вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" червня 2023 р. Справа№ 910/2252/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Станіка С.Р.
при секретарі Токаревій А.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.06.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 (суддя Балац С.В., повний текс рішення складено 13.12.2022)
за позовом: Національного банку України
до відповідача-1: ліквідатора відкритого акціонерного товариства банку "БІГ ЕНЕРГІЯ";
до відповідача-2: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маматової Вікторії Валеріївни;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "БРОКІНВЕСТГРУП";
про: відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та зобов'язання вчинити дії
Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ліквідатора відкритого акціонерного товариства банку «БІГ ЕНЕРГІЯ» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маматової Вікторії Валеріївни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем-1 не було завершено процедуру управління майном відкритого акціонерного товариства банку «БІГ ЕНЕРГІЯ» (далі - Банк) та не реалізовано всіх активів, не було відчужено все майно юридичної особи та не були погашені вимоги вигодонабувачів/кредиторів. Проте, всупереч зазначеним обставинам, відповідач-1 звернувся до відповідача-2 із заявою про проведення реєстраційної дії припинення Банку в результаті її ліквідації.
Вказані обставини призвели до звернення позивача до господарського суду з вимогами про:
- відміну державної реєстрації припинення юридичної особи (Банку) здійснену відповідачем-2, № запису: 1000741110023006465 від 30.03.2021;
- зобов'язання відповідача-2 внести запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи (Банку) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер запису 1000741110023006465 від 30.03.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що відповідачем-1 вчинено дії, які прямо нормами законодавства та були необхідні для реалізації рішення позивача (комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем) від 02.04.2015 № 127. Крім того, судом враховано, що перевіркою дотримання вимог законодавства при здійсненні відповідачем-2 оспорюваної реєстраційної дії було предметом розгляду скарги позивача до Міністерства юстиції України, на неправомірність проведення такої реєстрації, у задоволенні якої відмовлено, що підтверджується наказом міністерства юстиції України від 07.12.2021 № 4247/7 «Про відмову у задоволенні скарги».
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 року по справі №910/2252/22 повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Національного банку України задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення ухвалене за відсутності належного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- у процедурі ліквідації банку не було відчужено всі активи юридичної особи та не погашені вимоги кредиторів банку, однак ліквідатор банку, володіючи цієї інформацією, протиправно звернувся до реєстратора із заявою про проведення реєстраційної дії припинення банку, чим порушив права позивача;
- судом не застосовано норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку»;
- судом не досліджено питання, чи задоволені вимоги вигодонабувачів банку та чи закінчено процедуру управління майном, що невід'ємно пов'язана з ліквідацією банку;
- судом не перевірено належним чином обставини щодо перевірки дотримання вимог законодавства при здійсненні реєстраційної дії, що була предметом розгляду відповідної скарги в МЮУ.
10.01.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Коробенко Г.П., Яковлєв М.Л.
На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/2252/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв'язку з чим ухвалою від 12.01.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/2252/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.
25.01.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/2252/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 у справі №910/2252/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 та призначено до розгляду на 06.03.2023.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/730/23 від 06.03.2023, у зв'язку з перебуванням судді Коробенко Г.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 11.04.2023.
23.03.2023 до канцелярії суду від ліквідатора відкритого акціонерного товариства банку «БІГ ЕНЕРГІЯ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просив суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до наступного:
- на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії наведена позивачем редакція Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» вже не була чинною, що не враховано позивачем при обґрунтуванні апеляційної скарги;
- відповідач-1 звернувся до відповідача-2 із заявою про здійснення реєстрації припинення банку в межах своїх повноважень;
- порядок подальших дій управителя банку передбачений договором на управління та не порушує права управителя, як і не позбавляє можливості здійснювати реалізацію непроданих активів;
- позивачем не доведено тверджень про порушення відповідачем-2 вимог закону про реєстрацію.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1335/23 від 11.04.2023, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відряджені, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 23.05.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 на 27.06.2023.
У судове засідання 27.06.2023 з'явилися представники позивача та відповідача-1, надали свої пояснення.
Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача-1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.
Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з'явилися.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, що не з'явились в судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та перевірено судовою колегією, Постановою правління позивача від 24.02.2010 № 97, зокрема, з 01.03.2010 відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації Банку та призначено ліквідатором Банку фізичну особу - Васільченка Ю.Л.
Між позивачем та Васільченком Ю.Л., як ліквідатором, укладено договір про ліквідацію Банку від 24.02.2010 № ГД-Л-386, відповідно до предмету якого позивач доручає ліквідатору здійснити процедуру ліквідації Банку, а ліквідатор за плату зобов'язується здійснити процедуру ліквідації відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 30.08.2021, відповідачем-2 30.03.2021 здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи (Банку) № запису: 1000741110023006465, на підставі: рішення щодо припинення (далі - оспорювана реєстраційна дія).
Позивач не погоджується з оспорюваною реєстраційною дією, оскільки вважає, що вона була вчинена з порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а тому є протиправною та підлягає відміні.
Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем-2 при здійсненні оспорюваної реєстраційної дії не враховано положення статті 28 Закону України «Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме: не було здійснено перевірку відсутності податкового боргу, боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, заборгованості зі сплати страхових коштів до пенсійного фонду України та фондів соціального страхування.
Також позивач зазначає, що відповідачем-1 не було подано повного пакету документів для проведення оспорюваної реєстраційної дії, який передбачений у частинах 13 та 14 статті 17 Закону України «Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Приписами пункту 3 розділу Х «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що ініційована до набрання чинності цим Законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що процедура ліквідації Банку ініційована 01.03.2010, застосуванню підлягають приписи Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Завершення процедури ліквідації Банку здійснювалось у відповідності до вимог положення про застосування позивачем заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління позивача від 28.08.2001 № 369 (в редакціях, що діяли до 22.09.2012) (далі - Положення).
Пунктом 12.3 Положення визначено, що ліквідатор в остаточному звіті відображає проведену роботу щодо продажу та повернення активів банку з метою задоволення вимог кредиторів, зокрема зазначає загальний обсяг ліквідаційної маси на початок ліквідаційної процедури за початковим балансом і фактично спрямованої на задоволення вимог кредиторів, загальну суму заборгованості банку перед кредиторами за реєстром вимог кредиторів і суму незадоволених вимог кредиторів на кінець ліквідаційної процедури із зазначенням черги, а також повідомляє про те, що немає непроданих активів, або про те, що активи передані іншій юридичній особі, і робить висновок про потребу завершення ліквідації банку.
Відповідно до пункту 12.4 Положення, для затвердження ліквідаційного балансу і остаточного звіту ліквідатор подає до Національного банку такі документи:
- відомість накопичених оборотів за балансовими та позабалансовими рахунками за весь період ліквідації банку;
- інформацію про кошти, що надійшли та використані ліквідатором для задоволення вимог кредиторів і забезпечення здійснення ліквідаційної процедури банку;
- акти про приймання-передавання документів банку до відповідних архівів;
- перелік вимог кредиторів, які були включені до реєстру вимог і залишилися незадоволеними на час завершення ліквідаційної процедури банку (у разі передавання активів, які залишилися непроданими на час закінчення ліквідаційної процедури, в управління визначеній Національним банком юридичній особі);
- аудиторський висновок (звіт) аудиторської фірми щодо підтвердження достовірності, повноти та відповідності законодавству України ліквідаційного балансу або довідку (звіт) уповноваженого структурного підрозділу про перевірку діяльності ліквідатора (якщо в ліквідатора немає коштів на проведення аудиту);
- акт про передавання активів банку іншій юридичній особі.
Разом з ліквідаційним балансом надаються розшифровки за балансовими та позабалансовими рахунками з поясненнями, якщо за результатами ліквідації банку є залишки за активами та/або пасивами.
Між відповідачем-1, як установником управління, Товариством з обмеженою відповідальністю «БРОКІНВЕСТГРУП», як управителем та позивачем, укладено договір про передавання в управління непроданих активів від 28.01.2014 № 33-Л, відповідно до предмету якого установник управління передає в управління управителеві активи, наявні на балансі установника управління на дату укладення цього договору, а управитель приймає в управління активи і зобов'язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів установника управління відповідно до переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок активів.
При цьому, рішенням позивача (комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем) від 02.04.2015 № 127, зокрема, вирішено: затвердити ліквідаційний баланс Банку; ухвалити остаточний звіт відповідача-1; процедуру ліквідації Банку вважати завершеною.
Пунктом 12.7 Положення передбачено, що ліквідатор протягом п'яти робочих днів після отримання рішення Комісії Національного банку про затвердження ліквідаційного балансу, погодження остаточного звіту ліквідатора:
- уживає заходів щодо закриття накопичувального рахунку банку;
- передає документи банку, які підлягають зберіганню, до архівних установ згідно з Переліком документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 08.12.2004 № 601 ( z1646-04 ), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.12.2004 за № 1646/10245. Акти про приймання-передавання документів банку передаються ліквідатором відповідному структурному підрозділу Національного банку;
- звертається до державного реєстратора для внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення банку як юридичної особи внаслідок його ліквідації в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (755-15 ).
Ліквідатор надає Національному банку копію повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати його отримання.
З наведеного вбачається, що відповідач-1 на виконання пункту 12.7 Положення, після отримання рішення позивача (комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем) від 02.04.2015 № 127, звернувся до відповідача-2 з метою здійснення державної реєстрації припинення юридичної особи (Банку), в результаті чого відповідачем-2 здійснена оспорювана реєстраційна дія, про що обґрунтовано зауважив суд першої інстанції.
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-1 вчинив дії, які прямо передбачені згаданими нормами та які були необхідні для реалізації рішення позивача (комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем) від 02.04.2015 № 127.
За викладених обставин, суд критично оцінює доводи апелянта щодо протиправного звернення ліквідатора банку із заявою про проведення реєстраційної дії припинення банку.
Разом з цим, суд враховує, що перевіркою дотримання вимог законодавства при здійсненні відповідачем-2 оспорюваної реєстраційної дії було предметом розгляду скарги позивача до Міністерства юстиції України на неправомірність проведення такої реєстрації, у задоволенні якої відмовлено, що підтверджується наказом міністерства юстиції України від 07.12.2021 № 4247/7 «Про відмову у задоволенні скарги».
Доводи скаржника про те, що судом не перевірено належним чином обставини щодо перевірки дотримання вимог законодавства при здійсненні реєстраційної дії, що була предметом розгляду відповідної скарги в МЮУ, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та такі, що спростовуються вищевикладеним.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про відміну оспорюваної реєстраційної дії задоволенню не підлягає.
Крім того, позовна вимога про зобов'язання відповідача-2 внести запис про відміну оспорюваної реєстраційної дії також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною вимогою про відміну оспорюваної реєстраційної дії, у задоволенні якої судом вмотивовано відмовлено.
Щодо доводів скаржника про не дослідження судом питання, чи задоволені вимоги вигодонабувачів банку та чи закінчено процедуру управління майном, що невід'ємно пов'язана з ліквідацією банку, судова колегія зазначає наступне.
Пунктом 9.8 договору про передавання в управління непроданих активів від 28.01.2014 № 33-Л визначено, що після завершення процедури ліквідації установника управління та виключення з державного реєстру банків і єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців цей договір продовжує свою дію, а за сторонами зберігаються їх права та обов'язки.
Отже, порядок подальших дій управителя (товариства з обмеженою відповідальністю «БРОКІНВЕСТГРУП») за договором про передавання в управління непроданих активів від 28.01.2014 № 33-Л, у випадку ліквідації Банку та виключення останнього з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, передбачений пунктом 9.8 такого договору та жодним чином не порушує права такого управителя, а також не позбавляє можливості останнього здійснювати подальшу реалізацію непроданих активів Банку.
Відтак, твердження скаржника про не дослідження судом даного питання є безпідставні.
Більше того, наведене свідчить про те, що права позивача оспорюваною реєстраційною дією жодним чином не порушені, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції та з чим погоджується судова колегія.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Порушенням права є такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Підсумовуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність порушеного права, яке би підлягало захисту судом.
Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених в мотивувальній частині, судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником у поданій апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 у справі №910/2252/22 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 910/2252/22 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 11.07.2023.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
С.Р. Станік