Справа № 686/3749/23
Провадження № 1-кс/686/5763/23
11 липня 2023 року м. Хмельницький
Слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області ОСОБА_4 , погоджене з прокурором, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванківці Городоцького району Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у кримінальному провадженні № 22023240000000011,
06.07.2023 слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області підполковник юстиції ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з клопотанням, погодженим з прокурором відділу Хмельницької обласної прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ст. ч.1 ст.111 КК України.
В обґрунтування клопотання посилається на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України. Існують передбачені п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України ризики і те, що підозрюваний, перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим.
Слідчий та прокурор у судовому засіданні підтримали подане клопотання з підстав, вказаних у клопотанні, просили його задовольнити.
Захисник підозрюваного у судовому засіданні зазначила, що заперечує проти задоволення вимог заявленого клопотання.
Забезпечити явку підозрюваного ОСОБА_6 в судове засідання не виявилося можливим з причини його перебування на території РФ - держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором; клопотання розглянуто без участі підозрюваної в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання приходжу до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.
Слідчою групою слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023240000000011 від 02.02.2023, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація (далі по тексту - рф) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов'язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва. серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є рф.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є рф, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов'язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та рф, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та рф уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та рф (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом рф від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, рф зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, не застосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований рф 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганський областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен (у тому числі громадянин України ОСОБА_6 ) зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року президент рф, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил рф за межами рф, яке було задоволене.
24 лютого 2022 року о 5 годині президент рф оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 години 10 хвилин Збройними Силами рф, що діяли за наказом керівництва рф та збройних сил рф, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після цього війська рф вторглися сухопутним шляхом на територію суверенної держави Україна, у зв'язку з чим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.22 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до даного часу.
Всупереч наведеним положенням чинного законодавства, 26.03.2014громадянин України ОСОБА_6 , маючи військове звання «підполковник» та проходячи військову службу за контрактом осіб офіцерського складу на посаді начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу управління ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , достовірно знаючи про обставини окупації території Автономної Республіки Крим військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації, в умовах збройного конфлікту, у порушення вимог ст.ст. 4, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 1, 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 9, 11, 14, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. ст. 1, 2, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 26.03.2014 №248 «Про передислокацію військових частин (підрозділів, установ) внутрішніх військ МВС України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь», після виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії російської федерації проти України, зрадив українській державі та всьому Українському народові, вчинивши умисний злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, підполковник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що починаючи з кінця лютого 2014 року територія Автономної Республіки Крим тимчасово не підконтрольна органам влади України та знаходиться під окупацією військових підрозділів Збройних Сил рф, з особистих мотивів, всупереч інтересам держави Україна, в період збройного конфлікту, будучи особою начальницького складу МВС України, вирішив перейти на бік ворога в період збройного конфлікту, не прибув у березні 2014 року на континентальну територію України у визначені пункти збору, прийняв пропозицію невстановлених слідством представників незаконного окупаційного органу так званої «Федеральной службы войск национальной гвардии российской федерации», що є структурним підрозділом окупаційної адміністрації російської федерації, та погодився на перехід на бік ворога у період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, вступивши на службу до незаконного окупаційного органу так званої «Федеральной службы войск национальной гвардии российской федерации» на посаду начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу військової частини НОМЕР_2 , де отримав військове звання «подполковник».
В той же час, наказом командувача Національної гвардії України від 15.07.2014 №50 о/с ОСОБА_6 звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до п. «н» ч.6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
У подальшому, протягом 2014 - 2022 років, як мінімум до 16.05.2022, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 , перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим, продовжуючи вчиняти дії, що охоплювались його злочинним умислом, направленим на перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, розпочав свою активну діяльність в інтересах ворога, виконуючи обов'язки представника незаконного окупаційного органу так званої «Федеральной службы войск национальной гвардии российской федерации», що виразились у проходженні ним військової служби на посаді начальника квартирно-експлуатаційної служби тилу військової частини НОМЕР_2 на тимчасово окупованій території АР Крим, виконанні доручень та вказівок керівництва незаконної вищевказаної воєнізованої організації.
Крім цього, ОСОБА_6 , перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту, у підтвердження правильності свого вибору, будучи громадянином України та військовослужбовцем Внутрішніх військ МВС України, 07.04.2014 отримав паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_3 , виданий органом 900003 федеральної міграційної служби російської федерації.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_6 , перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту, сприяв утриманню, посиленню та становленню окупаційної влади, що продовжує незаконні дії по окупації АР Крим по даний час, особистим прикладом продемонстрував іншим особам рядового і начальницького складу ІНФОРМАЦІЯ_2 невиконання вимог Конституції України, Військової присяги, Статутів Збройних Сил України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про оборону України», своїми знаннями, навичками та діями всупереч інтересам України продовжував виконувати обов'язки щодо надання допомоги Російській Федерації в окупації АР Крим, чим завдав шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України.
Отже, ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він своїми вищеописаними діями, які виразились у державній зраді, тобто в діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
29.06.2023 слідчим за погодженням із прокурором складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, однак особисто не вручено у зв'язку із перебуванням ОСОБА_6 на тимчасово окупованій території АР Крим.
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_6 на тимчасово окупованій території АР Крим, відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, а також повістки про виклик ОСОБА_6 на 03, 04 та 05 липня 2023 року в УСБУ у Хмельницькій області опубліковано на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур'єр»).
Відповідно до положення ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
За змістом ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Отже, за загальним правилом, письмове повідомлення про підозру вручається особі в день його складення слідчим або прокурором. У разі ж неможливості вручити таке повідомлення особисто, повідомлення про підозру вручається у спосіб, передбачений для виклику та приводу особи (глава 11 КПК України, статті 135, 136).
Відповідно до ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
На жоден із викликів підозрюваний ОСОБА_6 не прибув, про причини неприбуття не повідомив, у зв'язку з чим є підстави вважати, що ОСОБА_6 переховується від органу досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а встановити його фактичне місцезнаходження не представилось можливим, у зв'язку з чим постановою слідчого 05.07.2023 підозрюваного ОСОБА_6 оголошено у розшук, здійснення якого доручено оперативному підрозділу УСБУ у Хмельницькій області.
За таких обставин, враховуючи те, що на час складання повідомлення про підозру ОСОБА_6 його точне місце перебування з об'єктивних причин не встановлено, приходжу до висновку, що повідомлення про підозру було вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень у порядку ч. 8 ст. 135 КПК України, а ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
З урахуванням змісту долучених до клопотання матеріалів кримінального провадження у їх сукупності, слідчий суддя встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на даному етапі розслідування достатньою сукупністю доказів.
Частина 1 ст. 29 Конституції України визначає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований, зокрема до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Частиною 1 ст.183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Постановою слідчого слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_4 від 05.07.2023 підозрюваного ОСОБА_6 було оголошено в розшук.
Відповідно до ч. 7 ст. 110 КПК України постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
Санкція ст. 111 ч.1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої., а тому відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України даний злочин є особливо тяжким.
Підозрюваний ОСОБА_6 з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності може переховуватись від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності, постановою слідчої його оголошено в розшук.
А отже, приходжу до висновку, що стороною обвинувачення доведено існування ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Також доведеними є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Ч. 1 ст. 193 КПК України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Отже, у зазначеній нормі КПК законодавець прямо передбачив, що у випадку наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором слідчий, прокурор (процесуальний керівник) звертається до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а не про його застосування, яке розглядається за відсутності підозрюваного. Специфікою є те, що таке рішення слідчий суддя, суд приймає за відсутності підозрюваного, а запобіжний захід лише обирається, а не застосовується.
У ході розгляду клопотання прокурором та слідчим було доведено наявність підстав застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 цього Кодексу; факт перебування ОСОБА_7 на території РФ, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, та оголошення його у розшук, а тому слідчий суддя прийшов до висновку про можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного та задоволення вимог клопотання.
Враховуючи наведені ризики, усі, визначенні ст.178 КПК України, обставини в їх сукупності, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, особу підозрюваного, приходжу до висновку про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу та, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є необхідним і таким, що забезпечить на даному етапі досудового розслідування виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та зможе запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя вважає, що підстави і обставини, які зазначені в клопотанні слідчого, є достатньо обґрунтованими, а прокурор та слідчий в повному обсязі довели, що обмеження права підозрюваного на свободу є виправданим.
Інші, більш м'які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим в судовому засіданні, а тому завадити їм можливо лише шляхом обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
На переконання слідчого судді, такий висновок узгоджується з вимогами ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки обрання підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з наведених підстав виправдане існуванням суспільного інтересу на забезпечення належного досудового розслідування у кримінальному провадженні .
За встановлених обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчого є обґрунтоване і доведене, а обрання відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в даному випадку відповідатиме обставинам вчиненого кримінального правопорушення і на даному етапі досудового розслідування такий захід забезпечення кримінального провадження виправдовує таке втручання у право підозрюваного на особисту свободу та недоторканість.
Обставин, які б вказували на неможливість утримання ОСОБА_6 під вартою, не встановлено.
На підставі ч. 4 ст. 197 КПК України у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим, ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 193, 194, 196, 197, 575 КПК України, -
Клопотання слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області підполковника юстиції ОСОБА_4 , задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч.1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Після затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і не пізніш як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя