Справа № 308/611/20
Іменем України
04 липня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Кондора Р.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Сливка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 червня 2021 року, ухвалене головуючою суддею Лемак О.В., у справі за позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У січні 2021 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.2014 між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, згідно з яким ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та надано Платіжну картку. Додатковим договором №1 від 28.10.2014 до договору №234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, позичальнику встановлено кредит на споживчі потреби в національній валюті шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії (кредитного ліміту) на рахунок № НОМЕР_2 в розмірі - 20 400,00 гривень, строк кредитування - період дії платіжної картки. Процента ставка за Кредитом є фіксованою та становить 28,00 відсотків річних за користування кредитними коштами у всіх випадках, крім користування кредитними коштами протягом Грейс-періоду.
Однак позичальник взяті на себе зобов'язання по договору належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 14.01.2020 має заборгованість перед банком в розмірі 60 134,79 грн, з яких: 16 794,59 грн - заборгованість за основним боргом; 20428,95 грн - проценти за користування кредитом; 6,00 грн комісія; 19 183,90 грн - пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) та процентів за користування кредитом; 304,62 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) ; 964,95 грн - 3% річних за несвоєчасну сплату комісії; 516,05 грн - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) ; 1935,73 грн - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.
Враховуючи вищенаведене, позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 кредитну заборгованість в розмірі 60 134,79 грн та судові витрати.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вказує, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про підстави відмови в задоволенні позову у зв'язку із спливом строків позовної давності. Так, п. 4.1 Договору передбачено, що такий набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх обов'язків, встановлених Договором, Правилами, Тарифами та закриття Рахунку. Отже, дія Договору № 234620 може бути закінчена на підставі його повного виконання і закриття рахунку відповідача.
Однак, ОСОБА_1 ніколи не звертався до Банку з приводу закриття рахунку відкритого на підставі Договору № 234620, тому такий рахунок і договір є діючими до тепер. Пунктом 1.1 додаткового Договору № 1 до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск платіжної картки від 28.10.2014 передбачено викладення в новій редакції пункту 1.1.4, який, зокрема, передбачає - строк дії Кредиту встановлюється на відповідний період дії Платіжної картки. Пунктом 1.3 додаткового Договору № 1 до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск платіжної картки від 28.10.2014 доповнено Договір новим розділом 4 «Умови Кредитування», пункт 4.4 якого встановлює наступне:
«Клієнт зобов'язаний погасити заборгованість за Кредитом у повному обсязі у разі: закінчення строку дії платіжної картки та не продовження її дії на новий строк;
звільнення з Організації, з якою Банком укладено договір про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат, через поточні рахунки фізичних осі і (працівників Організації) з використанням платіжних карток (для тарифного пакет; «Зарплатами»);
відмови Клієнта віл отримання заробітної плати та інших виплат, передбачених чинні' законодавством, шляхом їх зарахування на Рахунок (для тарифного пакету «Зарплатний» а" «Пенсійний»);
розірвання договору укладеного між Банком та Організацією, "та ненадання Клієнт забезпечення виконання зобов'язань, пов'язаних із користуванням Кредитом (для тарифного пакету «Зарплатами»);
відмови від пропозиції Банку, що пов'язана зі зміною процентної ставки за користування Кредитом.
У повідомленні про умови кредитування, яке підписане відповідачем 28.10.2014, вказано максимальний строк кредитування, який відповідає строку дії платіжної карти - 36 місяців (3 роки). Отже, 28.10.2014 відповідача повідомлено, що строк його кредитування становитиме 36 місяців (3 роки), який відповідно не може тривати довше ніж до 28.10.2017, за умови не продовження дії картки на новий строк.
Додатком 3 додаткового Договору № 1 до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск платіжної картки від 28.10.2014 «Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 28.10.2014», що є діючим, передбачено останній платіж по кредиту 30.06.2017. Додатково в ній зазначено, що таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки визначена з метою запобігання завданню позичальнику моральної та матеріальної шкоди через надання недостовірної чи неповної інформації та є довідковою та складеною на дату укладення Договору. Реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту визначаються за плановими платежами згідно графіку. Фактичні строки та суми платежів можуть відрізнятись від планових в залежності від змін у датах, сумах платежів та їх цільового призначення, реальна процентна ставка та абсолютне подорожчання кредиту можуть змінюватись. Отже, таблиця носить інформативних характер і не деталізує обов'язку позичальника повернути борг частинами, тому відсутні підстави для застосування позиції висловленої в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12-ц. Також в Договорі № 234620 відсутні положення про розмір обов'язкової частини боргу, яка підлягає сплаті, тому як кредит є відновлювальним та надається за запитом клієнта в разі відсутності на картці власних коштів (п. 4.2 Договору зі змінами).
Таким чином, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати з 28.10.2017 по 28.10.2020. Підсумовуючи викладене, відсутні підстави вважати строк позовної давності по договору № 234620 пропущеним, оскільки строк кредитування сплив 28.10.2017 (строк позовної давності до 28.10.2020), а позовну заяву подано 21.01.2020.
Розгляд справи в апеляційній інстанції призначався неодноразово та і в дане судове засідання ОСОБА_1 повторно не з'явився і не надав суду доказів поважності такої неявки та/або відкладення судового розгляду.
Згідно пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Як вбачається зі змісту Довідки про причини повернення судової повістки з рекомендованим повідомленням 88008 7 432312 3 від 30.03.2023, міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 відсутній за вказаною адресою.
За змістом ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
А відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що сторони надали усі докази, які вважали за потрібне надати суду, тож такі у їх сукупності дозволяють суду вирішити заявлені позовні вимоги. Наведене на думку колегії суддів з приводу розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 не призведе до порушення процесуальних прав останнього у спірних правовідносинах.
А звідси, колегія суддів вважає що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка ОСОБА_1 , не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно приписів ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ході апеляційного розгляду судом встановлено, що 23 червня 2014 року ОСОБА_1 підписав Заяву-Анкету на відкриття рахунку фізичній особі та видачу платіжної картки.
Цієї ж дати між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої ТВБВ №10006/095 філії Закарпатське ОБУ Недорубан О.Л. та ОСОБА_1 було укладено договір № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, згідно з яким ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні.
До даного договору долучено Додаток № 1 від 23.06.2014 в якому містяться Тарифи за обслуговування поточного рахунку з використанням платіжної картки, відкритого за пакетом ”Зарплатний“. ОСОБА_1 зазначив, що з умовами та тарифами ознайомлений та згодний.
Згідно заяви від 27.10.2014 р. поданої до банку ОСОБА_1 просив банк на його зарплатний картковий рахунок встановити кредитний ліміт у сумі 20 400,00 грн.
Цього ж дня, ОСОБА_1 підписав форму Заяви на встановлення кредиту по рахунку фізичної особи в якій просив встановити кредит у гривнях по рахунку в розмірі 20 400,00 грн.
Та 28.10.2014 між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої ТВБВ №10006/095 філії Закарпатське ОБУ Недорубан О.Л. та ОСОБА_1 було укладено Додатковий договір №1 до договору №234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 23.06.2014р., згідно якого, зокрема підпункт 1.1.4. Договору було викладено в наступній редакції: Банк встановлює Клієнту Кредит у сумі 20 400,00 грн. Строк дії Кредиту встановлюється на відповідний період дії Платіжної картки. При випуску Платіжної картки на новий термін Кредит подовжується на строк дії Платіжної картки. Процентна ставка за Кредитом є фіксованою і складає 28% річних і сплачується щомісячно. Процентна ставка за Несанкціонованим овердрафтом складає 35,00% річних. Щомісячна плата за обслуговування не використаної частини встановленого Кредиту складає 0 процентів. За умов безготівкового розрахунку Платіжною карткою за товари та послуги, процентна ставка за користування Кредитом протягом Грейс-періоду складає 0,0001 процентів річних.
А згідно Додаткового договору № 2 від 28.10.2014 року до Договору про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки № 234620 від 23.06.2014 р. укладеного між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої ТВБВ №10006/095 філії Закарпатське ОБУ Недорубан О.Л. та ОСОБА_1 було доповнено сторонами підпункт 1.1.4. Розділу 1 Договору абзацом з якого слідує, що починаючи з 01.12.2014р. і по 01.11.2015р. кредит протягом дії Платіжної картки щомісячно зменшується рівними частинами на суму 619,00 грн.
З долученого до матеріалів справи Повідомлення про умови кредитування від 28.10.2014 р. слідує, що ОСОБА_1 повідомлений банком стосовно умов кредитування. В такому зазначено, що процентна ставка за Кредитом є фіксованою і складає 28,00% річних. Визначено строк дії платіжної картки 36 місяців.
Свої зобов'язання за даним Договором Банк виконав, надавши кредитні кошти відповідачу. Останній зобов'язався за таким Договором повертати кредит з процентами рівними частинами згідно графіку платежів.
Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 має заборгованість перед банком за вказаним кредитним договором станом 14.01.2020 в розмірі 60134,79 грн, з яких: 16 794,59 грн - заборгованість за основним боргом; 20428,95 грн - проценти за користування кредитом; 6,00 грн - комісія; 19 183,90 грн - пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) та процентів за користування кредитом; 304,62 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) ; 964,95 грн - 3% річних за несвоєчасну сплату комісії; 516,05 грн - витрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) ; 1935,73 грн - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.
Відхиляючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що Банком пропущено строк позовної давності, тому заявлені позовні вимоги є безпідставними.
Проте, апеляційний суд не погоджується у цілому з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Нормами статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі N 381/4163/14-ц (провадження N 61-11814св20) зазначено, що:
"право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання";
"звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12-ц (провадження N 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-249цс15, та зроблено висновок, що:
"за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)".
У постанові від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, N 22083/93, N 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (N o. 2), N 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі
N 6-2891цс16 вказано, що "відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі N 161/15679/15-ц (провадження N 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта".
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається: Банк, просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2014 року № 234620 у загальному розмірі 60 134,79 гривні, яка утворилась станом на 14.01.2020 року з яких: 16 794,59 гривні - загальна сума прострочених чергових платежів за кредитом (основний борг);
20 428,95 гривень - проценти за користування кредитом;
6,00 гривень - комісія;
19 183,90 гривні - пеня, за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) та процентів за користування кредитом;
304,62 гривні - 3 проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту);
964,95 гривні - 3 проценти річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом;
516,05 гривень - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту);
та 1 935,73 гривень - втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.
Відповідно до змісту Додаткового договору № 1 від 28.10.2014 року до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 23.06.2014 р. сторонами доповнено Договір новим розділом 4 «Умови Кредитування» в такій редакції, зокрема підпунктом 4.3. передбачено, що сплата процентів за Кредитом та за Несанкціонованим овердрафтом здійснюється щомісячно. У підпункті 4.4. - Клієнт зобов'язаний погасити заборгованість за Кредитом у повному обсязі у разі: - закінчення строку дії Платіжної картки та не продовження її дії на новий строк. У другому реченні цього підпункту йдеться про те, що Клієнт зобов'язаний щомісячно отримувати звіт (виписку) по Рахунку та сплачувати за Кредитом всі платежі на підставі цього звіту (виписки) по Рахунку, не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним або на початку операційного дня, наступного за вихідним, святковим днем чи неробочим згідно з Договором. В разі порушення строку сплати платежів за Договором Клієнт зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У підпункті 1.1.4. Додаткового договору № 1 від 28.10.2014 року до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, який викладено в новій редакції, зазначено, що Строк дії Кредиту встановлюється на відповідний період дії Платіжної картки. При випуску Платіжної картки на новий термін Кредит подовжується на строк дії Платіжної картки.
Як зазначено у Повідомленні про умови кредитування від 28.10.2014 р., ОСОБА_1 повідомлений банком стосовно умов кредитування, а також те, що процентна ставка за Кредитом є фіксованою і складає 28,00% річних та встановлено строк дії Платіжної картки 36 місяців.
Розпискою про отримання платіжної картки та ПІН-конверту від 25 липня 2014 року стверджується, що ОСОБА_1 отримав Картку № НОМЕР_3 на своє ім'я та ПІН-конверт до неї по рахунку № НОМЕР_1 в неушкодженому вигляді.
А звідси, строк дії Кредиту встановлено та погоджено сторонами до 25 липня 2017 року, тобто на період дії Платіжної картки з 25.07.2014 по 24.07.2017 року.
При цьому, Банком не надано суду доказів того, що дію зазначеної Платіжної картки було продовжено на новий строк або було видано іншу Платіжну картку на новий строк дії такої.
Відтак, у колегії суддів наявні правові підстави стверджувати, що строк дії Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 23.06.2014 року встановлено по 24 липня 2017 року. А звідси, трирічний строк позовної давності розпочав свій відлік з 25 липня 2017 року.
За захистом свого порушеного ОСОБА_1 права на стягнення заборгованості за кредитним договором АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду 21 січня 2020 року.
27 березня 2020 року ОСОБА_1 подав Відзив на позов у якому просив суд застосувати наслідки передбачені частиною четвертою статті 267 ЦК України та відмовити АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» у задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності, а.с. 49-51.
Виходячи з приписів статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тому для Банку така з врахуванням дня звернення до суду з позовом становить період з 22 січня 2017 року по 21 січня 2020 року.
Позаяк сторони Договору № 234620 від 23.06.2014 року разом з Додатковими Договорами від 28.10.2014 року погодили щомісячне часткове погашення Кредитних коштів, то незалежно від визначення у Договорі строку кредитування право Банку вважається порушеним з моменту порушення ОСОБА_1 терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
З розрахунку кредитної заборгованості станом на 14.01.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 було здійснено останній платіж по сплаті заборгованості по процентах за користування кредитом, аж 06.10.2015 року у сумі 500,00 гривень. Більше, будь-яких платежів по погашенню заборгованості за кредитом ОСОБА_1 не здійснював.
Оскільки ОСОБА_1 більше чергові платежі не здійснював, то зазначене вказує на те, що з 25 жовтня 2015 року розпочався перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування, яким є 25 липня 2017 року.
Та позаяк ОСОБА_1 у місяцях з 25 січня - по 24 липня 2017 року не здійснював щомісячних платежів, які вкладаються у трирічний строк позовної давності, то саме за ці місяці підлягає стягненню на користь Банку частина основного кредиту та частина процентів за користування кредитом.
Така заборгованість складається з наступного: суми у розмірі 3 825,00 (637,5 х 6) гривень, основного кредиту; суми у розмірі 292,42 (87,51+66,02+56,73+41,08+26,90+14,18 х 6) гривні, проценти за кредитом.
Вивчивши зміст розрахунку кредитної заборгованості станом на 14.01.2020 року, колегія суддів встановила, що така нарахована також за період з 26.09.2014 р. по 21.01.2017 року, що знаходиться за межами загального трирічного строку позовної давності. Тому, суд першої інстанції правомірно відмовив Банку в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості за даний період часу.
Згідно з частинами один, три статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Додатковим договором № 1 від 28.10.2014 року до Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 23.06.2014 р. здійснено доповнення Договір новим розділом 4 «Умови Кредитування» в такій редакції, зокрема підпунктом 4.4. де у другому реченні цього підпункту йдеться про те, що в разі порушення строку сплати платежів за Договором Клієнт зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Також у Повідомленні про умови кредитування від 28.10.2014 р. зазначено таку умову кредитування як пеня, яка є неустойкою.
Пунктом один частини другої статті 258 ЦК України передбачено встановлення спеціальної позовної давності в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (пені). Така позовна давність є скороченою порівняно із загальною позовною давністю.
Оскільки, ОСОБА_1 у поданому відзиві на позов заявив вимогу про застосування наслідків спливу строків позовної давності, то така поширюється і на скорочену позовну давність в один рік.
Згідно розрахунку кредитної заборгованості станом на 14.01.2020 року, Банк просив стягнути також за період з 06.01.2015 по 06.11.2019 року стягнути з ОСОБА_1 , пеню.
Проте така не підлягає стягненню через те, що строк дії Договору № 234620 від 23.06.2014 р. припинився із 25.07.2017 року, а з позовом про стягненні пені Банк звернувся до суду лише 21.01.2020 року, тобто, після спливу строку спеціальної позовної давності в один рік.
Тому, суд першої інстанції правомірно відмовив Банку в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості у виді неустойки (пені) за період з 06.01.2015 по 24.07.2017 року за спливом річного строку позовної давності.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право Банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Такі ж правила нарахування після спливу визначеного договором строку кредитування застосовуються і щодо неустойки (пені).
Права та інтереси Банку в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вище уже було встановлено, а саме, що строк дії Договору № 234620 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки від 23.06.2014 року встановлено по 24 липня 2017 року, то починаючи з 25 липня 2017 року Банк втратив право нараховувати передбачені договором проценти і пеню, внаслідок закінчення строку дії Договору.
А звідси, колегія суддів дійшла висновку з приводу того, що заявлені Банком позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасне погашення кредиту і процентів за користування кредитом з 25 липня 2017 року є незаконними та задоволенню не підлягають.
Водночас, позовні вимоги Банку про стягнення 3 процентів річних за несвоєчасне погашення боргу (від суми 3 825,00 грн.) за кредитом і за несвоєчасне погашення процентів (від суми 292,42 грн.) за користування кредитом, а також стягнення втрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту (від суми 3 825,00 грн.) і втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів (від суми 292,42 грн.) за користування кредитом, підлягають задоволенню.
За правилом частини один статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Визначаючи розмір трьох процентів річних від простроченої суми, якою є сума у розмірі 3 825,00 гривень, заборгованості за кредитом, та сума у розмірі 292,42 гривні, заборгованості по процентах за користування кредитом, колегія суддів виходить з такого розрахунку.
Розраховується за формулою:
[Проценти] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка (%)] / [Кількість днів у році] ? [Кількість днів]
Де:
[Сума боргу] - сума простроченого боргу;
[Процентна ставка (%)] - проценти річних;
[Кількість днів у році] - кількість днів у календарному році;
[Кількість днів] - кількість днів прострочення зобов'язання.
За період з 01.01.2017 по 21.01.2020 рік, кількість наявних днів - 1116.
3 825,00 х 3% : 365 х 1116 = 350,85 гривень
За період з 01.07.2017 по 21.01.2020 рік, кількість наявних днів - 935.
292,42 х 3% : 365 х 1116 = 26,82 гривень.
Отже, сума трьох процентів річних від простроченої суми кредиту, становить суму в розмірі 350,85 гривень, а від простроченої суми процентів за користування кредитом, становить суму в розмірі 26,82 гривень.
Вирахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення з 22.01.2017 по 21.01.2020 року на суму 3 825,00 гривень та на суму 292,42 гривні, здійснено за формулою.
[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу]
Де:
[Сума боргу] - сума простроченого боргу.
[Сукупний індекс інфляції] - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
[Сукупний індекс інфляції] = 101,00% ? 101,80% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,60% ? 100,20% ? 99,90% ? 102,00% ? 101,20% ? 100,90% ? 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% = 128,685% (за період Лютий 2017 - Січень 2020)
[Інфляційні нарахування] = 3 825,00 грн. (сума боргу) ? 128,685% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 3 825,00 грн. (сума боргу) = 1 097,19 грн.
Отже, індекс інфляції, становить 1 097,19 (3 825,00 х 128,685% = 4 922,01-3 825,00) гривень.
[Сукупний індекс інфляції] = 101,00% ? 101,80% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,60% ? 100,20% ? 99,90% ? 102,00% ? 101,20% ? 100,90% ? 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% = 128,685% (за період Лютий 2017 - Січень 2020)
[Інфляційні нарахування] = 292,42 грн. (сума боргу) ? 128,685% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 292,42 грн. (сума боргу) = 83,88 грн.
Отже, індекс інфляції, становить 83,88 (292,42 х 128,685% = 376,30 - 292,42) гривні.
Відхиляючи у цілому заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував наведеного вище, що є свідченням того, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам норм чинного законодавства та висновкам викладеним в постановах Верховного Суду.
Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право банку у спірних правовідносинах в частині стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, 3 процентів річних від прострочених сум та індексу інфляції є порушеним, тому дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв'язку із цим доводи апеляційної скарги є частково підставними.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає частковому скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
При зверненні до суду із позовом, сплачено суму 2 102,00 грн, судового збору, а.с. 4. За подання апеляційної скарги, сплачено суму 3 153,00 грн, судового збору, а.с. 77. А всього банком сплачено судового збору у розмірі 5 255,00 (2 102,00+3 153,00) гривень.
Апеляційним судом задоволено позовні вимоги лише у розмірі загальної суми 5 676,16 гривень із заявленої суми 60 134,79 гривні, що становить всього 9,44 відсотків.
Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» підлягає стягненню сума 496,07 гривень (5255,00 х 9,44%), судового збору.
Враховуючи викладене та керуючись вимогами статей 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 червня 2021 року скасувати та постановити у цій справі нове судове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ «Ощадбанк» (код ЄДРПОУ 09312190, МФО 312356, вул. Корзо 15, м. Ужгород) кредитну заборгованість, а саме: суму в розмірі 3 825,00 гривень заборгованості за тілом кредиту; суму в розмірі 292,42 гривні заборгованості по процентам за користування кредитом; суму в розмірі 350,85 гривень як три процента річних за прострочення погашення тіла кредиту; суму в розмірі 1 097,19 гривень інфляції за прострочення погашення тіла кредиту; суму в розмірі 26,82 гривень як три процента річних за прострочення погашення відсотків за користування кредитом; суму в розмірі 83,88 гривень інфляції за прострочення погашення відсотків за користування кредитом; судові витрати у розмірі 496,07 гривень за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
У задоволенні решти розміру позовних вимог, відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 13 липня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: