12 липня 2023 року
м. Київ
справа №1540/4109/18
адміністративне провадження № К/9901/29050/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року (головуючий суддя: Кравченко К.В., судді: Джабурія О.В., Ступакова І.Г.) у справі № 1540/4109/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови ,
І. РУХ СПРАВИ
В серпні 2018 року ФОП ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (надалі також відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 05 липня 2018 року № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 335 070,00 гривень відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) за фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позовні вимоги задоволено.
Постановою Верховного суду від 20 серпня 2020 року скасована постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, а справа направлена до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
За результатом нового розгляду постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року скасовано.
Прийнято постанову, якою задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 05 липня 2018 року № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 335 070,00 гривень відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
03 листопада 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 30 жовтня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 11 січня 2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Здійснює фактичну підприємницьку діяльність за наступними адресами: АДРЕСА_1 (виробничий цех з виробництва кондитерських виробів), АДРЕСА_2 (магазин з реалізації кондитерських виробів), АДРЕСА_3 (магазин з реалізації кондитерських виробів).
27 квітня 2018 року посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області була проведена фактична перевірка позивача з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин, за результатами якої 05 травня 2018 року складений акт № 782/15-32-13-06 (надалі - Акт ДФС від 05 травня 2018 року).
В цьому акті зазначено, що при виході 27 квітня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , де знаходиться належний позивачу цех з виробництва кондитерських виробів, зафіксовано, що «у приміщенні цеху знаходились 4 фізичні особи на стажуванні перший день», особи яких не встановлені.
Також в цьому акті ДФС зазначено, що ФОП ОСОБА_1 до податкових органів за місцем реєстрації 27 квітня 2018 року за № 37738 подав «повідомлення про прийняття працівників на роботу» з 28 квітня 2018 року, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
За таких обставин податковий орган в Акті фактичної перевірки дійшов висновку, що зазначених працівників допущено до роботи без оформлення трудових відносин та надання «повідомлення про прийняття працівників на роботу».
16 травня 2018 року відповідач отримав лист ГУ ДФС в Одеській області від 10 травня 2018 року № 7886/9/15-32-13-06-05, в якому податковий орган повідомив відповідача про встановлення фактів порушення трудового законодавства, та до якого доданий акт фактичної перевірки позивача від 05 травня 2018 року.
Наказом Головного управління Держпраці в Одеській області від 30 травня 2018 року № 645 «Про проведення інспекційного відвідування» вирішено здійснити позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресами здійснення підприємницької діяльності. Також 30 травня 2018 року видано направлення №15/01-29-1188 на здійснення інспекційного відвідування.
11 червня 2018 року головним державним інспектором праці Голінським Павлом Івановичем складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОД/383/134/НД/АВ через ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування. У зв'язку з чим інспекційне відвідування було зупинено.
Згідно з актом інспекційного відвідування від 18 червня 2018 року № ОД383/134/АВ (надалі - Акт від 18 червня 2018 року) в ході проведення такого відвідування встановлено серед іншого порушення:
статті 29 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - до початку роботи за укладеним трудовим договором власником або уповноваженим ним органом працівникам не роз'яснено їх права і обов'язки. Роботодавець не поінформував працівників під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Працівників не проінструктовано з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;
частини 3 статті 24 КЗпП, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» - працівники допускаються до роботи до укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника/уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою до органів Державної фіскальної служби за місцем їх обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування за формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
У Акті від 18 червня 2018 року зазначено, що згідно з наданими письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з'ясовано, що 27 квітня 2018 року вони прийняті на роботу на різні посади до ФОП ОСОБА_1 та допущені до роботи. Також вони підтвердили укладання трудових договорів з роботодавцем. ОСОБА_1 письмово підтверджує, що на момент перевірки фахівцями ДФС чотири працівники знаходились у нього на стажуванні перший день. У той же день роботодавець направив повідомлення про прийняття працівників на роботу № 37738 з 28 квітня 2018 року, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4
19 червня 2018 року відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № ОД/383/134/АВ/П та засобами поштового зв'язку направлено позивачу.
22 червня 2018 року Головне управлінням Держпраці в Одеській області, керуючись статтею 265 КЗпП України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 509 (далі також Порядок № 509), повідомило ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу.
05 липня 2018 року відповідачем прийнято постанову № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС, якою вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 335 070,00 гривень.
Постанова № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС є предметом оскарження у даній справі.
IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про накладення штрафу є протиправною, оскільки відповідач дійшов хибних висновків про порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю. Позивач стверджує, що праці осіб, з якими не укладав трудовий договір, у процесі здійснення господарської діяльності не використовує, а факт перебування неоформлених працівників під час перевірки пояснює фактом підписання з ними трудових договорів, необхідністю ознайомлення з робочим місцем, інструктажем з техніки безпеки, охорони праці, пожежної безпеки, робочої гігієни і санітарії, для чого було запрошено і інженера з охорони праці.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем без укладення трудового договору було допущено до роботи трьох осіб, що також було підтверджено відібраними у них у ході інспекційного відвідування поясненнями. Вважає дії посадових осіб Головного управління Держпраці в Одеській області щодо проведення інспекційного відвідування та складання постанови законними, обґрунтованими та правомірними, вчиненими згідно до вимог чинного законодавства.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи відповідача провели інспекційне відвідування на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений законом. Фактичний допуск позивачем до роботи трьох працівників 27 квітня 2018 року без оформлення трудових договорів доведений відповідачем належними та допустимими доказами. Позивач не надав в ході інспекційного відвідування договір про професійне навчання найманого працівника, наказ про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом згідно з вимогами Закону України «Про зайнятість населення». Отже, підприємець не мав права допускати до роботи стажиста без укладення з ним договору і без оплати його праці.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що трудове законодавство не забороняє укладати трудові договори з умовою про початок роботи пізніше. У справі, яка переглядається, трудові договори укладені 27 квітня 2018 року та в них визначений строк, з якого особи починають роботу - з 28 квітня 2018 року; розпорядження про прийняття на роботу з 28 квітня 2018 року, видані позивачем 27 квітня 2018 року; повідомлення про прийняття працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на роботу з 28 квітня 2018 року прийнято податковим органом - 27 квітня 2018 року; у трудові книжки працівників внесені записи про початок роботи саме з 28 квітня 2018 року, працівники обліковані у табелі обліку робочого часу з 28 квітня 2018 року. Висновки контролюючого органу, викладені в акті фактичної перевірки, та висновки відповідача, викладені в акті інспекційного відвідування та в оскаржуваній постанові щодо порушення позивачем законодавства про працю, ґрунтуються на припущеннях, які здійснені при отриманні інформації (документів) щодо укладення 27 квітня 2018 року трудових договорів, проходження особами інструктажів.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, Верховний Суд в постанові від 20 серпня 2020 року, зазначив таке:
« 53. Однак суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених обставин, про неврахування яких при прийнятті оскаржуваного судового рішення зазначає відповідач у касаційній скарзі, щодо відсутності доказів проходження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27.04.2018 року стажування у позивача, а також щодо відібрання пояснень інспектором ОСОБА_6 27.04.2018 року у вказаних осіб саме під час робочого процесу та не перевірив правильність таких.»
« 59. Однак судом апеляційної інстанції не перевірено, чи дійсно відбулось проходження інструктажів, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , коли саме відбулось укладення ними трудових договорів з позивачем (до чи після повідомлення про це компетентний орган), оскільки, враховуючи вищенаведені норми права, вчинення відповідних дій можливе відносно працівників з якими вже укладені трудові договори.»
60. Без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.»
Задовольняючи позовні вимоги за результатами повторного розгляду, суд апеляційної інстанції наголосив, що оскільки сам факт відбирання пояснень у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час проведення фактичної перевірки 27 квітня 2018 року відсутній, то це виключає можливість виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 20 серпня 2020 року щодо перевірки обставин відібрання пояснень інспектором ОСОБА_6 27 квітня 2018 року у вказаних осіб саме під час робочого процесу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять жодного належного підтвердження того факту, що 27 квітня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були присутні під час проведення фактичної перевірки ДФС належного позивачу цеху з виробництва кондитерських виробів, були допущені та фактично виконували свої трудові обов'язки у ФОП ОСОБА_1 ..
Водночас судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що за діючою редакцією частини другої статті 265 КЗпП України, до позивача за вчинення ним зафіксованого в Акті від 18 червня 2018 року порушення підлягає застосуванню попередження.
За позицією суду апеляційної інстанції, оскільки діюче законодавство вже не передбачає для позивача штрафу за описане в Акті від 18 червня 2018 року порушення, то безвідносно до того, чи доведена вина позивача у такому порушенні, стягнення з позивача штрафу за таке порушення на даний час не може вважатися правомірним та не буде відповідати принципу верховенства права.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судом апеляційної інстанції не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18 та у постанові від 26 березня 2019 року у справі № 815/4691/16. Наполягає на тому, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання.
Акцентує увагу на фактах, встановлених судом першої інстанції, які не були взагалі прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.
За позицією скаржника обов'язковими умовами задля стажування є : виконання виробничих завдань і обов'язків на робочому місці; виконання завдань та обов'язків даної спеціалізації; здійснюється за індивідуальним планом, який затверджується керівником стажування.
Також стверджує, що застосування судом до позивача положень частини 1 статті 58 Конституції України щодо застосування зворотної дії в часі закону у зв'язку із внесенням змін щодо фінансової відповідальності суб'єктів господарювання згідно із статтею 265 КЗпП України є такими, що суперечить Конституції України та статті 7 КАС України, оскільки оскаржувана постанова винесена за порушення, вчинені ФОП ОСОБА_1 , яка є фізичною особою підприємцем.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункту 4 Положення № 96).
Відповідач, Управління Держпраці в Одеській області, є суб'єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в межах відповідної області.
Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 823/1167/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 620/3913/18, від 06 лютого 2020 року у справі № 0840/3690/18, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.
Причиною скасування касаційною інстанцією рішення апеляційної інстанції у цій справі було не з'ясування судом апеляційної інстанції обставин, пов'язаних із проходженням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 квітня 2018 року стажування у позивача та його належного документального оформлення, а також проходження цими особами інструктажів, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку після укладання з ними трудових договорів.
За результатами повторного апеляційного перегляду колегією суддів не отримано від позивача документального підтвердження факту стажування у позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 квітня 2018 року.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи містять копії трудових договорів та розпоряджень позивача від 27 квітня 2018 року про прийняття вказаних осіб на роботу з 28 квітня 2018 року, що узгоджується з направленим позивачем 27 квітня 2018 року до податкового органу «повідомлення про прийняття працівників на роботу» з 28 квітня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ..
З покликанням на докази, наявні в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в рамках цього спору є недоведеним викладений у спірній постанові висновок про те, що «фактичною перевіркою фахівцями ДФС 27 квітня 2018 року були встановлені факти використання ФОП ОСОБА_1 праці громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без належного оформлення трудових відносин».
В свою чергу відповідач в обґрунтування своєї позиції покликається на Акт ДФС від 05 квітня 2018 року та додані до нього пояснення.
Так, в акті ДФС від 05 травня 2018 року зазначено, що при виході 27 квітня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , де знаходиться належний позивачу цех з виробництва кондитерських виробів, зафіксовано, що «у приміщенні цеху знаходились 4 фізичні особи на стажуванні перший день», особи яких не встановлені.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, в цьому акті лише зафіксований факт знаходження у приміщенні цеху чотирьох фізичних осіб, особи яких не встанолвені, та без фіксації того, що саме робили ці особи у належному позивачу цеху.
Проведеною 27 квітня 2018 року фактичною перевіркою ДФС не встановлено, хто саме був у даному цеху 27 квітня 2018 року, і чи виконували ці особи якісь трудові функції.
Також неможливо з'ясувати ці обставини і з долучених до Акту ДФС від 05 травня 2018 року письмових пояснень.
Як слідує з відповіді ГУ ДФС в Одеській області від 30 липня 2018 року на запит представника позивача, додатками до Акту ДФС від 05 травня 2018 року є пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на 2 аркушах.
Факту відбирання працівниками ДФС 27 квітня 2018 року пояснень у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не встановлено, а за матеріалами справи ці особи надавали пояснення вже 08 червня 2018 року під час інспекційного відвідування працівниками ГУ Держпраці в Одеській області.
Також судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що оскільки сам факт відбирання пояснень у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час проведення фактичної перевірки 27 квітня 2018 року відсутній, то це виключає можливість виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 20 серпня 2020 року щодо перевірки обставин відібрання пояснень інспектором ОСОБА_6 27 квітня 2018 року у вказаних осіб саме під час робочого процесу.
Судом враховано, що інспектор ОСОБА_6 є працівником ГУ Держпраці в Одеській області, який проводив інспекційне відвідування 18 червня 2018 року, а 27 квітня 2018 року була проведена фактична перевірки працівниками ДФС в Одеській області.
До акту фактичної перевірки ДФС від 05 травня 2018 року надані лише пояснення ОСОБА_1 , зміст яких не підтверджує висновок цього Акту про допущення до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 квітня 2018 року, як не підтверджує і сам факт присутності цих осіб під час проведення фактичної перевірки працівниками ДФС належного позивачу цеху 27 квітня 2018 року.
Зміст пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , наданих ними вже під час інспекційного відвідування 08 червня 2018 року, також не підтверджує того факту, що ці особи приступили до виконання своїх службових обов'язків у ФОП ОСОБА_1 саме 27 квітня 2018 року.
Долучені до справи матеріали підтверджують те, що 27 квітня 2019 року з ними були підписані трудові договори, видані розпорядження про прийняття їх на роботу з 28 квітня 2018 року, вони були під розпис ознайомленні з посадовими інструкціями, та в цей день були направлені до податкового органу повідомлення про прийняття їх на роботу.
За таких встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицію суду апеляційної інстанції щодо відсутності в матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того факту, що 27 квітня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були допущені та фактично виконували свої трудові обов'язки у ФОП ОСОБА_1 .
За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи скаржника не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки, фактично зводяться до переоцінки доказів.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій.
Верховний Суд критично оцінює покликання відповідача на правову позицію, викладену у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18 та у постанові від 26 березня 2019 року у справі № 815/4691/16 щодо надання оцінки акту перевірки та наказу про проведення позапланової перевірки, оскільки правовідносини не є подібними.
Судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на суттєвій зміні правового регулювання спірних відносин, а саме статті 265 КЗпП України, яка відбулась після ухвалення рішення суду першої інстанції та, за позицією суду, в силу вимог статті 58 Конституції України має бути врахована.
Проте, беручи до уваги, що судом встановлено відсутність підстав для затосування до позивача штрафних санкцій, а також те, що на момент прийняття відповідачем постанови від 05 липня 2018 року № ОД383/134/АВ/П/ТД-ФС зміни до законодавства в частині пом'якшення відповідальності не вносились, відповідно відсутні підстави для покликання на статтю 58 Конституції України.
Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права в частині застосування до спірних правовідносин статті 58 Конституції України, проте такі порушення не призвели до ухвалення незаконного рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356 КАС України, суд
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 1540/4109/18 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 1540/4109/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа