вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" липня 2023 р. Справа№ 911/471/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Мальченко А.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 (повний текст рішення складено 11.05.2023)
у справі № 911/471/23 (суддя Колесник Р.М.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональний експертно-технічний центр "Неопром"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 36 245,41 грн, -
У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональний експертно-технічний центр "Неопром" звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 36 245,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що стягувана сума виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за вказаним вище договором, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональний експертно-технічний центр "Неопром" 28 317,84 гривень основного боргу, 7073,38 гривень інфляційних втрат, 854,19 гривень 3% річних та 2684,00 гривень судового збору.
Рішення мотивовано тим, що факт надання обумовлених сторонами послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за надані позивачем послуги, підтверджений наявними у матеріалах справи акті наданих послуг, який підписаний обома сторонами, а відтак місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу на загальну суму 28 317,84 грн. Одночасно, суд першої інстанції задовольняючи вимогу позивача про стягнення на його користь 3% річних та інфляційні втрат відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 в частині стягнення штрафних санкцій і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні інфляційних витрат та 3 % річних та прийняти нове рішення, яким в задоволенні штрафних санкцій відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України Вуглегірська ТЕС знаходиться в районі проведення бойових дій, при цьому на території Вуглегірської ТЕС знаходиться вся первинна документація стосовно укладення та виконання договорів, доступ до якої унеможливлено у зв'язку з тим, що вказана ТЕС знаходиться під окупацією російської федерації. Крім того, апелянт посилається на наявність форс-мажорних обставин у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2021, витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/471/23.
08.06.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №911/471/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі №911/471/23, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (замовник) та ТОВ "Неопром" (виконавець) 08.10.2021 укладено договір про закупівлю послуг № 15/107 (далі - договір), предметом якого у відповідності до п. 1.1. є надання виконавцем послуг в строки, на умовах і в порядку, передбаченому цим договором, а замовник прийняти і оплатити такі послуги.
Згідно п. 1.2. договору найменування, вид та характеристика послуг визначені в додатку № 1 до договору.
У відповідності до умов пункту 3.1. договору ціна послуг становить суму, що зазначена у додатках №№ 1, 3 до договору.
Розрахунки за договором проводяться в безготівковій формі у національній валюті України в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору на підставі рахунку виконавця (пункт 4.1.).
За умовами пункту 5.3. договору факт надання послуг за цим договором підтверджується Актом приймання-передачі послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін та оформлюється згідно чинного законодавства України - по закінченню певного етату (періоду) надання послуг або по закінченню надання всього комплексу послуг на підставі документів, необхідних для підписання Акту приймання-передачі послуг, перелік яких у разі необхідності зазначається в додатку № 1 до договору. У випадку ненадання таких документів виконавцем, замовник має право не підписувати відповідні Акти приймання-передачі послуг та не оплачувати вказані в цьому Акті обсяги послуг або вимагати повернення відповідного розміру попередньої оплати (у разі застосування такого порядку оплати).
Згідно п. 5.9. договору датою виконання зобов'язань виконавця за даним договором є дата підписання замовником акту приймання-передачі послуг.
Одержувачем послуг за договором є Вуглегірська ТЕС ПАТ "Центренерго", яка є відокремленим підрозділом ПАТ "Центренерго" (пункт 11.10. договору).
Пунктом 11.11. договору на виконавця покладений обов'язок своєчасного складання та реєстрації податкових накладних (розрахунок коригування до податкових накладних).
Додатком № 1 до договору визначено вид, характеристику та вартість послуг, яка згідно пункту 2 додатку становить 58317,84 гривень, в тому числі ПДВ 20% - 9719,64 гривень.
Пунктом 4 додатку № 1 узгоджено умови розрахунків: протягом 30 календарних днів після підписання Актів приймання-передачі послуг, за умови своєчасної реєстрації виконавцем податкової накладної/розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, згідно чинного законодавства України.
Так, на виконання умов договору позивачем виконано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 58317,84 гривень, що підтверджується підписаним обома сторонами, підписи яких скріплені печатками, актом від 17.12.2021 № 591, який до того ж з боку замовника підписаний без будь-яких заперечень та зауважень (т. 1 а.с. 18).
Крім того, на виконання умов договору виконавцем послуг 17.12.2021 складено податкову накладну № 121 (т. 1 а.с. 19-20).
Таким чином, строк оплати, відповідно до п. 4 додатку № 1 до договору настав 18.02.2021 р.
Відповідач, покладений на нього умовами договору обов'язок щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, виконав частково перерахувавши на користь ТОВ "Неопром" 30 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 27.01.2022 № 146 на суму 10 000 грн (т. 1 а.с. 21) та від 04.02.2022 № 146 на суму 20 000 грн (т. 1 а.с. 22). З вказанах платіжних інструкцій вбачається, що перехахування грошових коштів здійснено відповідачем із призначенням платежу на виконання Договору № 15/107 від 08.10.2021, згідно акту від 17.12.2021 № 591.
Як слідує з тексту апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частині стягнення штрафних санкцій, а відтак, враховуючи, що рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі №911/471/23 в іншій частині не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому, під час апеляційного перегляду оспорюваного рішення колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволенні вимог про стягнення штрафних санкцій.
З приводу твердження апелянта щодо наявності форс-мажорних обставин, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Крім того, як унормовано ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Разом з тим, оцінюючи обставини справи колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірні договори з визначеним строком поставки, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк.
Відповідно до ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
При цьому, згідно з ч. 2, ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 року у справі №913/20/21, від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 року у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 року у справі №910/9258/20.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21, зазначив, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
Однак, колегія суддів підкреслює, що матеріали справи не містять відповідних сертифікатів Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати
В той же час, колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на запроваджений в країні воєнний стан, враховує можливі ризики для безпеки здоров'я та життя людини, пов'язані з військовою агресією та необхідністю забезпечення безпеки життю та здоров'ю людини.
У цьому випадку необхідно з'ясувати, в який саме строк відповідач міг виконати свої зобов'язання за договором, чи були виконані дії, передбачені умовами договору для того, щоб сторона договору могла підпадати під дію форс-мажору, а також якими доказами підтверджується неможливість виконання своїх обов'язків за договором, оскільки підстави для звільнення від обов'язків за договором у зв'язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість звільнення сторони від виконання своїх обов'язків за договором має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно з п. 8.2. Договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договорм унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 3-х дній з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмові формі.
Пунктом 8.3. Договору передбачено також, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України.
Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомив позивача про неспроможність виконати зобов'язання (їх частину) по цьому Договору у зв'язку із обставинами форс-мажору.
Одночасно, колегія суддів бере до уваги той факт, що обов'язок по сплаті отриманих послуг виник у відповідача з 18.02.2021 р., тобто за рік до початку повномасштабних бойових дій та відповідач не зазначає підстав наявності форс-мажорних обставин протягом цього року з 18.02.21 р. по 24.02.22 р.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Згідно з положеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 16.01.2020 у справі №910/14522/18.
Отже, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, який відповідачем не заперечується та не оскаржується останнім в апеляційному поярдку та положення статті 625 ЦК України, колегія суддів зазначає, що господарським судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат та, як наслідок, відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі №911/471/23 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 року у справі №911/471/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 року у справі №911/471/23 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/471/23.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Г.А. Кравчук
А.О. Мальченко