13 липня 2023 року м. Київ
Унікальний номер справи № 759/4552/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9884/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року та апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету України 1 983 200,00 грн. моральної шкоди, 8 250,00 грн. вартості вилученого майна, 20 000,00 грн. - вилучених коштів, 41 192,00 грн. - інфляційних збитків, 152 710,59 грн. втраченого заробітку, 116 500,00 грн. витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі, 149 563,05 грн. інфляційних збитків, 16 860,00 грн. транспортних витрат, а також витрати на правову допомогу у розмірі 40 960,00 грн. за розгляд справи судом першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в ході досудового розслідування кримінальної справи № 09/080263 по обвинуваченню позивача за ч. 5 ст.191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28 , ч. 2 ст. 366 КК України незаконно проводилися неодноразові обшуки, здійснювалося прослуховування, незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності, обиралася міра запобіжного заходу тримання під вартою, застава, підписка про невиїзд, накладався арешт на майно і рахунки належні ОСОБА_1 , юридичній особі, вилученні належні йому майно і кошти. За короткий проміжок часу з квітня 2009 року по червень 2009 року відносно позивача за одними і тими ж фактами та обставинами порушено чотири кримінальні справи. Позивач вимушений був захищатися. У його володінні за місцем розміщення офісу ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», в житлі проводилися необґрунтовані обшуки різними органами досудового розслідування та вилучалися документи і предмети, які жодного відношення до справи не мали. Загальний термін обмеження особистої свободи позивача склав з 08 грудня 2011 року по 14 травня 2014 року, тобто два роки і п'ять місяців.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року позивача виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України. В результаті незаконних дій органів досудового розслідування по утриманню позивача під вартою, арешту рахунків ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», незаконного апеляційного і касаційного оскарження обґрунтованого і законного вироку Святошинського районного суду м. Києва була повністю зупинена і заблокована господарська діяльність товариства. В результаті цього позивач був змушений прийняти рішення про ліквідацію ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» 19 травня 2016 року.
Порушення проти позивача чотирьох кримінальних справ різними органами досудового розслідування в період з квітня по червень 2009 року і незаконність дій, що призвели до моральних страждань, сильних переживань членів родини позивача, дають підстави моральну шкоду за період з 14 квітня 2009 року по 14 жовтня 2010 року у розмірі трьох мінімальних заробітних плат на час розгляду судом позову за кожен місяць досудового розслідування у сумі 120 600,00 грн. (6 700,00 грн. х 3 мінімальних зарплат х 6 місяців слідства). За період незаконного утримання під вартою поза межами строків досудового розслідування є підстави стягнути моральну шкоду за період з 09 листопада 2010 року по 08 грудня 2011 року у розмірі дев'яти мінімальних заробітних плат на час розгляду судом даної позовної заяви за кожен місяць досудового розслідування і судового розгляду справи, а саме 783 900,00 грн. (6 700,00 грн. х 9 мінімальних зарплат х 13 міс. перебування під вартою). Моральна шкода у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць за період з 08 грудня 2011 року по 14 травня 2014 року визначається тривалим обмеженням особистої свободи позивача, який склав два роки і п'ять місяців. Тому моральна шкода за вказаний період становить 777 200,00 грн. (6 700,00 грн. х 4 мін. заробітні плати х 29 місяців). За період з 14 травня 2014 року по 17 лютого 2017 року (день завершення касаційного оскарження вироку після тривалого апеляційного оскарження) позивач визначив у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, що складає 33 місяці (6 700,00 грн. х 33 місяці = 221 100,00 грн.).
31 серпня 2011 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області була окремо незаконно порушена кримінальна справа № 089009/11 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України, слідство по якій тривало по 31 серпня 2012 року, тобто 12 місяців. Вважає, що за цей час повинна бути стягнута моральна шкода, виходячи з однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, а саме 80 400,00 грн. (6 700 грн. х 12 міс.).
Крім того, вилучені кошти у розмірі 20 000,00 грн., системний блок «SINO», КПК ASUS Р 750 не повернуті, а тому вилучені кошти та вартість комп'ютера повинна бути стягнута з держави. Вартість системного блоку, ОСОБА_1 визначив у сумі 5 400,00 грн. виходячи з вартості системних блоків в магазині «Той самий магазин» та вартість комунікатора у розмірі 2 850,00 грн. виходячи з вартості комунікатора КПК ASUS Р 750 в магазині Мобиламаркет.
За надання правової допомоги у кримінальних справах позивачем та його дружиною було сплачено адвокату Слободянику П.В. 116 500,00 грн. На вказані кошти просив стягнути інфляційні збитки від знецінення коштів у розмірі 149 563,05 грн. та витрати на поїздки у розмірі 16 860,00 грн. До позовної заяви подав клопотання про поновлення строку позовної давності, послався на те, що 04 грудня 2017 року звернувся із зазначеним позовом до Державної казначейської служи України. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2020 року позовні вимоги були частково задоволені, проте вказане рішення було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, копію останнього позивач отримав лише 02 лютого 2021 року та 05 березня 2021 року звернувся із зазначеним позовом (т. 1 а.с. 1-28, т. 2 а.с. 86-87).
У лютому 2022 року Житомирська обласна прокуратура подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю вимог. Встановлено, що 17 травня 2012 року порушено кримінальну справу № 089009/11 відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України по факту умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. Обвинувачення за ч. 3 ст. 212 КК України у вказаній кримінальній справі ОСОБА_1 пред'явлено 22 травня 2012 року. Досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 тривало з 17 травня 2012 року по 14 червня 2012 року (дата оголошення про завершення досудового розслідування), обвинувальний висновок у кримінальній справі складено 27 червня 2012 року. Крім того, у провадженні СВ СУ УМВС в Житомирській області перебувала кримінальна справа № 09/080263 по обвинуваченню ОСОБА_1 та інших осіб за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 , ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України. За результатами досудового розслідування, 08 серпня 2011 року вказану кримінальну справу з обвинувальним висновком направлено до Вищого спеціалізованого суду України для визначення підсудності. Зазначеним судом визначено підсудність цієї справи за Святошинським районним судом м. Києва, яким 12 травня 2014 року постановлено виправдовувальний вирок щодо ОСОБА_1 .
Разом з тим, галузевим відділом прокуратури Житомирської області не забезпечувалось підтримання державного обвинувачення у вказаній кримінальній справі (з наявних у відділі даних - державне обвинувачення підтримувалось прокуратурою м. Києва). Отже, належним відповідачем у справі варто визначити Київську міську прокуратуру.
Позивачем надано докази, що свідчать про його перебування під слідством та судом, але не доведено належним чином факту спричинення моральної шкоди, не обґрунтовано її розмір, не долучено доказів, які вказують на незаконність дій Житомирської обласної прокуратури, не надано допустимих доказів щодо розміру заподіяної шкоди за час перебування під слідством та судом. До позовної заяви не долучено будь-яких доказів належних та допустимих щодо понесення витрат на оплату вартості проїзду адвоката з м. Житомир у м. Київ та у зворотному напрямку. Крім того, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено стягнення інфляційних втрат від знецінення суми сплаченої позивачем як гонорару за надання правничих послуг адвоката у кримінальному провадженні. Також вказує, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (т. 2 а.с. 16-23).
У жовтні 2022 року Київська міська прокуратура подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовної заяви. Доводи відзиву аналогічні доводам, викладеним у відзиві Житомирської обласної прокуратури (т. 2 а.с. 71-78).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди - задоволено частково. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 589 600,00 грн. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України 8 250,00 грн. - вартість вилученого майна, 20 000,00 грн. вилучених коштів, 87 100,00 грн. втрачений заробіток, а всього 115 350,00 грн. Стягнуто за рахунок коштів державного бюджету України витрати на правову допомогу у розмірі 125 980,00 грн. (т. 2 а.с. 112-117).
Не погодившись з рішенням районного суду, 05 травня 2023 року представник Житомирської обласної прокуратури - Слівінський О.О. направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 158 567,00 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовити у зв'язку з безпідставністю (т. 2 а.с. 122-134).
Апеляційну скаргу мотивував тим, що визначений судом розмір моральної шкоди для відшкодування на користь ОСОБА_1 в загальній сумі 589 600,00 грн. є необґрунтованим та призведе до збагачення позивача за рахунок бюджетних коштів. Вважає, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не вказав фактів та доказів, на підставі яких дійшов переконання, яких саме звичок і бажань позивач був позбавлений, яким чином і в чому полягало погіршення чи позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань позивач був позбавлений, в чому саме полягало погіршення відносин позивача з оточуючими людьми, до яких саме інших негативних наслідків морального характеру призвело перебування ОСОБА_1 під вартою, збільшений розмір моральної шкоди в рішенні фактично не обґрунтовано. Вказував, що витрати на правову допомогу у розмірі 125 980,00 грн. документально не підтверджені, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також не погодившись з рішенням районного суду, 08 травня 2023 року представник Київської міської прокуратури - Стретович М.О. направила до суду апеляційну скаргу, в якій просила змінити рішення суду в частині задоволення позовних вимог, змінивши суму відшкодування моральної шкоди, а саме стягнувши з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 282 070,00 грн.; скасувати рішення в частині задоволення вимог про стягнення 8 250,00 грн., вартості вилученого майна, 20 000,00 грн. вилучених коштів, 87 100,00 грн. втраченого заробітку і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові; скасувати рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 125 980,00 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові; стягнути з позивача судовий збір за подачу апеляційної скарги (т. 2 а.с. 140-157).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказувала, що судом неправильно визначено строк перебування під слідством і судом ОСОБА_1 та, як наслідок, невірно здійснено розрахунок моральної шкоди саме за 59 місяців 20 днів. Вважає, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 22 травня 2012 року по 23 грудня 2015 року, тобто 42 місяці 1 день, оскільки 22 травня 2012 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, а постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 грудня 2015 року апеляцію прокурора на виправдовувальний вирок визнано такою, що не підлягає розгляду. Таким чином, мінімальний гарантований розмір морального відшкодування позивачу має становити 282 070,00 грн.
Вважає, що суд незаконно стягнув на користь позивача втрачений заробіток, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів відсторонення від роботи, отримання ним заробітної плати, коли він працював у ПК «Укрпромресурс» та ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», а також документів про нараховану заробітну плату за два останні місяці, що передували місяцю, в якому відбулася подія, з якою повинна бути пов'язана відповідна виплата, у зв'язку з чим неможливо провести обчислення середньоденної та середньомісячної заробітної плати.
Також вважає, що рішення суду є незаконним в частині відшкодування вартості вилученого майна та відшкодування вилучених коштів, оскільки грошові кошти у сумі 20 000,00 грн., які зберігалися на депозитному ДПІ, повернуто позивачу, а системний блок «SINO» повернуто ТОВ «Індустріальний союз «Полісся».
Вказувала, що витрати на правову допомогу у розмірі 125 980,00 грн. документально не підтверджені. Так частина цих витрат на правничу допомогу в сумі 40 960 грн. є витратами позивача на правничу допомогу 29 листопада 2017 року - 22 590,37 грн. і 02 червня 2017 року - 18 389,63 грн. в рамках іншої цивільної справи № 798/18320/17, а витрати в решті суми - 85 000 грн. є процесуальними витратами, пов'язаними з оплатою допомоги захисника по кримінальній справі, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат в рамках цієї цивільної справи № 759/4552/21.
У відзиві на апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 199-204).
У відзиві на апеляційну скаргу Київської міської прокуратури ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 211-227).
В судовому засіданні представник Житомирської обласної прокуратури, Київської міської прокуратури - прокурор Стретович М.О. підтримала подані апеляційні скарги і просила їх задовольнити. Позивач ОСОБА_1 його представник - адвокат Слободяник П.В. заперечували проти задоволення скарг та просили залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають задоволенню частковоз наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14 квітня 2009 року постановою слідчого ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння службовими особами Хмельницького ДЕПОП та ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т.1 а.с. 71-74).
23 квітня 2009 року за адресою реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 було проведено обшук, за результатами якого виявлено та вилучено грошові кошти на загальну суму 20 000,00 грн. (т.1 а.с. 89).
29 квітня 2009 року заступником начальника СУ УМВС України в Житомирській області порушено кримінальну справу за фактом заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, шляхом зловживання своїм службовим становищем, посадовими особами ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (т.1 а.с.87).
12 травня 2009 року постановою ст. слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області вирішено здати грошові кошти у сумі 55 900,00 грн. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 ДПІ у м. Хмельницькому, що відкритий у Хмельницькій філії Брокбізнесбанку, МФО 815013 (т.1 а.с.90).
20 травня 2009 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Хмельницькій області порушено кримінальну справу за фактом вчинення легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, службовими особами Хмельницького ДЕПОП та директором ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» ОСОБА_1 за попередньою змовою між собою, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України (т.1 а.с.75-82).
Постановою заступника начальника Управління СБУ у Хмельницькій області від 22 травня 2009 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України за фактом розтрати та заволодіння службовими особами, в тому числі ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» державним майном за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах (т. 1 а.с. 83-84).
Постановою заступника начальника Управління СБУ у Хмельницькій області від 25 червня 2009 року порушено кримінальну справу за фактом вчинення легалізації грошових коштів у розмірі 1 млн. 847 тис. 879, 61 грн., здобутих злочинним шляхом, службовими особами Хмельницького ДЕПОП та ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за попередньою змовою між собою, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України (т.1 а.с.85-89).
Постановою заступника Генерального прокурора України від 09 липня 2009 року об'єднано кримінальні провадження №№ 41/0218 та 08/08080263 в одне провадження з присвоєнням № 08/08080263. Провадження досудового слідства у кримінальній справі доручено СУ МВС України в Житомирській області (т.1 а.с.88).
18 серпня 2009 року постановою заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області кримінальну справу порушену відносно директора ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209 КК України закрито за недоведеністю його вини (т. 1 а.с. 104-107).
Також у період з 23 квітня 2009 року до 09 листопада 2010 року було проведено ряд обшуків у приміщеннях належних ОСОБА_1 за адресою офісних приміщень ТОВ «Індустріальний союз «Полісся», службовому кабінеті директора, приміщенні бухгалтерії, де було також вилучено майно, документи товариства (т.1 а.с.92-97).
08 листопада 2010 року постановою заступника прокурора Житомирської області скасовано постанову заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області від 18 серпня 2009 року, кримінальну справу направлено в СВ УБОЗ УМВС для організації негайного та належного розслідування (т. 1 а.с. 108-109).
09 листопада 2010 року оперативниками УБОЗ УМВС України в Житомирській області проведено особистий обшук та затримання ОСОБА_1 відповідно до протоколу особистого обшуку затриманого або взятого під варту та огляду його речей, які знаходяться при ньому (т.1 а.с.112).
15 листопада 2010 року ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою (т.1 а.с.113-114).
05 січня 2011 року постановою Корольовського районного суду м. Житомира, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 січня 2011 року, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою (т.1 а.с.115-116).
Постановою слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Житомирській області від 31 серпня 2011 року порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (т.1 а.с.136).
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на грошову заставу (а.с. 132).
10 лютого 2011 року постановою заступника начальника СВ СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 133-134).
24 березня 2011 року старшого слідчого ОЗГ та ЗО СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 133-134).
Постановою Богунського районного суду м. Житомир від 29 травня 2012 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 76500,00 грн. (т.1 а.с.141-142).
Ухвалою Апеляційного суд Житомирської області від 12 червня 2012 року вказану постанову залишено без змін (т.1 а.с. 143-144).
31 серпня 2012 року заступником прокурора Житомирської області затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 089009/11по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України (т.1 а.с.145).
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні визнано невинним і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України. Знято арешт з майна, речові докази повернути за належністю. Скасовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (т. 1 а.с. 29-52, 147-148).
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року апеляцію прокурора Прокуратури м. Києва на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року визнано такою, що не підлягає розгляду (т.1 а.с. 146).
21 липня 2017 року Святошинським районним судом м. Києва направлено повідомлення ОСОБА_1 із роз'ясненням права заявити про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності (т. 1 а.с. 53-54).
При зверненні із заявою про повернення вилученого під час обшуку майна, позивачу повідомлено, що через тривалий час направлення справи до суду, проведення реформи та організаційних штатних змін в системі МВС, пошкодження в період з 18 лютого 2014 року по 20 лютого 2014 року приміщень МВС, в тому числі службових кабінетів, речових доказів, неможливо виконати рішення суду щодо повернення майна.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 сторони по справі не оскаржували.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
За змістом положень статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом встановлено, що 20 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за КПК України 1960 року, відносно позивача постанова про притягнення у якості обвинуваченого у цей період не виносилась, а 18 серпня 2009 року постановою заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області кримінальна справа порушена відносно ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209 КК України була закрита за недоведеністю його вини (т. 1 а.с. 75-82, 104-107).
При цьому, необхідно враховувати, що, наприклад, проведення в особи виїмки, обшуку, не обов'язково пов'язується з тим, що ця особа перебуває під слідством і судом. За КПК України у редакції 1960 року, існував перелік слідчих дій, які могли здійснюватися до порушення кримінальної справи, а саме: огляд, обшук, виїмка, освідування, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Отже, не можна пов'язувати перелік обставин (незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду), за яких громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода, із обставинами перебування такого громадянина під слідством і судом.
08 листопада 2010 року постановою заступника прокурора Житомирської області скасовано постанову заступника начальника відділу ОВС та ОЗ СУ УМВС України в Житомирській області від 18 серпня 2009 року, кримінальну справу направлено в СВ УБОЗ УМВС для організації негайного та належного розслідування (т. 1 а.с. 108-109).
09 листопада 2010 року оперативниками УБОЗ УМВС України в Житомирській області проведено особистий обшук та затримання ОСОБА_1 (т.1 а.с.112).
15 листопада 2010 року ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою (т.1 а.с.113-114).
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2011 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на грошову заставу (а.с. 132).
10 лютого 2011 року постановою заступника начальника СВ СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 133-134).
24 березня 2011 року старшого слідчого ОЗГ та ЗО СУ УМВС України в Житомирській області накладений арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 133-134).
17 травня 2012 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (т. 1 а.с. 145).
Постановою Богунського районного суду м. Житомир від 29 травня 2012 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 76500,00 грн. (т.1 а.с.141-142).
31 серпня 2012 року заступником прокурора Житомирської області затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 089009/11по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212 КК України та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України (т.1 а.с.145).
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні визнано невинним і виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч.3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України. Знято арешт з майна, речові докази повернути за належністю. Скасовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (т. 1 а.с. 29-52, 147-148).
Перевіривши вищевказані обставини і докази, колегія суддів відхилила доводи прокурора що період перебування позивача ОСОБА_1 під слідством і судом має розраховуватись починаючи з 22 травня 2012 року.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2016 року та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 01 грудня 2016 року у справі № 1-1047/11 апеляцію прокурора прокуратури м. Києва на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року визнано такою, що не підлягає розгляду.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погодилась із доводами апеляційної скарги Київської міської прокуратури про перебування ОСОБА_1 під слідством і судом до 23 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 146-148).
Під час досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 було застосовано заходи забезпечення, а саме арешт майна, відсторонення від роботи (посади), запобіжний захід у вигляді взяття під варту, підписки про невиїзд.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що період перебування позивача ОСОБА_1 під слідством і судом, за який він має право на відшкодування моральної шкоди складає 61 місяць 12 днів (09 листопада 2010 року коли ОСОБА_1 було затримано із триманням під вартою до 23 грудня 2015 року, воли виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили).
У справі, яка переглядається судом установлено, що внаслідок незаконногопроведення в ході кримінального провадження заходів досудового розслідування без правової підстави, зокрема, затримання позивача, відсторонення позивача від роботи із обранням запобіжного заходу триманням під вартою 09 листопада 2010 року до 08 грудня 2011 року, згодом заміною запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на заставу, накладення арешту на майно і пред'явлення обвинувачення (обвинувального висновку від 31 серпня 2012 року) у зв'язку з притягнення до кримінальної відповідальності, позивач зазнав моральних переживань, а відтак обґрунтованим є висновок районного суду, що позивачу завдано моральної шкоди.
На підставі положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом, тому моральну шкоду слід визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу винесення постанови про порушення кримінальної справи до набрання законної сили виправдувальним вироком суду від 12 травня 2014 року (10 березня 2016 року 80 місяців і 9 днів).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня - 6 700 гривень (який був визначений Законом на час ухвалення оскаржуваного рішення районного суду).
Обставин самообмови ОСОБА_1 під час досудового слідства та (або) судового розгляду апелянтом не надано і судом не встановлено.
Таким чином, за термін перебування позивача під слідством та судом 61 місяць і 12 днів, з них 13 місяців під вартою, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить суму 411 293,55 грн. (( 61 міс. х 6700 грн.) + (6700:31х12)).
Отже, у Законі № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
При цьому, визначивши вищевказаний розмір компенсації моральної шкоди який не є меншим гарантованого мінімуму, апеляційний суд погодився з доводами позивача, що внаслідок порушення кримінальної справи, затримання і тримання позивача під вартою (13 місяців), тривалого (більше п'яти років) перебування під слідством і судом без доведення вини позивача у суді, у зв'язку з чим було ухвалено виправдувальний вирок, позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням ступеня вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.
Вказані обставини є підставою для відшкодування моральної шкоди за статтею 1167 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.
З урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА_1 , характеру і обсягу його моральних страждань, суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду про визначення компенсації моральної шкоди в розмірі 589 600 грн.
До суду не надано об'єктивних доказів на підтвердження виконання вироку Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року відносно повернення ОСОБА_1 вилученого майна (комп'ютерного блоку тощо) та 20 000 грн. вилучених грошей, при цьому, в суді апеляційної інстанції апелянтами не спростовано доводів позивача про втрату вилучених у нього органом досудового слідства матеріальних цінностей. Тому висновок районного суду про стягнення на користь позивачаза рахунок коштів державного бюджету України 8 250,00 грн. - вартість вилученого майна, 20 000,00 грн. вилучених коштів, є законним і обґрунтованим.
Щодо вимог про стягнення втраченого заробітку.
Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Пунктом 8 Положення № 6/5/3/41 передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).
Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19)
Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» було встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні.
Колегія суддів перевірила правильність розрахунків, у т.ч. з відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, з яких вбачається, що нарахування й виплати заробітної плати ОСОБА_1 у вересні - жовтні 2010 року не перевищували мінімального розміру встановленого законом, а саме у вересні 2020 року: Приватне підприємство «УКПРОМРЕСУРС» - 491,25 грн., ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» - 250 грн., та ФОП ОСОБА_1 - 869 грн., а разом 1610,25 грн. та у жовтні 2010 року Приватне підприємство «УКПРОМРЕСУРС» - 491,25 грн., ТОВ «Індустріальний союз «Полісся» - 250 грн., та ФОП ОСОБА_1 - 1394,93 грн., а разом 2136,18 грн. При цьому прокурор Стретович М.О. не заперечувала в суді апеляційної інстанції факту роботи ОСОБА_1 із отриманням ним у вищевказаних розмірах заробітку, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 3 а.с. 219-223).
Позивач ОСОБА_1 тримався під вартою з 09 листопада 2010 року до 08 грудня 2011 року.
Проте районний суд, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, неправильно виходив із мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляд справи судом у 2023 році - 6 700 грн., а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у листопаді 2010 року під варту).
А тому суд апеляційної інстанції взяв до уваги визначений Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» місячний розмір мінімальної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у листопаді 2010 року під варту) та дані Державного реєстру про розмір нарахованих і виплачений сум заробітку застрахованої особи і дійшов висновку про стягнення на користь позивача 24 351, 80 грн. ((1610,25 грн. + 2136,18 грн.): 2 х 13 місяців).
Щодо стягнення суми, сплаченої у зв'язку з поданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
ОСОБА_1 просив відшкодувати йому витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченими статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження 61-16694св21).
Згідно з наданими договорами та додатковими угодами до них про надання правової допомоги від 25 квітня 2009 року, 15 липня 2009 року, 09 листопада 2010 року, 15 листопада 2010 року, 03 грудня 2010 року, 10 червня 2011 року, 19 вересня 2011 року, 12 січня 2012 року, 16 квітня 2014 року та доданих квитанцій, приходних касових ордерів адвокат Слободяник П.В. на підставі звернення клієнта приймав на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта ОСОБА_1 під час досудового слідства та в суді, у т.ч. у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях. Відповідно до наданих позивачем квитанцій. приходних касових ордерів, за надані йому послуги з питань правової допомоги сплачено 116 500,00 грн. (т. 1 а.с. 156-177).
Наявні у матеріалах справи докази, на які посилається позивач, підтверджують факт наданих йому юридичних послуг в рамках кримінальної справи та містять відомості про оплату зазначених послуг у визначених розмірах.
Суд першої інстанції надав зазначеним доказам належну оцінку щодо допустимості та достатності наданих позивачем доказів на підтвердження відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні, проте припустився помилки при визначенні суми відшкодування.
Так, частина заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме - в сумі 40 960 грн. є витратами позивача на правничу допомогу за сплаченими ним квитанціями 29 листопада 2017 року - 22 590,37 грн. і 02 червня 2017 року - 18 389,63 грн. в рамках іншої цивільної справи № 798/18320/17, коли позивачу відмовлено в задоволенні іншого позову, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат в рамках цієї цивільної справи № 759/4552/21 (т. 1 а.с. 178-181).
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Зважаючи на вищезазначене висновок районного суду про стягнення вищевказаних сум за рахунок коштів Державного бюджету України є правильним.
Інші доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, тому колегія суддів їх відхилила.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A, № 303-A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтами судові витрати мають бути віднесені на рахунок відповідачів і не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційні скарги Житомирської обласної прокуратури та Київської міської прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року - змінити в частині стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України втраченого заробітку зменшивши його розмір з 87 100 грн. до 24 351, 80 грн. та в частині відшкодування витрат ОСОБА_1 , сплачених у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги зменшивши її розмір з 125 980 грн. до 116 500 грн.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 14 липня 2023 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова