, є невиправданим втручанням у приватну сферу відповідачів, порушенням їх прав на повагу до приватного та сімейного життя і не відпадає принципу пропорційності та легітимній меті.
Таким чином, встановивши, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не можуть бути виселені із займаного ними жилого приміщення 3 будівлі №12 на території військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 , без надання іншого благоустроєного жилого приміщення, врахувавши надзвичайну тривалість зв'язка відповідачів зі спірним приміщенням як єдиним їх житлом, оцінивши в контексті положень статті 8 Конвенції пропорційність можливого виселення відповідачів відповідній легітимній меті, суд першої інстанції дійшов законного та справедливого висновку про відсутність підстав для задоволення позову Військової академії (м. Одеса)
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено: 20 липня 2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік