Справа № 161/13426/18 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.
Провадження № 22-ц/802/728/23 Доповідач: Киця С. I.
13 липня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Трикош Н, І.,
з участю представника заявника Велимчаниці І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 , підписаною представником ОСОБА_2 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2023 року
Заявник ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулась в суд зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Іваничівський ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів)). Скарга мотивована тим, що на виконанні в Іваничівському ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) перебуває виконавче провадження № 58101850 по виконанню виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/13426/18 від 26 грудня 2018 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 972 грн, починаючи з 21 серпня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття. У зв'язку з несплатою аліментів, у ОСОБА_3 утворилася заборгованість. Державним виконавцем 07 серпня 2020 року винесено в рамках виконавчого провадження постанову про накладення арешту на майно боржника. Представником боржника 23 березня 2023 року було подано до Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) заяву про те, що заборгованість ОСОБА_1 погашена в повному обсязі і в подальшому вона зобов'язується сплачувати аліменти вчасно та у визначеному розмірі, про що свідчить довідка з Єдиного реєстру боржників станом на 29 березня 2023 року. Накладення арешту на її майно, порушує її конституційні права, а при зверненні до Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) з проханням про звільнення майна з-під арешту, 27 березня 2023 року було відмовлено, у зв'язку з відсутністю забезпечення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника та у зв'язку з відсутністю боржника на території України. Разом із заявою поданою до Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів), було подано гарантійні листи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , тобто зазначено спосіб забезпечення виконання відмінний від накладення арешту на майно. Відмову Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) у знятті арешту, вважає протиправною та просила суд, визнати незаконною бездіяльність Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) щодо незняття арешту з майна боржника, зобов'язати Іваничівський ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 накладений постановою про арешт майна боржника від 07 серпня 2020 року № 58101850.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2023 року відмовлено у задоволення скарги.
Заявник ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вищевказане судове рішення. Вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Боржником виконано умови норми п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у повному обсязі, забезпечено відсутність заборгованості та запропоновано забезпечення в інший спосіб ніж звернення стягнення на майно, а сааме гарантійні листи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 03 січня 2023 року. Відсутність інформації про доходи боржника не є належним доказом у цій справі, оскільки дохід боржника не може бути підставою для зняття арешту з майна відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», в якій указано вичерпний перелік підстав для зняття арешту. Як матеріалами справи, так і відповіддю на адвокатський запит від 19 червня 2023 року підтверджено, що гарантійні листи були надані державному виконавцю. Просила скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 20223 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги у повному обсязі, визнати незаконною бездіяльність Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів).
До Волинського апеляційного суду 12 липня 2023 року від Іваничівського ВДВС у Володимирському районі Волинської області ЗМУ МЮ (м. Львів) надійшов оригінал виконавчого провадження № 58101850, який надавався суду першої інстанції для огляду, та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 11 липня 2023 року.
Надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності державного виконавця, при розгляді справи покладався на розсуд суду.
Представник заявника ОСОБА_2 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено, що на виконанні в Іваничівському ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) перебуває виконавчий лист № 161/13426/18, виданий 26 грудня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 972 грн, починаючи з 21 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (виконавче провадження № 58101850).
Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ОСОБА_3 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, розмір якої станом на 31 липня 2020 року становив 25 361,25 грн.
З метою реального виконання рішення суду та у зв'язку з наявною заборгованістю по аліментах, головним державним виконавцем 07 серпня 2020 року винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все належне ОСОБА_7 майно.
Державним виконавцем 05 вересня 2022 року були скасовані заходи примусового виконання у зв'язку з погашенням боржником заборгованості зі сплати аліментів.
Представник заявника звернувся 23 березня 2023 року до Іваничівського ВДВС у Володимирському районі ЗМУ МЮ (м. Львів) із заявою, в якій, зокрема, просив скасувати арешт з майна боржника ОСОБА_7 .
Згідно із розрахунком заборгованості станом на 05 червня 2023 року, який проведений державним виконавцем Микитюком М. М., заборгованість щодо сплати аліментів ОСОБА_7 відсутня.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з ч. 5 ст. 13 цього закону, постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 цього закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Частинами 4-5 статті 59 закону передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Постанова державного виконавця від 08 серпня 2020 року про арешт майна у виконавчому провадженні винесена з метою реального виконання рішення у зв'язку із наявною заборгованості по аліментах.
Доводи скарги на дії державного виконавця та апеляційної скарги заявника зводяться до того, що державним виконавцем не взято до уваги гарантійні листи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , та не звільнено з-під арешту майно боржника на підставі п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до змісту ч.ч. 1, 3, п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, серед іншого , погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Заявник вважає, що надані третіми особами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 письмові гарантії є передбаченим ст. 546 ЦК України видом забезпечення виконання зобов'язання, яке дозволяє звільнити її майно з-під арешту на підставі п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому заявником та її представником не взято до уваги, що категорії «забезпечення виконання зобов'язань» та «забезпечення виконання судових рішень» є різними за своїм змістом та правовою природою.
Так, представник заявника у скарзі на дії державного виконавця правильно зазначає про те, що засобами забезпечення виконання зобов'язань є сукупність заходів, за допомогою яких учасникик договірних відносин впливають один на одного з метою належного виконання передбаченого договором зобов'язання, дотримання визначених меж поведінки під загрозою вчинення кредитором певних дій, які обумовлююють настання негативних наслідків майнового характеру для боржника.
За змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Отже, крім того, що заходи, передбачені ст. 546 ЦК України (у тому числі гарантія), є видами забезпечення зобов'язань, які у свою чергу мають цивільно-правову договірну природу, метою застосування таких заходів є вплив учасників таких правовідносин один на одного для належного виконання передбачених договором зобов'язань.
При цьому гарантування перед кредитором виконання боржником його обов'язку можливе лише банком або іншою фінансовою установою, страховою організацією, а не фізичними особами.
Колегія суддів також наголошує на тому, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із примусовим виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у цивільній справі № 161/13426/18 про стягнення аліментів від 18 жовтня 2018 року (виконавчий лист № 161/13426/18 від 26 грудня 2018 року, виконавче провадження № 5810850), а не з договірних (зобов'язальних) правовідносин.
Зважаючи на те, що п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» включає у себе категорію «забезпечення виконання судових рішень», необхідно зазначити, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заходи, спрямовані на забезпечення виконання судових рішень: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені законом (ст.ст. 48-62, 68-73 закону).
Заявником неправильно тлумачено зміст норми п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до помилкового висновку про те, що гарантія, надана фізичною особою, може стати підставою для зняття арешту з майна боржника.
Заявник не надала інформації про місце свого проживання (перебування) за межами України про місце роботи, про отримані доходи. Направлення на виконання виконавчого листа (постанови) по місцю роботи боржника для звернення стягнення на заробітну плату боржника теж може забезпечити виконання рішення суду про стягнення аліментів.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що порушень державним виконавцем вимог закону не допущено, відмова у знятті арешту з майна не має ознак бездіяльності. Заявником не наведено та не доведено належними та допустимими доказами підстав для зняття арешту з майна з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегією суддів не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, висновки, викладені в ухвалі суду відповідають обставинам справи. Підстав для скасування ухвали суду немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді