вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" липня 2023 р. Справа№ 910/6196/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Станіка С.Р.
Яковлєва М.Л.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 11.07.2023
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023
у справі № 910/6196/23 (суддя - Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг"
до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Маш"
відповідача 2 - ОСОБА_1
про стягнення 10 214 608, 78 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Маш" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення за договором фінансового лізингу обладнання від 11.12.2020 №640/12/20-Л заборгованості по погашенню вартості об'єкту лізингу в розмірі 7 858 333,10 грн, заборгованості по погашенню комісії лізингової компанії у розмірі 1 805 594,42 грн та додаткових витрат у вигляді донарахованих відсотків за період з березня 2022 року до березня 2023 року в розмірі 550 681,26 грн.
08.05.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав заяву про забезпечення позову. На обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що відповідачі уникають будь-яких контактів із позивачем, здійснюють дії щодо переховування майна, можливого виведення активів підприємства, та не мають наміру повертати заборгованість.
Таким чином, позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать ТОВ «Астра-Маш» у межах суми 10 214 608,78 грн; накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно та грошові кошти, які знаходять на рахунках в банківських установах та належить ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" про забезпечення позову у справі № 910/6196/23 відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаною ухвалою, 17.05.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв'язку) Товариство з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/6196/23, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/6196/23, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг", викладені в заяві про забезпечення позову в повному обсязі.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначає, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові суми, що належать ТОВ «Астра-Маш» та ОСОБА_1 , можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення господарського суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6196/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
05.06.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6196/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/6196/23 та призначено до розгляду у судовому засіданні 11.07.2023.
В судове засідання 11.07.2023 сторони не з'явились, своїх представників не направили, про час, дату та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Згідно зі статтею 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватися у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання у майбутньому рішення суду, і тільки у разі необхідності, є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду та реалізації кожним права на судовий захист. Безпідставне застосування таких заходів може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Вищенаведене кореспондується з практикою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі 910/3836/20.
Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів, повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.
Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 2 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 922/2673/18.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18).
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином.
Відповідно до положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, заявником жодними належними доказами не обґрунтовано та не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Окрім цього, колегією суддів перевірено, що скаржником не подано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції інформації про наявність у відповідачів банківських рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті. Також апелянтом не подано відомостей про наявність у відповідача-2 рухомого та нерухомого майна, на яке позивач просив накласти арешт.
Водночас, місцевий господарський суд вірно зазначив, що наявне у відповідача-2 рухоме та нерухоме майно за своєю вартістю може значно перевищувати розмір самої заборгованості, що заявлена позивачем до стягнення в межах даного позову, у зв'язку з чим запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на все належне відповідачу-2 на праві власності рухоме та нерухоме майно не відповідає принципу співмірності відносно заявлених позовних вимог.
Таким чином, саме лише припущення заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів у майбутньому, без посилання на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
З огляду на відсутність доказів у даній справі, які б свідчили, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, відповідні твердження позивача є нічим іншим, як припущеннями, та вжиття заходів до забезпечення позову по арешту грошових коштів та майна відповідачів не здатні покращити ефективність виконання рішення суду.
Отже, позивачем не було подано належних та допустимих доказів, які б могли свідчити, що невжиття обраних ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у зв'язку з чим заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмовлення у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" про забезпечення позову у справі № 910/6196/23
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/6196/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 4, 269, 270, 271, п. 6 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст. 280, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі № 910/6196/23 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 у справі №910/6196/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати, за перегляд ухвали у суді апеляційної інстанції, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Теком-Лізинг".
4. Матеріали оскарження № 910/6196/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 13.07.2023
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді С.Р. Станік
М.Л. Яковлєв